— Ти нас на вулицю виганяєш?! Я мати твого чоловіка, відчиняй!
— Я вас до себе не запрошувала, а готелі працюють цілодобово.
Аліна скинула виклик, поклала телефон на плетений столик і відкинулася в кріслі.
На екрані планшета, підключеного до камери відеоспостереження, свекруха червоніла, активно жестикулювала й люто тикала пальцем в електронний замок на хвіртці.
Історія з родичами з Вінниці почалася ще у вівторок. Звичайний вечір перестав бути спокійним саме в той момент, коли зателефонувала Галина Миколаївна.
Свекруха бадьорим голосом повідомила, що на вихідних до них проїздом завітає тітка Валентина з чоловіком і дорослим сином. «Здоровий хлопець», — як висловилася сама свекруха.
І приймати цих чудових людей Галина Миколаївна зібралася на дачі Аліни.
— Аліно, ну ти чого починаєш?
Олексій примирливо підняв руки, захищаючись від суворого погляду дружини.
— Мама просто запитала.
— Твоя мама не запитала, Олексію, — Аліна з гуркотом поставила чашку на обідній стіл. — Вона поставила мене перед фактом.
— Родина — це не чужі люди! — Олексій спробував обуритися, спершись долонями об край кухонного столу. — Люди з дороги, їм хочеться відпочити на природі.
Шашлики посмажити, у лазні попаритися. Мама вже все розпланувала, м’ясо замовила домашнє.
— Ну то нехай мама й смажить, — вона змахнула долонею уявні крихти зі столу. — Але у себе на балконі. У неї там місця багато.
Цю дачу — невеликий, але міцний будинок із доглянутою ділянкою — Аліна купила два роки тому. На власні гроші, отримані від продажу бабусиної спадщини.
Олексій до покупки не доклав жодної копійки. Заявив, що грядки йому не потрібні, він міський житель і копатися в землі не збирається.
Зате заміська нерухомість виявилася дуже потрібною Галині Миколаївні.
Минулого літа свекруха з’явилася там зі своїми подругами. Без попередження.
Аліна тоді поїхала до міста по будматеріали, залишивши ключі чоловікові. Повернувшись, вона виявила витоптану сортову полуницю, гору жирного посуду на кухонному гарнітурі та Галину Миколаївну, яка по-господарськи розпоряджалася на веранді.
«А що такого? — щиро здивувалася тоді свекруха. — Ми ж сім’я. Коли діти виростають, усе стає спільним. Що твоє, те й наше».
Аліна тоді промовчала — не хотіла влаштовувати скандал при чужих людях. Але висновки зробила. І запасні ключі в Олексія тихенько забрала.
— Аліно, ну не ганьби мене! — Олексій заскиглив, вириваючи її зі спогадів. — Мама вже пообіцяла тітці Валі. Вони там справді ціле відро м’яса замаринували. Куди їм тепер подітися?
— Нехай їдять його вдома.
— Ну як я мамі це передам? — чоловік нервово потер шию. — Вона ж образиться дуже сильно! Скаже, що невістка їх з дому виганяє.
— Передай як є, — вона подивилася йому просто в очі. — Моя територія. Мої вихідні. Ніяких родичів там не буде. І твоєї мами теж.
Олексій незадоволено заскрипів зубами, але більше сперечатися не став. Дістав телефон, швидко набрав повідомлення, засунув апарат у кишеню домашніх штанів і пішов до кімнати.
Аліна була впевнена, що він усе владнав. Вона й не підозрювала, яка в її чоловіка винахідлива натура.
Олексій просто написав матері: «Аліна трохи не в настрої, давайте ближче до вихідних вирішимо, все буде нормально».
Для Галини Миколаївни такі розпливчасті формулювання завжди означали беззаперечну згоду.
До п’ятниці Аліна все ж відчула підвох. Олексій підозріло метушився, відводив погляд і не питав про плани.
А потім раптово зголосився поїхати на вихідні на віддалений об’єкт, хоча зазвичай уникав понаднормової роботи як вогню.
— Ти точно мамі все пояснив? — зупинила вона його в передпокої, коли той узувався.
