— Можу й вам пиріжків спекти, але тільки за гроші, — невістка хвацько поставила свекруху на місце…
…— Ти коли вже влаштуєшся на роботу? — Марина Михайлівна пила гарячий чай невеликими ковтками й закушувала шоколадною цукеркою.
— Та в мене, здається, ще є час, — її невістка Люба, як завжди, метушилася біля плити. — Гриша мене не жене, йому, навпаки, подобається, що я вдома затишок створюю.
— Було б що створювати! У вас же однокімнатна, тут будь-яка нечупара впорається.
Марина Михайлівна завжди була гостра на язик і навіть не замислювалася, що може зробити комусь неприємно чи навіть завдати болю.
Вона жила у своєму світі, де існували відомі лише їй правила.
Коли Люба тільки почала зустрічатися з Григорієм, їй здавалося, що свекруха не любить саме її.
Але згодом з’ясувалося: нічого особистого. Марина Михайлівна не любила всіх без винятку — від місцевих двірників до телеведучих.
Хорошим для неї був лише Гриша, хоча й йому іноді діставалися випадкові коментарі на кшталт: «Чоловік має бути трохи красивішим за мавпу, а ти вже аж надто симпатичний!»
Люба розуміла, що свекруха просто не думає над тим, що говорить. Тому з часом перестала на неї ображатися. Прийняла її своєрідний характер як даність і заспокоїлася.
Ось і тепер вона пропустила повз вуха зауваження про «нечупару» й вирішила зосередитися на обіді.
— Не все ж життя біля плити стояти? Ми ось у молодості встигали й борщі варити, й на заводі гарувати, й дітей виховувати!
— Так, суворі були часи… — щоб підтримати розмову, погодилася Люба.
— Це ще м’яко сказано! Коли Гришко пішов у перший клас, я примудрилася дослужитися до заступниці директора! І це на тлі уроків, секцій, лікарняних, хатніх справ…
А ти кажеш — «затишок». У наші часи прали руками! Зараз за вас усе роблять роботи. Перуть, готують, — свекруха кивнула на мультиварку, — пилососять.
Марина Михайлівна продовжувала б свій монолог, аж доки чай повністю не охолонув би, але тут з роботи повернувся Григорій і урвав палкі промови матері.
— Чим займаєтеся, дівчата? — весело запитав він.
— Та язиками чешемо, — махнула рукою Марина Михайлівна.
— О! А в духовці пиріжки? З чим цього разу? — Григорій жадібно ковтнув слину.
— З рисом, яйцем і зеленню. Скоро дістану, але спочатку з’їж суп. — Люба подала чоловікові тарілку й хліб.
— Ти б краще дружину на роботу відправив, вона від нудьги вже не знає, чим тебе ще нагодувати! Пиріжки он пече.
Я тільки на свята пекла, не мала часу з тістом возитися, — знову вставила свої п’ять копійок свекруха.
— А навіщо їй працювати, якщо пиріжки я люблю більше, ніж кар’єристок? — посміхнувся Григорій матері.
Навіщо Марина Михайлівна постійно відправляла невістку на роботу, ніхто не знав. Просто в її картині світу дівчина мала ходити на службу, і крапка.
Причому куди завгодно. Якби вона побачила невістку на касі в супермаркеті, то, найімовірніше, схвально похитала б головою. Це ж робота!
Григорій же завжди дотримувався іншої думки. До того ж вони з Любою намагалися зачати дитину.
За словами лікаря, їй потрібен був спокій і повна відсутність стресів — не найкращий час для працевлаштування.
Люба сама по собі була дуже домашньою й затишною, і Григорію подобалося повертатися в теплий, охайний дім, де завжди пахло чимось смачним. Адже готувала його дружина чудово!
Їй вдавалися будь-які страви, але особливо він любив випічку. Чоловік просто божеволів від її пухких пиріжків із різними начинками.
До речі, усі друзі та знайомі підтверджували слова Гриші. «Пиріжки божественні!» — захоплювалися вони.
Та що приховувати, сама Марина Михайлівна завжди йшла від них із пакетиком пиріжків, які прилюдно називала «дурницями» та «дрібницями», ніби натякаючи на Любине дармоїдство.
