Оленка ще раз піднесла телефон ближче до очей, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях, щоб роздивитися як слід цифри. Їх було багато, різних, вони плуталися, розбігалися, ховалися одна за одну.
“Чому всі цифри різні, там же повинні бути нулі!” – подумала дівчина, а потім її мов струмом пронизало: це ж після утримання податків!
Виходить, їй зарахували остаточну суму, якою вона вже може розпоряджатися! Позаду всілякі ідентифікації, узгодження, уточнення, і ось він, чистий виграш на її картці!
А як їй довелося хитрувати з коханим! Звісно, в їхній родині, міцній та люблячій, не було заведено стежити одне за одним, перевіряти телефони та банківські рахунки.
Але таємниця могла вислизнути назовні в найнепідходящий момент, та й тримати таку значну суму на картці було небезпечно, шахраїв, ой лишенько, вистачає.
Терміново необхідно було застосувати дідусеву мудрість: “Гроші — товар”.
Отже, товар. Уся біда полягала в тому, що дівчина дуже слабко розумілася на цьому самому товарі — сучасних автомобілях. Ну що ж, комп’ютер нам у поміч!
За годину голівонька Олени просто задимілася від напруги, причому ясності так і не настало.
Автосайти відверто зводили весь процес до простої формули: “Завітайте до нас у салон, платіть гроші, а ми вже вам щось впаримо… ой, тобто, запропонуємо!”
Інформаційні сайти були чеснішими: там докладно описувалися всі характеристики машин, їхні особливості: швидкість, потужність, економічність, довговічність, комфортність та ще тисячі характеристик, іноді абсолютно незрозумілих.
На профільних форумах досвідчені автовласники суворо попереджали новачків про небезпеку нарватися на шахраїв, а також уникати “послуг” перекупів, які безбожно накручують ціни, деруть, як липку.
Олена мало не впала в повну депресію: вона ж уявляла собі, що дасть оголошення про покупку, їй зателефонує якийсь порядний дядечко, який терміново продає гарну машинку за дуже привабливою ціною, розповість усе докладно, і вони укладуть угоду швидко та взаємовигідно, як то кажуть, і вовки ситі, і вівці цілі.
Але при цьому дівчина, хоч і мала світле волосся, білявкою з анекдотів не була, тому швидко зметикувала: треба повністю змінювати підхід до проблеми, і після не дуже довгих роздумів вирішила залучити до її вирішення чоловікових друзів: Толю та Віктора.
Толя був автомобілістом до мозку кісток, чудово розбирався у всіх нюансах і характеристиках машин, мав не нову, але вилизану, відрегульовану та доглянуту “Мазду”, на якій впевнено розсікав полтавськими вулицями, а в разі якихось збоїв у її роботі, із задоволенням вовтузився з нею в гаражі, як із рідною дитиною.
У Віктора теж була машина, “Ауді”, але він просто використовував її як засіб пересування, глибоко не розумівся на поломках, і в разі потреби не замислюючись відганяв її на СТО до знайомого майстра, де вже йому лагодитимуть.
Але зате він мав неабияку ділову хватку, міг залагодити будь-які проблеми, що стосуються покупок-продажів та інших ділових питань, де треба було проявити кмітливість.
Олена дуже делікатно провела попередні перемовини з одним і з іншим, попросила зустрітися, а також, щоб про це ніхто-ніхто не знав — ні їхні дружини, ні її чоловік. “Усе поясню при зустрічі”, — сказала вона, зберігаючи інтригу.
Олена вийшла заміж два роки тому.
У майбутнього чоловіка була звичайна однокімнатна квартира в Полтаві, в якій вони й почали жити, та непогана робота, що давала стабільний заробіток.
З дитинкою вони поки що не поспішали — власна однокімнатна квартира для двох — це чудово, але для трьох — вже замало.
Крім того, робота в її Артемка була хоч і добре оплачувана, але досить метушлива, пов’язана з різними поїздками та забирала багато сил і часу, крутився, як білка в колесі.
З товаришами Артема дівчина одразу знайшла спільну мову, вони стали дружити сім’ями, збиратися на свята спільною компанією, як то кажуть, де згода, там і вигода.
Але при цьому, якщо хлопці товаришували ніби за двома напрямками — сімейні спільні посиденьки самі по собі, чисто чоловіча дружба — сама по собі, то дівчата спілкувалися практично тільки на спільних гулянках і щирими подругами між собою не стали, скоріше, були просто приятельками, віталися та перекидалися кількома словами.
Трійця зібралася за столиком на веранді невеличкої кав’ярні, де пахло свіжою випічкою та ранковою прохолодою.
Спочатку відчувалася певна напруженість і нерозуміння. Навіщо Оленка так ретельно приховує від усіх покупку авто?
