«Та не переймайся, ще купиш», — посміхнулася зовиця, дивлячись на пляму. Невістка просто потягнулася до її шиї…
…— Ой, ну й фасончик. Не тисне в талії?
Регіна безцеремонно потягнула край світлого шовку на плечі Вероніки.
На шиї зовиці блиснув товстий золотий ланцюжок — важкий, зі складним плетінням.
— Якраз впору, — Вероніка відсунулася від чіпких пальців родички.
Вона не стала поправляти сукню. Просто відійшла трохи вбік, щоб між ними утворилася дистанція.
— Так? А на вішалці, напевно, виглядало краще.
Аркадій поспішно потягнувся за меню. Він завжди починав метушитися, коли його старша сестра бралася чіплятися до дружини.
Сьогодні святкували його підвищення. Забронювали столик у гарному ресторані в центрі, запросили тільки своїх.
Вероніка готувалася до цього вечора. Отримавши квартальну премію, вона пішла й купила ту саму італійську сукню.
Колір топленого молока, бездоганний крій. Жодних розпродажів і компромісів. Заслужила.
— Регіно, давай замовляти, офіціант чекає, — Аркадій спробував згладити гострі кути й примирливо посміхнувся сестрі.
— Йду-йду, братику. Дай на твою ошатну дружину подивитися.
Зовиця сіла на стілець навпроти. В одній руці вона крутила порожній келих, іншою звично поправляла той самий золотий ланцюжок — подарунок на її сорокаріччя.
Вероніка з Аркадієм вручили його кілька місяців тому під гарні тости про рідних. Точніше, вручали разом, а оплачувала Вероніка зі свого підробітку.
Вона тоді брала додаткові кошториси на будинок. Сиділа за ноутбуком до пізньої ночі, зводила чужі баланси.
Аркадій лише розводив руками: мовляв, ювілей у сестрички один раз у житті, незручно скупитися, а його зарплата вся розписана на кредити та комунальні послуги.
— Слухайте, ну ціни тут, звичайно, кусаються, — Регіна гортала сторінки меню з таким виглядом, ніби прийшла з ревізією до їдальні, й голосно пирхнула.
— Зате привід хороший, — сухо кинула Вероніка.
— Привід чудовий! — підхопив Аркадій і з полегшенням видихнув. — Гуляємо. Замовляй, Регіно, що хочеш. Я тепер начальник відділу.
Вероніка поглянула на чоловіка. Він гуляв з розмахом.
Тільки рахунок наприкінці вечора, напевно, доведеться оплачувати навпіл.
У нього раптово виявиться ліміт на картці або платіж за автокредит з’їсть усі залишки.
— Ну, раз гуляємо, тоді мені стейк. Той, що найдорожчий, із мармурової яловичини.
Регіна зачинила товсту шкіряну папку з меню й подивилася на брата.
— І червоне нормальне візьми, Аркашу. А то минулого разу на дачі якусь кислятину пили. Я після неї пів дня з мігренню пролежала.
— Зробимо.
Підійшов офіціант, прийняв замовлення й непомітно зник у напівтемряві залу.
Регіна знову перевела погляд на дружину брата. Її очі пробіглися по світлому шовку, затрималися на вирізі, потім оцінили зачіску.
— А сукня, мабуть, дорогуща?
— Недешева.
Вероніка взяла тканинну серветку й розклала на колінах.
— Ось як людям щастить. Гроші на ганчірки розбазарювати можуть, — Регіна знову доторкнулася до золотого ланцюжка на шиї.
— Я на неї заробила, не переймайся.
— Ой, ну звичайно! — зовиця махнула рукою й глузливо примружилася. — Аркаша гарує з ранку до ночі, ось і заслужив підвищення. А хтось по бутиках розгулює.
А я, між іншим, другу зиму в старому пуховику ходжу. І Даньці куртку треба нову. Аркашо, ти б сестрі хоч підкинув щось до сезону. Родина ж. Племінник у тебе один.
Аркадій занервував на місці.
— Регіно, ну ми ж тобі на день народження гарний подарунок зробили, — заступилася Вероніка, дивлячись прямо в очі зовиці. — Кругленька сума пішла.
— Ой, та годі вже рахувати! У вас же все одно гроші є! Он, по ресторанах ходите.
Вероніка не встигла відповісти, бо принесли напій.
Офіціант вправно розлив рубінову рідину по келихах. Регіна одразу вхопилася за довгу ніжку.
