Життєві історії 0
Софія не могла вичавити ні слова. Горло стиснуло, немов невидимою рукою. Всередині все обірвалося і похололо. — Нахабства тобі не позичати, — Валентина Михайлівна першою порушила заціпеніння. — З’явився, ніби нічого не сталося. — Мамо, я до тебе прийшов, — Андрій зробив крок до столу. — До своєї матері, до дітей. Я їхній батько. — Що ти тут робиш? — нарешті вичавила Софія. Власний голос здався їй чужим. — Батько?.. — невпевнено промовив Максим, немов приміряючи давно забуте слово…
Дзвін розбитої тарілки змусив Софію здригнутися. Вийшовши із задуми, вона побачила уламки фаянсу, що
Життєві історії 0
— Не розумію, чому ти так переживаєш! Майже кожні вихідні буваємо у твоїх батьків у гостях. Але якщо для тебе це так важливо… — Згодна. Можливо, це мої примхи. Але все ж мені здається, що коли Аня з’явиться на світ, перші місяці мені знадобиться допомога мами. Заради коханої дружини Сергій був готовий буквально на все. Він навіть погодився піти на поступки їй, аби вона менше хвилювалася. Зрештою, що поганого в тому, що теща й тесть поживуть разом із молодою родиною деякий час…
— Іро, що тебе так засмучує? — чоловік не розумів, що саме викликає роздратування
Життєві історії 0
– Але ж мені всього 49… — Маргарита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім нічого не можна зробити? — з надією запитала вона. – За умови належного лікування та проходження певних процедур можна відтягнути термін. Скажімо, ще на рік або півтора.  Арсеній Юрійович постукав по столу кінчиком олівця, яким до цього робив якісь позначки в картці Маргарити. За довгу кар’єру він звик і до шоку, і до сліз, і до істерик, і навіть до звинувачень. Реакція у всіх пацієнтів на діагноз та швидку ймовірність відходу була різною. – Я подумаю, – тільки й відповіла жінка і вийшла…
– Але ж мені всього 49… — Маргарита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім
Життєві історії 0
— Еля, не слухай свою вперту сестру! Звісно, вона догляне за дітьми, поки тебе не буде. Аліна закотила очі. Скільки разів вона вже казала своє «ні»? Її ніхто не слухав. Її бажання та прагнення, її життя нікого не цікавили. Головне — допомогти Ельвірі. Ельвіра ж жила правильно. У неї сім’я. У неї діти, а значить, усі повинні перед нею плазувати. Ну як усі… В основному, звичайно, Аліна. Її бажання точно можуть почекати рік-другий, поки Ельвіра не стане на ноги. А поки їй потрібна нянька для трьох її дітей. І, звичайно, це має бути Аліна. Хто ж іще? — Я не хочу весь час бути нянькою для племінників…
— Еля, не слухай свою вперту сестру! Звісно, вона догляне за дітьми, поки тебе
Життєві історії 0
— Ну, що — ніяк? — запитала Аня. — Ніяк, — засмучено відповів Андрій: його батьки вкотре відмовлялися прийти на їхнє весілля. Що потрібно зробити дорослому синові, щоб батьки образилися й категорично відмовилися відвідати весільне свято? Напевно, щось абсолютно жахливе й ганебне: позбавити когось життя, скоївши наїзд на пішохідному переході з найгіршими наслідком. Розтратити велику суму грошей або винести з музейної виставки цінне полотно, не інакше. Обдурити чи оббрехати: варіантів — повно…
— Ну, що — ніяк? — запитала Аня. — Ніяк, — засмучено відповів Андрій:
Життєві історії 0
«Зайчику, я сьогодні затримаюся, у дружини мігрень, буду її лікувати, тож у нас все залишається в силі на завтра». Ольга перечитала повідомлення двічі. Потім тричі. Номер чоловіка. Текст — явно не їй. Мабуть, Вадим у поспіху переплутав чати, а може, всесвіт просто вирішив, що з неї вистачить. «Зайчику». Вадим ніколи не називав її «Зайчиком». Вона була «Оля», «Мама» (коли говорили про дітей), іноді «Оленька», якщо йому щось було потрібно. А тут — Зайчику. І про мігрень, якої у неї ніколи не було. Вона поклала телефон на кухонний стіл…
«Зайчику, я сьогодні затримаюся, у дружини мігрень, буду її лікувати, тож у нас все
Життєві історії 0
— Ну і чого шкіришся? Думаєш, це смішно, так? — Наталя з гуркотом поставила чашку на стіл. Кава розлилася на скатертину, утворивши коричневу пляму. Андрій хмикнув і відклав телефон. П’ятнадцять років у шлюбі, а вона досі вибухає, наче петарда. Раніше це здавалося милим. — Наталю, ну давай спокійно обговоримо. Мама запропонувала допомогти з початковим внеском. Що в цьому такого? — Що такого? ЩО ТАКОГО?!
— Ну і чого шкіришся? Думаєш, це смішно, так? — Наталя з гуркотом поставила
Життєві історії 0
— Тобі треба подати на розлучення, — голос Галини Петрівни пролунав за столом, немов постріл. Тиха сімейна вечеря миттю перестала бути спокійною та затишною. Анна, невістка, що сиділа навпроти свекрухи, завмерла з виделкою в руці. Паштет із курячої печінки, який вона так старанно готувала до приїзду свекрухи, застряг грудкою в горлі…
— Тобі треба подати на розлучення, — голос Галини Петрівни пролунав за столом, немов
Життєві історії 0
Вечорами вони готували вечерю разом. Кирило різав овочі, Аня чаклувала біля плити. Потім дивилися фільми, обійнявшись на дивані. — Я така щаслива, — шепотіла Аня, засинаючи в його обіймах. Але поступово ідилія почала розсіюватися. Одного ранку Кирило взяв телефон Ані, поки вона була в душі. — Хто такий Антон? — запитав він за сніданком. — Новий менеджер з продажу, — здивувалася Аня, — А що? — Чому він пише тобі о десятій вечора?…
— Дивись, яка світла кухня! — Аня захоплено відчинила вікно, впускаючи травневий вітер. —
Життєві історії 0
Я не відразу помітила, що шнур від холодильника тепер тягнеться через весь прохід. Просто вранці встала, пішла на кухню — і спіткнулась. Не впала, вхопилася за косяк. Віктор стояв біля плити, грів чайник. Він обернувся, спокійно сказав: — Обережніше. — Віть, навіщо ти холодильник пересував? — Від батареї треба подалі. Техніка перегрівається. — Він там стояв вісім років, і нічого. — Ну й даремно, — знизав плечима. — Привикнеш…
Через пів року я сама запропонувала йому переїхати до мене. Це здавалося логічним. Розписуватися

You cannot copy content of this page