Чому б не обговорити це питання разом із Артемом? Що за таємниці?
Зрештою, вони насамперед друзі Артема, до його дружини ставляться чудово, але завжди будуть на його боці, якщо тут, звісно, справа нечиста, якщо Оленка щось задумала.
Вона не стала тягнути кота за хвоста, а спокійно розповіла про випадково куплений лотерейний квиток, виграш, що випав на нього, її рішення витратити ці гроші на покупку машини для чоловіка — йому вона потрібна не для покатушок, а для роботи та відпочинку з родиною, і тепер їхні спільні кошти, які вони потихеньку почали збирати саме на авто, підуть замість цього на внесок за іпотекою, щоб швидше мати своє збільшене гніздечко.
Хлопці просто розцвіли усмішками, загомоніли радісно, і тут же почали ділову розмову: що, як, почому, де.
А вона милувалася друзями її ненаглядного чоловіка, які щиро раділи удачі свого товариша, захоплювалися його дружиною, яка не претендувала ні на шубу, ні на діамантове кольє, хоча мала на це повне право, як переможниця лотереї.
Толя з Вітею тут же похвалили Олену за те, що не стала займатися самодіяльністю, а зателефонувала їм.
Вони все організують якнайкраще, знайдуть чудовий варіант і зроблять це без натяку на найменший ризик, як то кажуть, сім разів відмір, один раз відріж. Хлопці тут же заснували щось на кшталт оперативного штабу з придбання авто для друга.
В Олени уточнили суму, якою вона володіє, їй купили купу всяких солодощів, а потім про неї наче забули, заглибившись у свої смартфони, на сайти продажу автомобілів, до своїх знайомих, пов’язаних із цим ринком, до всяких юристів, щоб усе було чисто.
Десь за годину підбили підсумок: сума буде цілком достатньою для покупки нормального авто, не нового, але в дуже пристойному стані, як новеньке.
Обман виключений, бо продавець — їхній добрий знайомий, та й документи оформить державний нотаріус, усе буде як слід.
Якщо вона хоче зробити чоловікові справжній сюрприз, доведеться оформляти покупку на неї, інакше потрібна буде присутність Артема, а це зруйнує всю несподіванку.
Але нічого страшного, Олена може оформити довіреність на чоловіка й вручити йому весь подарунковий набір у комплекті: автомобіль, перев’язаний стрічкою, документи на нього, довіреність, номерні знаки, ключі — сідай і їдь, як то кажуть, щасливої дороги!
Переоформити авто на чоловіка можна буде потім у будь-який момент, коли буде зручно.
Щодо марки авто, його характеристик та іншого, друзі гарантують повний збіг із бажаннями та вподобаннями Артема, які добре їм відомі, бо друзі ж.
Якщо Олену такі умови влаштовують, вони готові хоч завтра їхати оформляти покупку, аби тільки їй догодити.
Вона, усміхаючись зворушено та радісно, сказала, що буде підлаштовуватися під хлопців, їй хочеться не тільки швидше порадувати коханого, а й покінчити вже з усією цією конспірацією: навіть із такою благородною метою чоловіка обманювати якось не по собі, некомфортно.
Наступні дні змовники провели в клопотах, вигадуючи для своїх половинок різні відмовки, щоб не викликати підозр.
Оформляли документи, отримували номерні знаки, Олена переказала гроші господарю авто, зробила довіреність на Артема. Нарешті все було готово!
Вирішили вручати сюрприз на дачі у Віті, щоб було де голосно порадіти за нового автовласника, здійснити пробну поїздку, а потім обмити подарунок та заїсти шашликами.
З вечора п’ятниці Толя та Вітя разом з Оленою пригнали нову машину на дачу, сховали її в гаражі, щоб до ранку була немов сюрприз під подушкою.
Вітя залишився ночувати на дачі — сторожити авто та прибирати подвір’я перед завтрашнім святом, заготовляти дрова, ставити мангал, а Толя повіз Олену додому, щоб чоловік нічого не запідозрив.
Віті довелося трохи відкрити таємницю своїй дружині, зв’язавши її страшною клятвою мовчання, щоб вона не хвилювалася, де ночує чоловік, і не рознесла чутку раніше часу.
Наступного дня всі зібралися в обід. У мангалі потріскували дрова, м’ясо шкварчало на шампурах, випускаючи апетитний сік.
Усі були трохи напружені й чекали з нетерпінням розв’язання ситуації. Нарешті всі замовкли, й слово взяла Олена.
— Мій дорогий Артемчику! Сьогодні не твій день народження і не наша річниця весілля, але я хочу зробити тобі подарунок, ти заслужив на нього, мій соколе. Хлопці, будь ласка, допоможіть!
