— Даю вашій компанії десять хвилин на збори, сміття заберіть із собою.
— Ти геть совість утратила, ми ж родина!…
…Оксана зупинилася біля високих воріт із профнастилу.
Вона повернулася з відрядження на добу раніше, ніж планувала.
Спина нестерпно боліла після п’яти годин за кермом на трасі, хотілося лише скинути кросівки, прийняти гарячий душ і витягнути ноги на веранді свого заміського будинку.
Але плани довелося різко змінити просто на порозі.
На під’їзній доріжці, викладеній акуратною плиткою, стояли три чужі машини. Жодної з них Оксана раніше не бачила.
З-за паркану долинали бадьорий жіночий сміх, ритмічна музика з портативної колонки та густий, важкий запах смаженого на вугіллі м’яса.
Оксана п’ять років працювала над цим будинком у гарному селищі. Вклала в нього стільки сил, нервів і особистих заощаджень, що страшно було підбивати підсумковий рахунок.
Брала нескінченні підробітки з бухгалтерії, економила на відпустках, роками не оновлювала гардероб, сама сварилася з будівельниками за кожну криво покладену цеглину.
Її чоловік, Ігор, у процесі будівництва виступав виключно в ролі моральної підтримки.
Він любив розмірковувати про те, як чудово їм житиметься на природі. Але коли справа доходила до оплати рахунків за матеріали, загадковим чином зникав на роботі або скаржився на затримку премії.
Зате його рідна сестричка Жанна швидко зметикувала, де можна чудово й абсолютно безкоштовно відпочивати.
Почалося все безневинно, приблизно минулого літа.
Спочатку чоловікова сестра просилася на вихідні, прикриваючись страшною алергією племінників на міський пил.
Оксана пускала їх, скриплячи зубами й прибираючи потім розкидані по всьому газону іграшки. Згодом діти стали приїжджати на цілі тижні.
А цього разу Ігор, мабуть, остаточно втратив глузд і сам віддав сестрі ключі, вирішивши, що поки дружина мотається сусідніми областями з аудитом, гарна нерухомість простоювати не повинна.
Оксана штовхнула хвіртку й увійшла на подвір’я. Картина — наче олією писана.
На її улюблених дорогих ротангових шезлонгах, які вона замовляла спеціально під колір веранди, засмагали якісь зовсім незнайомі жінки в яскравих купальниках.
Біля мангала, щедро поливаючи вугілля рідиною для розпалювання, метушився лисий чоловік із банкою пінного в руці.
Сама Жанна, одягнена в Оксанине пляжне парео, по-господарськи розставляла тарілки на великому дерев’яному столі.
— А де племінники?
Чоловікова сестра здригнулася всім тілом і впустила пластикову миску із зеленню.
— Оксано? Ти чого так рано?
Жанна округлила очі, явно не очікуючи такого повороту подій.
— Питаю: де діти?
Оксана піднялася на сходинку ґанку, навіть не думаючи вітатися з чужою компанією.
— Заради здоров’я яких ти сюди приїхала, як я розумію?
Жанна швидко опанувала себе, поправила парео й ефектно відмахнулася, вдаючи максимальну невимушеність:
— Ой, та хлопці у бабусі залишилися. Їм тут нудно самим, зв’язку нормального немає, інтернету теж.
А ми з колегами по роботі вирішили дорослим складом зібратися. Не можна ж марнувати таку погоду, такі дні стоять!
Одна з жінок на шезлонгу підвелася, зсуваючи сонцезахисні окуляри на чоло:
— Жаннуся, а це хто? Робітниця приїхала прибирати? Чи скандальна сусідка?
Оксана перевела важкий погляд на Жанну, проігнорувавши випад із шезлонга.
— Збирайтеся.
— У якому сенсі? — Жанна закліпала віями, вдаючи, ніби не розуміє, про що мова.
— У прямому. Даю вашій компанії рівно десять хвилин на збори. Сміття, пляшки та недосмажене м’ясо заберете з собою.
Жанна гнівно підхопилася, узявшись у боки. Роль гостинної господині злетіла з неї миттєво.