— За тебе, братику! Щоб тебе ніхто не ображав!
Вона ефектно змахнула рукою з келихом. Чи то випадково, чи то келих занадто сильно нахилився, але густа бордова хвиля хлюпнула прямо через стіл.
Темні бризки віялом лягли на світлий шовк. Вероніка опустила очі.
На рівні грудей і нижче по подолу розпливалися потворні плями. Італійська тканина вбирала їх миттєво.
За сусідніми столиками перестали брязкати приборами. Аркадій підхопився з місця, схопив пачку паперових серветок.
— Вероніко, зачекай, треба мінералки! — заметушився чоловік, намагаючись промокнути пляму.
— Не допоможе, — Вероніка відсунула його руку й струсила з колін просочену напоєм серветку.
Вона перевела погляд на родичку. Регіна навіть не спробувала вдавати здивування.
Вона сиділа, відкинувшись на спинку стільця. Губи викривлялися у щось на кшталт вибачливої посмішки, але в очах відверто читався глум.
Жодних вибачень. Жодного «ой, я випадково».
— Та не переймайся ти так, — Регіна відставила напівпорожній келих і змахнула неіснуючу пилинку зі свого рукава. — Купиш ще.
У вас же гроші є. Подумаєш, ганчірка якась. Заодно колір вибереш інший, не такий маркий.
Вероніка повільно підвелася. Вона не стала влаштовувати сцену зі сльозами чи бігти до туалету, щоб відпирати плями під краном.
Просто обійшла стіл і стала поруч зі стільцем зовиці.
— Ти чого? — Регіна нарешті перестала посміхатися.
— Знімай, — вимовила Вероніка.
— Що знімати? — та здивовано кліпнула віями.
— Ланцюжок знімай.
— Ти взагалі з глузду з’їхала? — Регіна прикрила декольте долонею.
— Ланцюжок коштує рівно стільки, скільки моя зіпсована сукня.
Вероніка говорила тихо, але так виразно, що Аркадій завмер із мокрою серветкою в руці. Вона зробила крок ближче.
— Подарунок анульовано. Гроші підуть на хімчистку. Якщо не відперуть, то на нову сукню. Знімай сама, Регіно. Або я зараз викличу поліцію.
— Яку поліцію?! — заверещала зовиця.
— Звичайну. Умисне пошкодження чужого майна. Камери в залі висять прямо над нами, все чудово видно. Знімай.
— Аркашу! Скажи своїй божевільній, щоб вона припинила! — зовиця підскочила на місці.
Аркадій переводив розгублений погляд від сестри до дружини. Він відкрив рота, але слова застрягли в горлі.
— Я рахую до трьох, — Вероніка дістала телефон із сумочки. — Раз…
— Та подавись ти!
Регіна тремтячими пальцями зірвала замок на шиї. Метал задзвенів.
Важкий золотий ланцюжок полетів на стіл, прямо в калюжу розлитого напою.
Вероніка спокійно взяла суху серветку, підчепила ланцюжок, промокнула його й опустила у свою сумочку. Застебнула застібку.
— Вважай, що ми розрахувались. — вона повернулася до виходу. — І пуховик собі тепер сама купиш. За свої гроші.
Зіпсований шовк неприємно охолоджував шкіру, але спину вона тримала абсолютно прямо.
Додому Вероніка поїхала на таксі. Аркадій залишився в ресторані — заспокоювати сестру й оплачувати той самий дорогий стейк.
Він з’явився лише через три години. Пройшов у коридор. Вероніка сиділа на кухні в простих домашніх штанях і пила воду.
Зіпсована сукня вже лежала в пакеті в передпокої.
— Ти що влаштувала на очах у всіх?! — чоловік одразу пішов у наступ.
— Я? — Вероніка поставила склянку на стіл. — Я компенсувала збитки.
— Ти зганьбила нас! Зірвала з сестри ланцюжок, наче якийсь колектор!
— Цей ланцюжок купила я, Аркадію. На свої гроші. За ті безсонні ночі, коли зводила чужі баланси, поки ти спав. — вона говорила без крику.
— Це був подарунок! Коли дарують — не забирають! Вона ж випадково плеснула!
— Випадково? — Вероніка підняла брову. — Ти сам у це віриш? Вона навіть не вибачилася. Вона сказала: «Подумаєш, ганчірка».
— У неї такий характер! Вона не зі зла бовкнула! — чоловік спробував змінити тон на м’якший, але вийшло непереконливо.