— Звичайно! — занадто поспішно відповів Олексій, уникаючи її погляду. — Я їй прямо сказав: ми зайняті, на дачі нас не буде. Усе, Аліно, я запізнуюся.
Внутрішній радар щосили сигналізував про небезпеку. Слова чоловіка зовсім не збігалися з його метушливим поглядом.
У суботу вранці вона приїхала на дачу сама. І насамперед викликала майстра із сусіднього селища.
Хлопець вовтузився дві години. Замість старої засувки на хвіртці тепер красувався сучасний електронний замок із кодовою панеллю та вбудованою камерою.
Це задоволення обійшлося в кругленьку суму, але Аліна вирішила, що душевний спокій вартий будь-яких грошей.
Майстер поїхав. Аліна переодяглася в спортивний костюм, заварила каву й влаштувалася на веранді з планшетом.
Близько другої години дня ґаджет ожив. На екрані спалахнуло сповіщення від додатка «розумного дому»: камера біля хвіртки зафіксувала рух.
Вона не поспішаючи провела пальцем по дисплею. Зображення було ідеальним.
Галина Миколаївна у своїй незмінній квітчастій блузці впевнено смикала металеву ручку хвіртки.
Позаду неї переминалися з ноги на ногу троє незнайомих людей: повна жінка з хімічною завивкою, чоловік у пом’ятій вітровці та довгоногий хлопець років двадцяти.
Трохи осторонь виднілася чужа машина, що просіла під вагою багажу.
Потягнувши за ручку ще раз і зрозумівши, що хвіртка зачинена, свекруха незадоволено стиснула губи. Постукала по металевому профілю паркану й дістала телефон.
За секунду задзвонив мобільний Аліни. Вона дочекалася трьох вібрувань і прийняла виклик:
— Так, Галино Миколаївно.
— Аліно, що це за новини такі?! — у слухавці пролунав обурений голос. — Ми тут уже цілу годину біля хвіртки стоїмо! Пітніємо на сонці!
— Добрий день, — миролюбним тоном відповіла Аліна, попиваючи каву. — А я вас не чекала.
— Оце так сказала! — свекруха аж руками сплеснула (це чудово було видно на екрані планшета). Тітка Валя позаду неї тривожно витягнула шию. — Я ж Олексію чітко сказала, що ми на вихідні з вінничанами приїдемо!
Тітка Валентина з чоловіком і сином. Люди втомилися в дорозі, спини в усіх болять! Відчиняй давай, у нас повний багажник м’яса та овочів!
— Олексій зараз у місті, на роботі, — Аліна говорила рівно, без натиску. — А дача моя. І я ще у вівторок просила передати, що ніяких гостей не буде.
— Ти з глузду з’їхала?! — у слухавці почулося гучне сопіння.
Галина Миколаївна явно намагалася підібрати слова, щоб не зірватися при родичах.
— Родина приїхала! — свекруха перейшла на шепіт, але з сильним напором. — Аліночко, не ганьби нас. Який пароль тут на цій твоїй пищалці треба натискати? Раніше ж нормальна засувка була!
— Ніякого пароля не треба.
— У якому сенсі не треба? Тут кнопки світяться!
— У тому-то й річ. Хвіртка зачинена.
На камері було видно, як Галина Миколаївна люто тикає пальцем із манікюром у нову електронну панель. Цифри загорялися синім, замок неприємно пищав, видаючи помилку.
Вічна жіноча хитрість — приїхати натовпом і поставити перед фактом, сподіваючись на вихованість невістки, — цього разу дала збій. Електроніка не знала слова «родичі».
— Аліно! Досить морочити голову! — голос свекрухи остаточно зірвався на крик. Родичі за її спиною почали перешіптуватися. — Люди дивляться!
Сусіди он з-за паркану визирають! Ми що, даремно стільки кілометрів їхали? У дядька Толі тиск підскочив!
— Галино Миколаївно, — вона поставила чашку на стіл. — Готелі в місті працюють цілодобово. Ціни там прийнятні.
— Ти нас на вулицю виганяєш?! Рідну матір та тітку чоловіка?!
— Я вас до себе не запрошувала. Мої вихідні. Моя територія.