— Ти геть совість утратила?! Я вже м’ясо замаринувала, люди з міста через затори їхали відпочивати!
Ігор мені дозволив! Він рідний брат, має право пустити сестру на відпочинок!
— Це мій дім.
Оксана говорила рівно, не підвищуючи голосу, але так, що музика з колонки раптом здалася надто тихою.
— За документами, за фактом і за совістю. Базу відпочинку тут зачинено. На вихід.
Лисий чоловік біля мангала нервово кашлянув, відставив банку на край цегляної кладки й почав поспішно витирати руки об фартух:
— Дівчата, може, ми й справді підемо? Якось незручно вийшло. Ми ж не знали, що тут такі проблеми з власниками.
— Нікуди ми не підемо! — Жанна так верещала, що з сусідньої яблуні злетіла зграйка птахів. Вона схопила зі столу свій телефон. — Ти мене ганьбиш перед важливими людьми!
Я зараз зателефоную братові, він тобі швидко мізки на місце вправить! Ти вже зовсім з глузду з’їхала зі своїми джеликами в голові!
— Телефонуй. Чекаю з нетерпінням.
Оксана схрестила руки на грудях і притулилася до перил веранди.
Жанна гарячково набрала номер, демонстративно увімкнувши гучний зв’язок. Ігор відповів після третього гудка.
На задньому плані грала музика — чоловік явно перебував у якомусь барі чи кафе.
— Так, Жанно, що у вас там? М’ясо посмажили? Як погода?
— Ігорю, твоя божевільна дружина нас виганяє! — заголосила в трубку сестра, вдаючи крайній відчай. — Ми тільки-но влаштувалися, стіл накрили.
А вона приперлася на день раніше й кричить на моїх гостей! Виганяє нас за паркан, наче собак!
На тому кінці запала пауза. Музика стихла — мабуть, Ігор вийшов на вулицю.
— Оксано, ти там? — голос чоловіка звучав уже не так бадьоро, з явними нотками винної розгубленості.
— Я тут, — Оксана зробила крок до телефону. — І я чекаю чітких пояснень, чому в моєму домі, на моїх шезлонгах відпочиває чужа компанія, яка розважається, поки я заробляю гроші у відрядженні.
— Ну, Оксано, ну що ти починаєш, — затягнув свою звичну пісню чоловік. — Ну, пустив дівчат посидіти на природі. Тобі шкода, чи що?
Будинок великий, місця всім вистачить. Жанна попросила, у неї на роботі якась там дата.
Не ганьби мене перед сестрою, дай людям відпочити. Сама йди в будинок, лягай спати, вони тобі не заважатимуть.
— Отже так, — Оксана вимовила кожне слово чітко, дивлячись прямо в бігаючі очі зовицч. — Або вони забираються звідси через десять хвилин.
А бо я зараз іду до щитка, вимикаю світло, перекриваю воду, а потім зачиняю автоматичні ворота на замок і викликаю охорону селища.
Будете пояснювати їм, хто ви такі й чому перебуваєте на приватній території. Обирай, Жанно.
— Оксано, ти зовсім здуріла зі своєю дачею… — спробував втрутитися Ігор.
Оксана просто потягнулася й скинула дзвінок.
— Час пішов. Дев’ять хвилин.
Гості переглянулися. Ілюзій ні в кого не залишилося.
Лисий чоловік першим почав швидко скидати шампури в пластиковий пакет, не звертаючи уваги на обурення Жанни.
Подруги з шезлонгів мовчки натягували сукні поверх купальників, поспішно згрібаючи креми для засмаги в об’ємні сумки.
— Безсердечна, жадібна егоїстка! — просичала Жанна крізь зуби, запихаючи сире м’ясо в контейнер. — Я сюди більше й ногою не ступлю!
Подавися ти своїм газоном й своїм ротангом! Брат з тобою розлучиться, ось побачишь! Нормальний чоловік таку мегеру терпіти не стане!
— Ловлю на слові. І щодо ніг, і щодо чоловіка.
Оксана стояла на ґанку й мовчки спостерігала, як непрохані гості завантажуються в машини.