Люба мріяла пов’язати життя з кулінарією, але доля розпорядилася інакше, і вона здобула іншу професію.
Попри це, дівчина не втрачала надії колись повернутися до мрії. Вона навіть ділилася з Григорієм планом орендувати невелику кав’ярню, але потім сталася криза, і задум знову відклали до кращих часів.
Тож поки що Люба готувала для чоловіка та друзів, що, втім, приносило їй величезне задоволення — навіть попри бурчання свекрухи.
— Любо, у нас несподіваний корпоратив! Ми уклали угоду, яка тягнулася багато місяців! — голос Григорія у слухавці звучав схвильовано й радісно.
— Це ті, про кого я думаю?
— Так! Ми їх усе-таки дотиснули!
— Ой, Гришо, я тебе вітаю! — зраділа Люба.
— Коротше, у п’ятницю збираємося в офісі, бо всі пристойні заклади вже заброньовані. І в мене до тебе величезне прохання… А можеш пиріжків напекти? Я розумію, що це велика робота…
— Узагалі не проблема! Із задоволенням! — перебила чоловіка Люба. — Ти ж знаєш, як мене заспокоює робота з тістом, це ж суцільний релакс.
— Дякую тобі, кохана! Обожнюю тебе!
Люба поралася з пиріжками кілька годин, але воно було того варте! Григорій приніс до офісу чотири великі кошики м’яких, мов пух, пиріжків.
Тут були й солодкі зі свіжими фруктами та ягодами, і ситні з м’ясом, і овочеві з капустою, і його улюблені — з сиром та зеленню.
Усі колеги принесли різноманітні частування, але зірками вечора стали саме Любині пиріжки.
— Любове Андріївно! У мене до вас ділова пропозиція! — Гриша повернувся з корпоративу трохи напідпитку й був у особливо піднесеному настрої.
— Я уважно вас слухаю, Григорію Іллічу! — підхопила гру дружина.
— Слухай, серйозно: мої колеги були в такому захваті від твоїх смаколиків, що ми хочемо замовляти їх в офіс!
— Що? — очі Люби округлилися від подиву.
— Так, ти не помилилася! У тебе замовлення на пиріжки! З понеділка по п’ятницю ти пектимеш на замовлення, а у вихідні відпочиватимеш, як усі нормальні люди. Як тобі?
— Ой, я не можу повірити!..
Люба раптом усвідомила: ось він — спосіб заробляти улюбленою справою, як вона завжди й мріяла.
Вона навіть трохи злякалася, що в понеділок ніхто з колег Гриші й не згадає про своє бажання, але сумніви розвіялися в неділю після телефонного дзвінка.
Гриші зателефонувала їхня секретарка Тамара, щоб уточнити, чи домовленість залишається в силі, адже завтра вона підготує документи на оплату для бухгалтерії.
Марина Михайлівна якраз завітала до них на недільний чай. Коли радісний Григорій закінчив розмову, вона з властивою їй прямолінійністю запитала:
— І чого це тобі у вихідні дзвонять жінки з роботи? Любо, тобі вже час влаштуватися на роботу. У домогосподарок частіше забирають чоловіків.
— А це не зовсім мені дзвонили, скоріше з приводу нового бізнесу Люби, — хитро посміхнувся Гриша.
— Якого такого бізнесу? — здивувалася свекруха.
— А ось такого. Любу попросили готувати для нашого офісу. У нас їдальня ні на що не годиться — усе дорого й несмачно.
Люба сиділа за столом, навіть не намагаючись приховати посмішку. Їй хотілося, щоб Марина Михайлівна трохи «покусала лікті», адже та ніколи не сприймала її серйозно.
— Її куховарство? За гроші? У вас там їдальня така жахлива, чи що?
Посмішка миттєво зникла з обличчя Люби. Стало прикро, що ця жінка змогла знецінити навіть її успіх.
Проте вона промовчала — шкода було витрачати час на марну суперечку зі свекрухою. Потрібно було встигнути приготувати партію пиріжків на понеділок, тож вона спокійно допила чай і пішла замішувати тісто…
Минув місяць, як Люба готувала для офісу чоловіка. Вона вже подала документи на реєстрацію нового податкового статусу й отримала медичну книжку.
