Тамара Сергіївна дбайливо поклала конверт із грошима у святковий пакет, додала туди листівку зі зворушливим привітанням і посміхнулася.
Десятий день народження єдиного онука — важлива подія. П’ять тисяч гривень — для пенсіонерки це чимала сума, більша половина місячної пенсії, але Максим на це заслуговував.
«Буде йому на той телефон, про який він мріє, — подумала жінка, зав’язуючи ошатну стрічку на пакеті. — Якщо знадобиться, додам ще».
Стосунки з колишньою невісткою Ольгою після розлучення з її сином складалися непросто.
Три роки тому Сергій пішов із сім’ї, і відтоді Тамара могла бачитися з онуком лише за попередньою домовленістю з Ольгою.
На щастя, та не перешкоджала спілкуванню бабусі з Максимом, хоча й поводилася завжди насторожено.
На святкування дня народження онука Тамара Сергіївна приїхала трохи раніше.
— Бабусю! — радісно вигукнув Максим, коли вона зайшла.
Хлопчик, високий і худий, такий схожий на свого батька в тому ж віці, кинувся до неї.
— Максимко, з днем народження, любий! — Тамара Сергіївна міцно обійняла онука, вдихаючи запах його волосся, такого ж неслухняного, як у її сина Сергія.
Ольга стояла трохи осторонь, напружено посміхаючись.
Вона помітно схудла з часу їхньої останньої зустрічі, під очима темніли тіні, а в куточках губ з’явилися нові зморшки.
— Доброго дня, Тамаро Сергіївно, — кивнула вона. — Проходьте.
Максим, не звертаючи уваги на напруженість між дорослими, із захопленням розповідав бабусі про те, як він виграв шкільний конкурс із малювання.
Коли він усе розповів і показав, Тамара з нетерпінням простягнула онукові святковий пакет. Максим одразу ж розв’язав стрічку й дістав конверт.
— Ого! — вигукнув він, зазирнувши всередину. — Дякую, бабусю! Це ж цілий статок!
— Максиме, — суворо сказала Ольга. — Що треба сказати?
— Дякую, бабусю, — стриманіше повторив хлопчик. — Я давно хочу новий телефон, збираю. Мій старий погано працює.
— Я так і думала, — кивнула Тамара Сергіївна. — Коли підете купувати, зателефонуйте мені, я можу додати, якщо не вистачатиме.
Ольга злегка нахмурилася, але нічого не сказала. Вона взяла конверт із рук сина й поклала в комод.
— Я поки що збережу, щоб ти не загубив, — пояснила вона, помітивши здивований погляд Тамари Сергіївни.
Свято пройшло добре. Були ще бабуся й дідусь з боку Ольги, а також її сестра — тітка хлопчика. Батька Максима на той момент не було в місті, він привітав сина телефоном.
Попри це, іменинник був у захваті від торта та подарунків, багато розповідав про школу та свої захоплення.
Ольга поступово розслабилася й навіть поділилася новинами про свою роботу в бухгалтерії невеликої фірми.
Прощаючись, Тамара Сергіївна ще раз нагадала:
— Не забудьте зателефонувати, коли збиратиметеся купувати. Я можу під’їхати й допомогти фінансово.
— Добре, — кивнула Ольга, але якось невпевнено.
Минув тиждень. Тамара Сергіївна чекала на дзвінок, але телефон мовчав. Нарешті, не витримавши, вона сама набрала номер онука.
— Максимко, привіт! Як справи? Вже купили телефон?
На тому кінці дроту запала тиша.
— Ще ні, бабусю, — нарешті відповів Максим. — Мама сказала, що ми купимо пізніше.
— А чому так? — здивувалася Тамара Сергіївна. — Грошей зовсім не вистачає?
— Не знаю, — голос онука звучав розгублено. — Запитай у мами.
У слухавці почулася якась метушня, а потім пролунав голос Ольги:
— Алло, Тамаро Сергіївно? Вибачте, ми ще не встигли сходити до магазину. Було багато роботи.
— Розумію, — сказала жінка, хоча насправді не розуміла. Яка робота може завадити порадувати дитину довгоочікуваним подарунком? — Може, цими вихідними сходите?
— Так, звичайно, — поспішно погодилася Ольга.
Але й через два тижні ситуація не змінилася. Максим і досі ходив зі старим телефоном, а Ольга знаходила все нові відмовки. Тамара Сергіївна почала хвилюватися.
Наступного разу, коли вона прийшла провідати онука, Максим ще затримувався в школі, а ось Ольга була вдома — взяла відгул, щоб сходити до поліклініки.
— Олю, я хотіла запитати, — почала Тамара Сергіївна, коли вони сиділи на кухні за чаєм. — Чому ви досі не купили Максиму телефон? Вже місяць минув.
Ольга зітхнула й відвела погляд.
— Тамаро Сергіївно, я витратила ці гроші на продукти та оплату квартири.
Тамара завмерла з чашкою в руці.
— Як витратила? А як же подарунок Максиму?
— Розумієте, — Ольга нервово смикала край халата, — у нас зараз дуже складна фінансова ситуація.
Сергій не платить аліментів, моєї зарплати на все не вистачає, а за квартиру платити треба. Я просто не знала, що робити.
Тамара Сергіївна відчула, як усередині піднімається хвиля обурення.
— Але ж це подарунок Максиму! Я дарувала гроші йому, а не на продукти!
— Я розумію, — Ольга почала захищатися. — Але що мені було робити? У нас холодильник стояв порожній, за квартиру другий місяць борг.
