— Ти наша золота трудівниця, — казав зять. А за спиною налаштовував проти Тамари всю родину…
…На порозі стояв зять Віктор — чоловік молодшої сести Олени. Як завжди, бездоганно зачесаний, у пальто, пахнучи дорогою туалетною водою.
За його спиною боязко тупцювала сама Олена.
— Тамарочко, моя дорога! — Віктор розплився в широкій посмішці. — Ну що за диво-жінка! Знову вся в справах, усе для родини.
Дай я тобі допоможу, ці банки ж такі важкі! Оленко, ну що ти стоїш у дверях, наче чужа? Проходь швидше, допоможи сестрі.
— Та годі тобі, Вітю, я сама впораюся, — тихо відповіла Тамара. – Чайник якраз закипів. Сідайте до столу.
– Ой, ні-ні, Тамарочко, ніяких «сама»! – Віктор обережно переставив гарячу банку на піднос і ласкаво подивився їй у вічі. – Ти для нас стільки робиш, ми твої боржники до кінця життя.
Твоє варення — це просто кулінарний шедевр, клянуся! Вчора з Оленою відкрили баночку, то за один раз усе й з’їли. Золоті в тебе руки, золоті!
Олена тихо кивнула, підходячи до столу:
— Так, Томо, дуже смачне. Дякую тобі.
– Смакуйте на здоров’я, – посміхнулася Тамара, розливаючи чай по чашках.
Їй було приємно чути такі слова, але десь у глибині душі підступало дивне, неприємне відчуття.
Слизький погляд Віктора аж ніяк не в’язався з його нудотно-солодкими промовами. Але Тамара одразу ж подумки вилаяла себе:
“Ну що ти за людина така підозріла, Томо? Чоловік ставиться до тебе з усією душею, піклується, допомагає, а ти скрізь шукаєш підступ!”
Минуло близько двох тижнів. Тамара почала помічати, що ставлення родичів до неї різко й незрозуміло змінилося.
Тітка Галина, найстарша в їхньому роді, під час зустрічі в сквері ледь кивнула й поспішила перейти на інший бік вулиці.
А коли Тамара зателефонувала своєму племіннику Данилу, синові Олени та Віктора, той відповідав якось напружено, неохоче, постійно зітхаючи в слухавку.
Не витримавши, Тамара сама приїхала в гості до тітки. Літня жінка довго не хотіла відчиняти двері, а коли все ж впустила племінницю, розмовляла крізь зуби.
– Тітонько Галю, ну поясни мені, заради Бога, що сталося? – благала Тамара, сідаючи на край дивана. – Я перед кимось провинилася? Чому всі від мене відвертаються?
— Ох, Тамаро, Тамаро… — тітка Галина суворо похитала головою, поправляючи на плечах стару хустку. — І тобі не соромно?
Перед чужими людьми вдаєш із себе святу великомученицю, смаколиками усіх пригощаєш, а над рідною сестрою знущаєшся!
— У якому сенсі — знущаюся? – здивувалася Тамара. – Тітонько Галю, про що ти?
– Та про все! – обурилася старенька. – Віктор розповідав, як ти дорікаєш Олені за мамину спадщину. Казав, ти кричиш на неї, що дача тільки твоя, а вони там ніхто й звати їх ніяк.
Олена вчора плакала, казала, що ти з них останні гроші на ремонт цієї дачі вимагаєш, погрожуєш судом!
Адже Віктор так за тебе переживає, каже: «Мені шкода Тамару, самотня жінка, з розуму з’їхала через жадібність, але Оленку я в образу не дам».
У Тамари перехопило подих, а у вухах зашуміло.
– Тітонько Галю… Це Віктор тобі таке розповів? – прошепотіла вона. – Та я на цій дачі все літо сама працювала! А вони тільки відпочивати приїжджали! І жодної копійки я з них не просила!
– Ой, та годі тобі, Томо, не виправдовуйся тепер, – втомлено відмахнулася тітка Галина. – Віктор не брехатиме. Він такий інтелігентний, м’який чоловік.
Завжди про тебе з такою теплотою говорить при нас, тільки зітхає та шкодує тебе. А ти… Ех, жадібність тебе зіпсувала. Іди краще, мені треба відпочити.
Вийшовши на вулицю, Тамара довго стояла біля під’їзду, підставивши обличчя холодному вітру. Їй здавалося, що її облили відром бруду.
Віктор, зять, який цілував їй руки й хвалив її варення, ретельно нищив її репутацію перед усією родиною. Але навіщо?
Відповідь лежала на поверхні: мамина дача в передмісті була ласим шматочком, і Віктор давно задивлявся на цю ділянку, мріючи побудувати там величезний котедж.