— Та як тобі не соромно! — заголосила свекруха, вже не соромлячись глядачів. — Я мати твого чоловіка! Я ганьблюся перед людьми через твої примхи! Відчиняй негайно, кому сказала!
— Усього доброго. Навігатор підкаже дорогу до міста.
Аліна відхилила дзвінок. Вона не стала вимикати трансляцію і ще хвилин п’ятнадцять спостерігала через камеру за виставою.
Галина Миколаївна ходила вздовж паркану, активно жестикулювала й комусь безперервно телефонувала.
Напевно, Олексію. Але той міцно засів на об’єкті, де зв’язок ловив лише біля вікна на другому поверсі, та й то через раз.
Тітка Валя намагалася заспокоїти родичку, поважний дядько Толя витирав піт із чола, а довгоногий син копав колесо машини.
Незабаром дядько Толя рішуче взяв Галину Миколаївну під лікоть, щось їй сказав і відвів до машини.
Дверцята зачинилися, автомобіль розвернувся, підняв хмаринку сірого пилу й зник за поворотом.
Лише тоді Аліна відклала планшет.
Тиша на дачі тривала аж до самого вечора. Птахи співали, вітер шелестів у яблунях. А потім телефон на столі завібрував. Дзвонив Олексій.
— Ти що накоїла?! — він почав кричати з першої ж секунди. — Мама дзвонила вся в сльозах! У неї мало інфаркт не стався! Навіщо ти прогнала родичів?
— Я нікого не проганяла, — відповіла Аліна, обтрушуючи землю із садових рукавичок. — Я просто не пустила сторонніх людей на свою територію.
— Вони не сторонні! Це тітка Валя! Вона мене в дитинстві няньчила!
— Льошо, — вона перебила його на півслові. — Я тебе попереджала. Ти вирішив схитрувати. Сказав мамі, що ми все вирішимо потім, так? Думав, я соромитимуся зачинити двері перед натовпом гостей?
У слухавці запала коротка пауза. Олексій зрозумів, що його викрили.
— Я не хотів скандалу, — пробурмотив він уже менш упевнено. Натиск зник. — Мама так просила. Я думав, ти зміниш гнів на милість. Вони ж м’яса наготували. Родина все-таки, не чужі люди.
— Ось і їжте це м’ясо самі, — вона випросталася. — Я після роботи найматися на кухню не збиралася. І обслуговувати рідню, яку бачу вперше в житті, не буду.
— Ти мене підставила! — Олексій знову спробував перекласти провину. — Як я тепер тітці Валі в очі дивитимуся? Мама сказала, що її більше не буде на твоїй клятій дачі!
— Твої б слова та Богові у вуха, — Аліна скупо посміхнулася. — Замок тепер електронний. Код знаю тільки я. Тож передай мамі, що її обіцянка буде виконана на всі сто відсотків.
— Та пішла ти! — Олексій у гніві кинув слухавку.
Аліна сховала телефон у кишеню. Завтра вони з чоловіком обов’язково поговорять.
Про те, як він передає інформацію, про те, хто в їхній родині приймає рішення, і про те, що ховатися за спину дружини, аби не засмучувати маму, — це позиція маленького хлопчика, а не дорослого чоловіка.
Розмова буде довгою і явно неприємною. Але це буде завтра. А сьогодні в неї був ще цілий вільний вечір.
Вона взяла шланг і не поспішаючи пішла поливати помідори. Те, що свекруха сильно образилася, а чоловік сердиться, її анітрохи не засмучувало.
…Минув місяць. Літо набирало обертів, дачний сезон був у самому розпалі.
Олексій дувся рівно тиждень: спав у вітальні, демонстративно не розмовляв і голосно гримав дверцятами холодильника. А потім, ніби нічого й не сталося, запитав, що у них на вечерю.
Вибачатися він не вмів, але й довго тримати конфлікт йому було невигідно. Тему про родичів він більше не порушував.
Галина Миколаївна дотримала обіцянки й на дачі більше не з’являлася. За цілий місяць вона жодного разу не зателефонувала невістці, спілкуючись виключно із сином.
Аліна проти такого стану речей абсолютно не заперечувала. А новий кодовий замок на хвіртці працював бездоганно.