Дівчина зрозуміла: навіть якщо від її послуг відмовляться, вона тепер чітко знає, чим хоче займатися.
Тим паче, що крім пиріжків у неї замовляли й салати, і другі страви. Чоловік допоміг із закупівлею контейнерів та наклейок.
Тепер вона знала смакові вподобання колег і складала індивідуальне меню для кожного — навіть для секретарки Тамари, яка вічно сиділа на дієті.
Любі постійно дарували солодощі, чай та інші подарунки на знак подяки за смачні обіди.
Гриша неймовірно пишався підприємливою дружиною. Мало того що в неї свій невеликий бізнес, так вона ще й догоджає усім клієнтам без винятку!
І ніщо не могло затьмарити нове життя Люби, окрім чергового візиту Марини Михайлівни.
— Ти весь час крутишся, наче бджілка, — прокоментувала вона, дивлячись, як невістка вправно орудує овочерізкою.
— Так, завтра велике замовлення, у колеги Гриші день народження. Ось намагаюся все встигнути.
— Куховарка, значить. Оце кар’єра! І не кухар, і не домогосподарка. Мабуть, Гришці соромно в офісі, що його дружина продає пиріжки. Ти б ще біля вокзалу стала.
Марина Михайлівна знову не розуміла, що говорить образливі речі.
Люба завмерла на секунду, міцно стиснувши морквину в руці, але потім зібралася й стримано відповіла:
— Ні, не соромно. Його колеги мене люблять і передають подарунки.
— Та це вони з жалю! Думають, у вас усе настільки погано, що аж передачки носять, раз дружина змушена пиріжками торгувати, — висловила своє «цінне» припущення свекруха.
«Чому ви така огидна? Напевно, вас ніхто ніколи не любив?» — хотілося випалити невістці, але вголос вона сказала лише:
— Ви знаєте, мені сьогодні немає коли розмовляти, маю дуже багато роботи.
— Роботи? Ти справді вважаєш це роботою? — посміхнулася свекруха, дивлячись на кошик свіжих пиріжків, які Люба спекла для Гриші. — Гаразд, піду я, не буду заважати тобі фантазувати.
Свекруха встала, дістала з сумочки поліетиленовий пакетик і простягнула руку до кошика.
— Куди?! — різко зупинила її Люба.
— Як це куди? Твоїх пиріжків хочу додому взяти, — здивувалася свекруха.
— Це не для вас, це для Гриші. Його улюблені, з сиром, — Люба почала втрачати терпіння.
— А відколи це матері не можна пригоститися в домі своїх дітей?
— Відтоді, як мати знецінює їхню працю! — Люба сама не вірила, що говорить це вголос, але слова немов самі злітали з губ.
— Ой, яка вибаглива, — свекруха повернулася до поблажливого тону. — Дай пару пиріжків, та я піду.
— Можу й вам пиріжків спекти, але тільки за гроші, — невістка хвацько поставила свекруху на місце.
— Ти що це? Як ти зі мною розмовляєш? — тон знову змінився на обурений.
— Ви знаєте, мені справді ніколи. Якщо захочете, можете зробити замовлення, але до наступного тижня в мене все розписано. Та вам я зроблю пенсійну знижку.
Люба відвернулася й продовжила нарізати овочі, але на її обличчі з’явилася посмішка переможниці…
Минув рік. Люба відкрила власну фірму з виїзного обслуговування заходів і найняла співробітників.
Тепер вона була справжньою бізнес-леді, і Гриша неймовірно пишався своєю дружиною. Вона й сама пишалася собою, адже вдалося досягти всього самотужки.
Марина Михайлівна перестала спілкуватися з невісткою й приходила виключно до сина — і лише тоді, коли Люби не було вдома.
Не можна сказати, що Люба засмучувалася з цього приводу. У неї були інші клопоти.
Наприклад: кому довірити бізнес на час декретної відпустки? Адже їй за пів року народжувати, а справ безліч!
Вони з Гришею жартома кажуть, що назвуть малюка «Пиріжком». Адже щойно Люба повірила в себе завдяки пиріжковому бізнесу й відкрила власну справу, як нарешті дізналася, що скоро стане мамою.
