Аліна провела пальцем по екрану смартфона, перевіряючи баланс банківської картки. Сума в додатку змусила її заплющити очі й повільно порахувати до десяти.
— Вадиме, — покликала вона чоловіка, який чепурився перед дзеркалом у коридорі.
Вадим саме поправляв комір нової сорочки.
— Що таке, Аліночко? — відгукнувся він.
— Ти за таксі до ресторану зі своєї картки заплатиш?
Чоловік перестав поправляти сорочку й винувато подивився на дружину.
— Аліно, ну ти чого починаєш? У мене там копійки залишилися. Мені ж ще за парковку цього тижня платити. Давай ти замовиш?
Аліна заблокувала екран.
Вадиму сьогодні виповнювалося сорок років. Вік солідний. Пів року тому вони домовилися, що відсвяткують скромно, вдома, посидять утрьох — вони та син.
На них висіла іпотека за двокімнатну квартиру, яку взяли два роки тому. Платіж з’їдав майже всю зарплату Вадима.
Аліна тягнула на собі комуналку, продукти, гуртки для дитини та одяг. Доходи провідного менеджера це дозволяли, але вільних грошей майже не залишалося.
А місяць тому в їхні плани втрутилася Віра Павлівна. Свекруха заявила, що сорокаріччя єдиного сина — це подія світового масштабу.
Негоже сидіти на кухні, як злидарі. Треба покликати родичів, замовити зал у ресторані, показати всім, що Вадим досяг успіху в житті.
На боязкі спроби Вадима заперечити, що грошей на ресторан немає, Віра Павлівна відповіла просто: «Аліна добре заробляє, не збіднієте заради такої нагоди».
І Аліна здалася. Вона сама знайшла затишний ресторанчик із гарною кухнею, сама склала меню, сама внесла аванс.
— Викликаю таксі, — сказала Аліна, накидаючи плащ.
У ресторані вже метушилися офіціанти. Стіл на п’ятнадцять осіб прогинався від закусок.
Аліна спеціально вибрала вільну сукню пісочного кольору, щоб після цілого дня метушні на роботі й організації цього банкету почуватися комфортно.
Гості почали збиратися близько шостої.
Віра Павлівна з’явилася останньою, у супроводі сестри Вадима, Поліни. Свекруха прямувала до столу так, ніби це був прийом в англійської королеви.
— Зі святом! — голосно проголосила Віра Павлівна, вручаючи синові паперовий пакет.
Вадим зазирнув усередину й розплився в усмішці.
— О, мамо, дякую! Ті самі парфуми!
Аліна мигцем поглянула на назву. Ціна цього флакона дорівнювала третині платежу за їхню іпотеку.
— Для улюбленого сина нічого не шкода, — гордо заявила свекруха, передаючи своє нове пальто з хутряним коміром офіціантові, що підбіг.
Потім вона перевела погляд на невістку. Посмішка на обличчі Віри Павлівни миттєво згасла.
— Аліно, привіт, — сухо привіталася вона.
— Доброго вечора, Віро Павлівно, — рівно відповіла Аліна.
Свекруха окинула поглядом зал.
— Ну, що я можу сказати… — промовила вона, сідаючи на запропоноване місце на чолі столу. — Тут трохи затемно.
І скатертини якісь дуже прості. Вадимочку, я ж тобі казала про ресторан «Садиба» в центрі. Там такі люстри!
— Мамо, «Садиба» нам не по кишені, — тихо відповів Вадим, сідаючи поруч.
— Ой, та годі вже прибіднятися! — відмахнулася Поліна, поправляючи зачіску. — У вас же Алінка заробляє як директор заводу. Могли б раз у житті тобі нормальне свято влаштувати.
Аліна відчула, як до горла підступає роздратування, але стрималася. Не час влаштовувати сварки при гостях.
— Смакуйте, Віро Павлівно, — Аліна підсунула свекрусі тарілку з рибним асорті. — Тут чудова кухня.
Свекруха гидливо підчепила виделкою шматочок риби.
— Сьомга якась бліда. На ринку, мабуть, купували за безцінь?
— Це слабосолона форель від шеф-кухаря, — спокійно пояснила Аліна.