— А в мене такий характер, що я не дозволю псувати мої речі й сміятися мені в обличчя.
Вероніка встала з-за столу.
— Завтра ж поїдеш і повернеш їй золото! Мати вже мені дзвонила, у Регіни істерика!
— Не поверну. — вона пильно подивилася на нього.
— Що значить «не поверну»? Вероніко, не доводь до гріха. Це моя сестра!
— Твоя сестра — твої проблеми. Завтра ланцюжок йде в ломбард.
— Я тобі забороняю!
— Забороняй.
Вона пройшла повз нього до спальні й щільно зачинила двері.
Вранці Аркадій спробував продовжити розмову, але Вероніка мовчки збиралася на роботу.
Під час обідньої перерви телефон на столі задзвонив — на екрані з’явився номер свекрухи.
Вона кілька секунд дивилася на миготливий контакт, а потім відповіла:
— Так, Антоніно Василівно.
— Вероніко, привіт. Регіна мені тут таке розповіла, що я всю ніч не могла заснути. Корвалол пила.
Голос свекрухи звучав напористо й вимогливо. Жодного розпачу там не було — лише готовність до бою.
— Добрий день. Що саме вона вам розповіла?
— Що ти з неї хрестик зняла! Прямо в ресторані! Чуже золото відібрала! Ти взагалі при здоровому глузді?
— Я взяла ланцюжок, Антоніно Василівно, який сама ж і оплатила. А хрестик Регіна в сумочку поклала, він був на окремому шнурку.
— Яка різниця, хто платив! Це ж подарунок!
— Подарунок скасовується, якщо обдарована особа навмисно псує річ, яка коштує стільки ж.
— Вона випадково пролила! У неї рука здригнулася!
— Значить, у мене теж рука здригнулася. Прямо в бік ломбарду.
У слухавці на мить запала напружена тиша.
— Вероніко, не ганьби родину. Поверни дівчинці річ. Аркадій мені дзвонив, він теж проти твоїх витівок. У нас у родині так не заведено — подарунки забирати назад не можна.
— А чужі речі псувати через заздрість у вас у родині заведено?
— Та чому там заздрити! — пирхнула свекруха й перевела подих. — Твоїй сукні? Дивись, яка там принцеса знайшлася.
Загалом так: чекаю на тебе ввечері. Привезеш ланцюжок, вибачишся перед Регіною, і загладимо цю справу. Я не дозволю влаштовувати скандали в родині.
— Я нікуди не поїду, Антоніно Василівно. Розмову закінчено.
Вероніка натиснула кнопку відбою.
Після роботи вона заїхала до хімчистки. Приймальниця довго цокала язиком і хитала головою, але сукню взяла. Без гарантій.
Звідти Вероніка попрямувала до найближчого ломбарду.
Оцінювач зважив важке плетиво, перевірив пробу й видав готівку. Сума виявилася навіть трохи більшою, ніж очікувалося. Вистачить не тільки на хімчистку.
Вдома Аркадій зустрів її похмурим поглядом.
— Ну що? Їздила до матері?
— Ні. Я їздила у своїх справах. — вона виклала на тумбу в передпокої квитанцію з хімчистки та чек із ломбарду. — Усе. Питання закрите.
Аркадій довго дивився на папірці, потім узяв чек і покрутив у руках.
— Ти справді його здала…
— Справді.
— І що мені тепер матері казати?
— Правду, Аркашо. Скажи, що твоя дружина — не банкомат і не килимок для витирання ніг.
Скандалити далі чоловік не став. Золота більше не існувало. Були лише готівка, яку Вероніка вже сховала до свого гаманця, і квитанція за чистку італійського шовку.
З настанням перших холодів Аркадій все-таки з’їздив до матері — хотів привезти продукти. Заодно там виявилася й Регіна.
Чоловік повернувся швидко й у поганому настрої.
Сказав, що сестра наввідріз відмовилася пускати його на поріг, доки перед нею не вибачаться й не куплять новий ланцюжок.
Мати теж стала на бік доньки, заявивши, що невістка показала своє справжнє обличчя, а Аркадій виявився підкаблучником.
Вероніка лише знизала плечима, дістаючи з духовки деко з м’ясом. Їй було абсолютно байдуже, хто там на кого образився.
Хімчистка дивом врятувала тканину — плями зникли повністю.
А на гроші, що залишилися від здачі ланцюжка, Вероніка купила собі нові туфлі. Ідеального кольору топленого молока.