Наступної суботи вся родина мала зібратися у тітки Галини на сімейний обід — святкували її сімдесят п’ятий ювілей.
Тамара вирішила, що не ховатиметься по кутках і не мовчатиме. Вона приїхала однією з перших, привізши з собою величезний святковий пиріг.
Незабаром приїхали Олена, Віктор та їхній двадцятишестирічний син Данило.
Віктор від самого порогу буквально засипав тітку Галину компліментами, вручив їй пишний букет троянд і, помітивши Тамару в коридорі, одразу ж розплився у своїй фірмовій, нудотно-солодкій посмішці.
– Тамарочко! Наша дорога!
Він зробив крок уперед, намагаючись обійняти її за плечі, але Тамара обережно ухилилася.
– Яка ти сьогодні ошатна! Оленко, поглянь, як Тамарі личить цей синій колір! А який пиріг вона спекла, боже мій, у мене вже слинка тече! Золота ти наша трудівниця, що б ми без тебе робили!
– Дякую, Вітю, – спокійно відповіла Тамара, дивлячись йому просто в очі. – Старалася заради родини.
– І правильно, люба, правильно! Родина — це найсвятіше, що в нас є! — пафосно виголосив Віктор, проходячи до вітальні.
Родичі розсілися по місцях. За столом були присутні тітка Галина, дядько Петро, Олена, Віктор, Данило та ще кілька близьких.
Атмосфера була напруженою. Тітка демонстративно не дивилася в бік Тамари, а дядько Петро лише похмуро сопів у вуса.
Віктор же, навпаки, був душею компанії: жартував, робив компліменти, розливав напої й раз у раз проголошував тости за здоров’я тітки Галини та «за процвітання їхнього дружного сімейного клану».
У розпал застілля Данило дістав свій телефон і підключив його до портативної Bluetooth-колонки, яка стояла на буфеті в кутку кімнати, щоб увімкнути тиху інструментальну музику як фон.
— О, так буде затишніше, — посміхнувся хлопець, кладучи до рота шматок пирога. — Тітко Томо, пиріг справді супер, респект!
— Дякую, Даню, їж на здоров’я, — посміхнулася Тамара.
Через пів години Віктор підвівся з-за столу, злегка хитаючись від випитого, і ласкаво поплескав дружину по плечу.
– Оленко, кохана, я відійду на хвилинку на балкон, свіжим повітрям подихаю. І другу треба зателефонувати по роботі, обіцяв.
Ви тут без мене не нудьгуйте! Тамарочко, пиріг – просто казка, я повернуся й обов’язково ще шматочок з’їм!
Він підморгнув Тамарі й вийшов із кімнати, щільно зачинивши за собою балконні двері.
Олена проводжала його люблячим поглядом і тихо зітхнула:
– Який же він у мене все-таки турботливий… Усе про роботу думає, крутиться, як білка в колесі.
У цю мить музика з колонки на буфеті раптово обірвалася. Замість неї пролунав гучний, виразний звук телефонного дзвінка, а потім динамік зашипів.
Данило здивовано втупився у свій екран.
– Ой, що за дурниця… Тато до колонки підключився, чи що? Знову не туди натиснув! Сто разів же показував, як виглядає значок блютузу.
Хлопець хотів скинути виклик, але Тамара миттєво перехопила його руку.
— Не скидай, Даню. Зроби голосніше. Давайте послухаємо, про що наш турботливий Вітенька говорить по телефону.
— Та годі вам, тітко Томо, незручно ж… — запнувся Данило.
— Зроби голосніше, я прошу! — твердо повторила Тамара.
Данило неохоче натиснув на кнопку регулювання гучності.
У цей момент на балконі Віктор, судячи з усього, додзвонився до свого приятеля. Його голос пролунав із колонки на всю кімнату — голосно й чітко.
— Та класно, Саньку! — гримів голос Віктора з динаміка. — Та де я… У старенької на ювілеї сиджу, нудьга страшна.
Моя Олена тут слину пускає, а її безтолкова сестричка, Тамарка, пиріг притягла. Так, та сама вішалка, нікому не потрібна.
Сидить, своїми дурними очима кліпає, думає, що я її справді поважаю. Ой, дурепа! Я їй сьогодні пів години руки цілував, ледь стримався, щоб не зареготати.
Олена завмерла з виделкою в руці, тітка притиснула долоню до відкритого рота.
– Та годі тобі, Віть, – пробасив його приятель. – Навіщо ти так? Нормальна баба, здається, дачу вам віддає.