Банкет набирав обертів. Гості їли, пили, виголошували тости. Розхвалювали Вадима — який він чудовий фахівець, який прекрасний сім’янин, як йому пощастило в житті.
Віра Павлівна була головною героїнею вечора. Вона розповідала історії з дитинства Вадима, хвалилася його вигаданими успіхами на роботі й жодного разу не згадала Аліну.
Невістка для неї була обслугою, завдання якої — вчасно доливати морс і не муляти перед очима.
До моменту подачі гарячої страви атмосфера за столом загострилася.
Аліна втомилася. Вона встала з-за столу, щоб попросити офіціантів принести чай, і, повертаючись на місце, почула гучний голос свекрухи:
— Ну й вирядилася ти, Аліно!
Над святковим столом перестали дзеленчати виделки. Гості одночасно втупилися у свої тарілки, вдаючи, ніби надзвичайно захоплені салатами.
Аліна зупинилася на півдорозі до свого стільця.
— Перепрошую? — перепитала вона.
— У цій сукні ти виглядаєш як стара кобила, чесне слово! — голосно заявила Віра Павлівна, оглядаючи притишених гостей.
Вадим почервонів.
— Мамо, ну облиш, — невпевнено промовив він. — Нормальна сукня.
— Вадиме, у тебе просто очі затуманилися, — відмахнулася мати, поправляючи комір своєї нової шовкової блузи. — Я ж хочу як краще.
Мила, тобі тридцять вісім, а ти вдягнулася як бабуся на город. Ні талії, ні фасону. Суцільний несмак.
Поліна єхидно всміхнулася, прикривши рот серветкою.
Аліна повільно підійшла до столу. Весь вечір свекруха демонстративно кривилася. То закуски занадто прості, то ресторан дешевий, то дружина в сина недостатньо гарна.
— А мені подобається, — рівно відповіла Аліна, дивлячись прямо на свекруху. — Зручно.
— Зручно їй! — пирхнула Віра Павлівна. — Жінка має прикрашати чоловіка. Бути його візитівкою.
Вона ефектно розправила плечі.
— Ось поглянь на мене, — вела далі свекруха. — Я вийшла на пенсію, а рівень тримаю. Бо треба поважати себе, а не натягувати перший-ліпший мішок із переходу.
Гості ніяково переглядалися. Рідний дядько Вадима втупився в келих, вдаючи, що вивчає бульбашки мінералки.
— Аліно, сядь, не кип’ятися, — прошепотів чоловік, смикнувши дружину за рукав.
Це й зрозуміло. Вадим завжди волів відсидітися в затінку, поки жінки з’ясовували стосунки. Бажано, щоб Аліна просто промовчала й проковтнула образу.
Але сьогодні Аліна не збиралася мовчати. Вона втомилася тягнути на собі іпотеку, оплачувати примхи свекрухи й вислуховувати публічні приниження за свій же рахунок.
— Віро Павлівно, — Аліна спиралася руками на край столу. — А звідки у вас ця блуза?
— А до чого тут моя блуза? — здивувалася свекруха, збита з пантелику такою різкою зміною теми.
— Дуже навіть до чого, — незворушно продовжувала невістка. — Блуза італійська. Натуральний шовк.
І туфлі шкіряні, я помітила, коли ви заходили. І ваше нове пальто висить у гардеробі, з хутряним коміром. Гарні речі, правда?
— Гарні, — насторожено погодилася Віра Павлівна. — Я вмію вибирати якісні речі.
— Вибирати ви вмієте, — погодилася Аліна. — А оплачувати?
За столом хтось нервово прокашлявся. Вадим почервонів і спробував підвестися.
— Аліно, годі, — процідив він крізь зуби.
— Ні, не годі, Вадиме, — Аліна жестом зупинила чоловіка. — Якщо ми вже заговорили про зовнішній вигляд і повагу до себе… Давайте начистоту.
Вона підвищила голос рівно настільки, щоб чули всі присутні:
— Цю італійську блузу, туфлі та шикарне пальто ви купили минулого місяця, Віро Павлівно. На ті двадцять тисяч, які я переказала вам зі своєї квартальної премії.
Обличчя свекрухи витягнулося.
— Тому що вам, цитую, «немає в чому піти до поліклініки, соромно перед лікарями», — додала Аліна.