Толя з Вітею швиденько відчинили ворота гаража й обережно викотили на подвір’я світло-сіру “Хонду”, вимиту до блиску, сяючу, що виглядала як новенька, немов щойно з салону. Обережно поставили на ручник, відкрили передні двері, запрошуючи до салону.
— Що це? — тихо спитав Артем, у його голосі звучало щире здивування.
— Це твоя машина, коханий, — так само тихо відповіла Олена, її серце билося, як пташка в клітці.
— Звідки? І чому моя? — він усе ще не міг збагнути, що відбувається, дивився на машину, як на диво.
Олена хотіла пояснити, але її горло стиснув спазм, в очах заблищали сльози радості та хвилювання. Тоді слово взяв Толик, розчулений до глибини душі.
— Друже! Твоя дружина — золото найвищої проби, справжній скарб. Нещодавно вона купила лотерейний квиток. Це неймовірно, але на нього випав великий виграш, як манна небесна. І всі ці гроші вона вклала в це авто — для тебе, щоб тобі легше було в роботі та щоб ми всі разом могли вибиратися на природу.
Ми трохи допомогли їй з вибором та оформленням, і тепер ти можеш просто зараз сісти за кермо. Ось документи, ключі, довіреність, бак заправлений по вінця. Ми дуже раді за тебе, тепер ти повноправний член нашого автоклубу!
Артем все ще не міг отямитися від несподіванки, дивився то на машину, то на Олену, його очі сяяли від щастя.
— Оленко, моя люба, виходить, ти витратила виграш на машину для мене, адже ти сама ніколи не сядеш за кермо, бо боїшся?
— Так, мій хороший, це маленька подяка тобі за все, що ти зробив для мене, за твою любов і підтримку!
— Та що ж особливого я зробив? — здивувався він, не розуміючи всієї глибини її вдячності.
— А ти хіба забув, серденько? Два з половиною роки тому, коли ми тільки почали зустрічатися, я приперлася до тебе серед ночі, з дорожньою сумкою в одній руці та з переляканим котом в іншій, попросила розрахуватися з водієм, а сама сіла на підлогу в передпокої й заплакала, притискаючи до себе кота, бо більше нікого в мене не було.
Це було все моє майно, бо я втекла з дому, куди місяць тому брат, який знущався з мене з самого дитинства, привів якусь пройдисвітку, яка сказала, що буде тут жити, що кота вона втопить, бо ненавидить котів, і взагалі, це квартира брата, вона його дружина, а я тут ніхто, сьома вода на киселі.
Ненька тільки мовила щось незрозуміле й охала, боялася й слова сказати.
А ти прийняв мене такою, як є: в одній сукні, розпатлану, з диким, переляканим котом, який потім тиждень відсиджувався під диваном, боявся й носа висунути.
Ти витратив усі свої заощадження на наше лікування, купив мені весь гардероб, заспокоював і втішав, як рідну дитину.
Одружився на безприданниці з нервовим розладом і за рік (розповідь спеціально для сайту – цей день) зробив з неї людину, жінку, впевнену у своєму майбутньому, а з заляканого худого кота — нормального, гладенького домашнього, який живе в любові і мирі.
Я стала жити тільки завдяки твоїй любові, коханий, а ти кажеш “нічого особливого”! Якби я виграла ці гроші тоді, вони б усі пішли дорогому братику та його негідниці, вже ненька б постаралася, щоб їм перепало!
Я кажу це для всіх, бо тут зібралися твої справжні друзі — як вони стрибали від радості, коли дізналися про те, що в тебе теж буде машина. Їм я також кажу велике спасибі за підтримку!
Артем обережно підійшов до своєї нової машини, лагідно погладив блискуче крило, немов пестив живу істоту. Хотів було вже сісти за кермо, відчути запах нового салону, але передумав.
Натомість він підійшов до своєї Оленки, ніжно обійняв її за плечі й уткнувся обличчям у її пахуче, м’яке волосся, вдихаючи її тепло та любов.
Вони так і стояли поруч із машиною, обнявшись міцно-міцно, мов дві половинки одного цілого, і не говорили ні слова — слова були зайві, їхні серця промовляли одне до одного без жодних посередників.
— Господи милостивий, та чи так взагалі в житті буває? — задумливо пробурмотів Толик, спостерігаючи за цією зворушливою сценою, і, щоб розрядити напружену тишу, пішов перевертати шашлики, відганяючи димок, що вперто ліз в очі.
Аромат смаженого м’яса знову заполонив повітря, нагадуючи про прості радощі життя та міцну чоловічу дружбу, яка об’єднала їх цього чудового дня на затишній дачі.