Вона дочекалася, поки останній бампер зникне за воротами, особисто засунула масивний засув, перевірила замок і лише тоді втомлено опустилася на дерев’яну сходинку.
Голова гуділа, але всередині розливався дивний, холодний спокій.
Розмова з чоловіком відбулася пізно ввечері, коли Ігор зволив повернутися з відпочинку до квартири.
Оксана спеціально не залишилася на дачі з ночівлею, а повернулася до міста.
Ігор спробував пройти на кухню, натягуючи на обличчя винувату посмішку, але натрапив на спаковану спортивну сумку прямо біля вхідних дверей.
— Це ще що за новини? — він нахмурився, штовхнувши сумку ногою.
— Твої речі.
Оксана стояла біля вікна в передпокої.
— Якщо тобі так подобається радувати сестру й удавати щедрого господаря, можеш переїхати до неї. Заодно допоможеш із племінниками, у них же алергія.
— Ти через дачу, чи що, такий цирк влаштувала?
Ігор спробував усміхнутися, але вийшло відверто жалюгідно. Він явно не очікував, що конфлікт зайде далі звичайної побутової сварки.
— Ну, Жанна перегнула палицю, з ким не буває. Привела колег, ну не подумала. Родина все-таки, Оксано.
У неї чоловіка немає, їй якось влаштовувати особисте життя треба. А ти приїхала й повела себе як собака на сіні.
— Справа не в дачі. І не в її особистому житті, — Оксана подивилася чоловікові прямо в очі. — Справа в тому, що ти розпоряджаєшся тим, що тобі не належить.
Ти ні копійки не вклав у цей будинок. Ти там навіть цвяха не забив. А тепер ти віддаєш ключі своїй сестрі, щоб вона там пригощала своїх кавалерів.
— Ми ж у шлюбі! — Ігор підвищив голос, намагаючись перехопити ініціативу. — Це спільне майно! Я маю повне право пускати туди кого завгодно!
— Кредит я сплачую зі своєї зарплати. Рахунки за комунальні послуги оплачую я.
Ремонт робила я, — вона говорила спокійно, без надриву. — Спільне майно — це диван, на якому ти лежиш після роботи.
А будинок я тягну на собі. І терпіти там чужі тусовки не збираюся.
Ігор нервово облизав губи. Він зрозумів, що дружина налаштована серйозно, і змінив тактику на примирливу:
— Оксано… ну вибач. Я справді не подумав, що ти так відреагуєш. Ну, дурний, визнаю. Більше ніяких ключів нікому, обіцяю.
Я у Жанни їх заберу вже завтра. Давай розпаковувати сумку, годі влаштовувати дитячий садок.
Він потягнувся до ручок сумки, але Оксана перегородила йому шлях.
— Ключів у неї й так більше немає. Я сьогодні викликала майстра й повністю змінила замки. І на хвіртці, і на вхідних дверях у будинок.
— Ти зовсім з глузду з’їхала? — Ігор відсмикнув руки. — А як мені туди потрапляти?
— А тобі туди потрапляти ні до чого, — вона відсунулася від вікна. — Будеш приїжджати тільки зі мною. Як гість.
А якщо тебе такий розклад не влаштовує — сумка спакована. Іди до сестри, іди в орендовану квартиру, куди хочеш.
Чоловік уже відкрив був рота, щоб висловити чергову порцію обурення щодо шлюбу та прав.
Але поглянув на спокійне, суворе обличчя дружини, перевів погляд на спаковані речі й розсудливо промовчав.
Він розумів, що влаштовувати скандал зараз — означає реально ночувати на вокзалі.
До середини листопада на паркані з профнастилу з’явилася нова поштова скринька з надійним врізним замком.
Оксана знову повісила її сама, прикрутивши блискучі болти.
Більше ніяких раптових візитів, галасливих компаній і шашликів без дозволу не траплялося.
Родина чоловіка раптово забула дорогу до них, а сам Ігор, приїжджаючи на вихідні, тепер слухняно брав до рук лопату й мовчки розчищав сніг на доріжках, більше не згадуючи про свої права.