Яскрава помада на губах Віри Павлівни раптом здалася безглуздою. Вона блукала очима по гостях, шукаючи підтримки, але родичі раптом різко зацікавилися гарячим, що остигало.
— Я в сина просила! — з викликом кинула свекруха.
— А син не дав, — відрізала Аліна. — Бо зарплати вашого Вадимочки вистачає рівно на виплату за іпотеку, бензин і бізнес-ланчі.
Поліна спробувала втрутитися:
— Аліно, навіщо ти рахуєш чужі гроші? Зовсім уже?
— Я рахую свої гроші, Полю, — зупинила зовицю Аліна. — І цей банкет, на якому ви зараз сидите, критикуєте ресторан і мій зовнішній вигляд, теж оплачений до копійки з мого гаманця.
У залі зависла незручна пауза, яку переривав лише передзвін посуду за сусідніми столиками.
— І ті дорогі парфуми, які ви сьогодні подарували синові, куплені, скоріш за все, на гроші, які я дала вам на лікування зубів минулого тижня, — додала Аліна, дивлячись прямо в очі свекрусі.
Віра Павлівна побагровіла.
— Та як ти смієш… — пробурмотіла вона.
— Смію, — Аліна випрямилася. — Я можу ходити навіть у мішку з-під картоплі. Бо цей мішок я сама собі купила, на свої зароблені гроші.
Вона підсунула до себе келих із соком.
— А коли ви навчитеся вбиратися на свою пенсію, тоді й будемо обговорювати мої вбрання. Смачного.
Аліна спокійно опустилася на свій стілець.
Віра Павлівна хапала ротом повітря, якого ніяк не вистачало.
Вона чекала, що син заступиться за матір, накричить на зарозумілу дружину. Але Вадим просто сидів, опустивши голову, і старанно колупав виделкою шматок запеченої картоплі.
Нічого не поробиш. Свекруха зібгала тканинну серветку, кинула її на стіл і різко звелася на ноги.
— Я більше й кроку не зроблю до вашого дому! — вичавила вона, не звертаючись ні до кого конкретно.
Вона розвернулася й швидким кроком попрямувала до виходу. Поліна, кинувши на Аліну спопеляючий погляд, підхопилася й побігла слідом за матір’ю.
Решта вечора минула в напруженій атмосфері. Гості швидко доїли гаряче, випили чай, зніяковіло попрощалися й розійшлися.
Додому Аліна й Вадим їхали мовчки.
Минув тиждень. Життя йшло своєю чергою. Віра Павлівна демонстративно не телефонувала.
Вадим кілька днів ходив із ображеним виглядом, намагався звинуватити дружину в надмірній різкості, але аргументів у нього не знайшлося.
У суботу вранці Аліна варила каву, коли на телефон чоловіка надійшло повідомлення. Вадим, який сидів за столом, подивився на екран і завагався.
— Аліночко, — почав він улесливим тоном. — Там мама пише. У неї зламався холодильник. Майстер сказав, що ремонт коштуватиме дорого.
Аліна зробила ковток гарячої кави з чашки.
— Яка прикрість, — рівно відповіла вона.
— Треба б допомогти, — Вадим почухав потилицю. — Перекажеш десять тисяч? Я з наступної зарплати віддам.
Аліна поставила чашку на стіл.
— Ні, Вадиме. Не перекажу.
— Як це? У неї ж продукти зіпсуються!
— Ну то й що?! — Аліна подивилася на чоловіка. — Твоя мама чітко дала зрозуміти, що я ходячий несмак і не поважаю себе. Я вирішила прислухатися до її мудрої поради.
Вона підійшла до плити й вимкнула конфорку.
— Я вчора записалася в салон на стрижку та фарбування. А на вихідних поїду в торговий центр по нові сукні. Дотримуватимуся моди.
Вадим розгублено кліпав очима.
— А холодильник як же?
— А холодильник, любий, це тепер твоя турбота, — Аліна посміхнулася. — Шукай підробіток, проси аванс. Ви ж сім’я. Упевнена, ти впораєшся.
Вона взяла свою чашку й попрямувала до кімнати, залишивши чоловіка наодинці зі своїми думками та зламаним холодильником Віри Павлівни.