— Могла б мені зателефонувати, — Тамара Сергіївна намагалася говорити спокійно, хоча все всередині кипіло. — Я б допомогла. Але забирати подарунок у дитини…
— Я збиралася купити йому телефон пізніше, коли отримаю зарплату, — виправдовувалася невістка.
— А Максим знає, що його гроші пішли на продукти й квартиру?
Ольга похитала головою. Тамара Сергіївна поставила чашку на стіл і випрямилася.
— Олю, я розумію ваші труднощі. Але це нечесно щодо дитини. І до мене теж. Ти мала спершу поговорити зі мною.
— А у свого сина ви не хочете запитати, чому він не платить аліменти? — зухвало запитала жінка.
Тамара Сергіївна зітхнула. Вона хотіла сказати щось різке, але, дивлячись на змарніле обличчя колишньої невістки, стрималася.
Зрештою, Ольга сама виховувала дитину, а Сергій, її син, схоже, зовсім ухилився від батьківських обов’язків.
— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Що зроблено, те зроблено. Але Максиму треба купити телефон. Він чекає на цей подарунок.
— Я куплю, як тільки зможу, — сказала Ольга. — І поверну вам гроші.
— Не треба мені нічого повертати, — відмахнулася жінка. — Краще скажи чесно: Сергій зовсім не допомагає?
Ольга гірко посміхнулася:
— Востаннє він надіслав гроші на день народження Максима минулого року. Відтоді — ні копійки. Каже, що в нього проблеми з бізнесом, що сам ледве зводить кінці з кінцями.
Тамара Сергіївна похитала головою. Вона знала, що в сина справи йдуть не надто добре, але не думала, що настільки, аби забути про власну дитину.
— Я поговорю з ним, — твердо сказала вона. — Це безвідповідально.
— Не треба, — швидко заперечила Ольга. — Я не хочу, щоб Максим знав, що батько відмовляється йому допомагати. Йому й так важко.
Вони ще довго сиділи на кухні, обговорюючи ситуацію. Тамара Сергіївна дізналася, що через це Ользі довелося переїхати в дешевшу квартиру.
Що в школі з Максима вимагають гроші то на ремонт класу, то на екскурсії, що стара куртка стала йому замала, а на нову коштів немає.
Йдучи від колишньої невістки, Тамара Сергіївна відчувала змішані емоції.
З одного боку, вона все ще була засмучена тим, що її подарунок онукові пішов на побутові витрати. З іншого — їй було шкода Ольгу, яка явно з останніх сил намагалася забезпечити сина всім необхідним.
Наступного дня Тамара Сергіївна вирушила до магазину електроніки. Консультант довго показував їй різні моделі телефонів, терпляче пояснюючи переваги кожної.
— Мені потрібен хороший телефон для онука, йому десять років, — пояснювала жінка. — Щоб підходив і для навчання, і для ігор, і щоб довго служив.
У підсумку вона вибрала дорожчу модель, ніж планувала спочатку, але якісну і з хорошою камерою. Потім жінка вирушила до онука.
Максим відчинив двері й здивовано витріщився на бабусю:
— Бабусю, а ми тебе сьогодні не чекали!
— Сюрприз, — посміхнулася Тамара Сергіївна, простягаючи коробку. — Тримай, це тобі.
Максим недовірливо взяв коробку, відкрив її й ахнув:
— Це ж… це ж той самий телефон! Навіть кращий, ніж я хотів! Бабусю, дякую!
Він кинувся обіймати бабусю, ледь не збивши її з ніг. У цей момент із кухні вийшла Ольга й завмерла у дверях.
— Що тут відбувається?
— Мамо, дивись, що бабуся мені подарувала! — Максим показав новий телефон. — Це найкрутіша модель!
Ольга зблідла й безпорадно поглянула на свекруху.
— Тамаро Сергіївно, навіщо ви… Я ж казала, що куплю…
— Я знаю, Олю, — лагідно відповіла Тамара Сергіївна. — Але я подумала, що Максиму не варто чекати.
До того ж, у мене була відкладена сума на новий телевізор, але я вирішила, що онук важливіший.
Максим, не чуючи розмови дорослих, вже щосили вивчав новий гаджет.
— Тамаро Сергіївно, можна вас на хвилинку? — Ольга кивнула в бік кухні.
Коли вони залишилися наодинці, Ольга тихо сказала:
— Ви не мали цього робити.
— Олю, — Тамара Сергіївна взяла колишню невістку за руку. — Я не серджуся на тебе. Я розумію, що тобі важко.
Але Максим — мій єдиний онук, і я хочу, щоб у нього було все необхідне. А тепер давайте пити чай. Я, до речі, ще й тістечка принесла.
Вони повернулися до кімнати, де Максим уже щосили освоював новий телефон.
— Бабусю, тут стільки всього можна робити! — захоплено повідомив він. — І камера класна!
— Ось і добре, — кивнула Тамара Сергіївна.
Ольга тихо сказала свекрусі:
— Дякую вам. Не тільки за телефон, а й за розуміння. Я поверну вам ті гроші, як тільки зможу.
— Не треба нічого повертати, — похитала головою Тамара Сергіївна. — Краще купіть Максиму нову куртку на ці гроші. Я бачила, що стара йому замала.
Ольга кивнула, відчуваючи, як до горла підступає клубок. У цю мить вона зрозуміла, що знайшла надійного союзника у нелегкій справі виховання сина.