– Віддає? Та не хоче! – злобно зареготав Віктор. – Вперлася, стара коза. Але нічого, я її вже перед усією ріднею таким брудом облив, що вона скоро сама приповзе й цю дачу на сестру перепише, аби тільки з нею почали вітатися.
Я бабусі таке нарозповідав! Вона тепер на Тамарку дивитися не може. Ще пара тижнів обробки – і ділянка наша.
Побудую там нормальний будинок, а цю вішалку навіть на поріг не пущу. Гаразд, Саньку, піду я. Не хочу більше перед цим непотрібом любов удавати, та треба. Давай, на зв’язку!
Пролунав короткий писк, і колонка замовкла. Даня, червоний мов рак, швидко вимкнув звук.
Люди за столом сиділи, наче громом вражені. Олена сховала обличчя в долонях і тихо заплакала. Тітка повільно повернула голову до Тамари.
Балконні двері розчинилися, і до кімнати вальяжною ходою зайшов Віктор.
— Ну ось і я! — весело виголосив він, потираючи руки. — Прохолодно там, звісно. Тамарочко, люба, ну де ж там твій чудовий пиріг? Давай швидше зятю шматочок, побалуй родича!
Тамара повільно підвелася зі свого місця. Віктор із її погляду зрозумів, що сталося щось недобре.
— Що таке, Тамарочко? — завагався він, переводячи погляд на дружину, яка плакала, і похмурого сина. — Оленко, чого ти плачеш? Щось сталося? Даню, що за справи?
Данило мовчки підняв телефон і показав батькові на нього пальцем.
– Ти підключився до колонки, тату, – глухо сказав хлопець, відводячи погляд. – Мабуть, хотів увімкнути інтернет і знову натиснув не на ту іконку. Усе транслювалося на кімнату. Ми твою розмову від початку до кінця чули!
Віктор зблід так, що його обличчя злилося за кольором зі стіною. Він відкрив рота, судомно ковтаючи повітря, наче риба, викинута на берег.
– Та я… та це ж був жарт! – залепетав він, роблячи крок до тітки. – Тітонько Галю, та ми із Саньком завжди так дуріємо…
У нас такий гумор, специфічний, чоловічий! Оленко, ну скажи їм! Тамаро, ти ж розумна жінка, ну яка дача, Боже…
– Замовкни, Вікторе, – гримнула Тамара, і він миттєво затих. – Досить ганьбитися. Ти зараз виглядаєш ще жалюгідніше, ніж у своїй підлій ролі турботливого зятя.
Вона оглянула пригнічених родичів.
– Я ж відчувала, що недарма ти переді мною хвостом махаєш. Відчувала, але вірити не хотіла, списувала все на власну підозрілість.
Думала: ну не можна ж бути настільки дволикою істотою. Виявляється, можна. Ти перед усією ріднею мене брудом обливав, щоб дачу прибрати до рук?
– Тамаро… – озвалася тітка Галина. – Ой, як соромно перед тобою… Як же я цьому паразиту повірила! Як він солодко співав, той ірод!
Дядько Петро повільно підвівся з-за столу.
– Слухай, зятю, – грубувато промовив він, насуваючись на блідого Віктора. – Ану йди геть звідси. Швидко. Поки я тобі твою інтелігентну фізіономію не підправив. Через тебе, гадюко, ледь не посварилися дівчата!
– Дядьку Петро, та зачекайте ви… – перелякано залепетав Віктор, відступаючи до виходу. – Олено, ходімо додому! Олено!
Олена підняла голову й подивилася на чоловіка так, ніби бачила його вперше в житті.
– Я нікуди з тобою не піду. Ніколи більше не смій мені на очі потрапляти. Забирай свої речі й йди до свого Санька в гараж. Я подаю на розлучення.
– Та ви що, всі з глузду з’їхали?! – вискнув Віктор. – Та йдіть ви всі! Теж мені сім’я! Клан, хай йому грець! Купка клоунів!
Він розвернувся й вискочив у коридор. Через три секунди гримнули вхідні двері.
Тітка Галина підійшла до Тамари, міцно обійняла її й тихо заплакала:
– Вибач нас, Томочко… Вибач, рідна. Через цього негідника ледь не зруйнували сім’ю.
– Усе гаразд, тітонько Галю. Добре, що все з’ясувалося. Давайте краще пиріг їсти, а то чай охолоне.
Свою обіцянку Олена виконала – з чоловіком розлучилася. Віктор наостанок влаштував дружині грандіозний скандал.
Виявилося, що він її ніколи не кохав і жив лише зі звички. І готує вона погано, і прибирати по-людськи не вміє.
Тамара з сестрою продовжує спілкуватися і в усьому її підтримує. А як інакше? Адже рідня…
