— Не розумію, навіщо витрачати стільки грошей? Вона ж навіть нічого не втямить.
Валерій перебив свою дружину Ксенію, коли та з ентузіазмом розповідала, яке свято хоче влаштувати на перший день народження доньки.
Ксюша одразу знітилася. Вона не вважала це марнотратством. Адже це перший рік їхньої Анфіси, їхньої красуні!
Так, мала нічого не запам’ятає, але ж залишаться фотографії, залишаться враження. Принаймні у батьків.
Ксюша вважала, що це надзвичайно важливо. Їй хотілося вдягнути їхню принцесу в гарну суконьку, хотілося, щоб та захопленими очима дивилася на кульки та свічки на торті.
Щоб уже в такому віці відчувала, що цього дня вся увага прикута до неї, щоб слухала ті чудові слова, які їй говоритимуть.
А подарунки? Звісно, навіть у рік дитина буде в захваті від нових іграшок. Таку подію просто не можна пропускати.
— Валеро, але ж це свято… Ми не можемо провести цей день як зазвичай.
— Ну, подаруємо їй кульку й якусь забавку. Якщо хочеш, можна її вбрати… Я не знаю, що ще треба.
А влаштовувати ціле застілля з родичами, фотозоною та ще бозна-чим… Це дурниця, Ксюшо. Ми ж не мільйонери.
Дружина ледь не плакала.
Зовсім нещодавно чоловік купив собі новий телефон. Він не радився з нею, не питав, чи вистачить у них на це грошей.
До того ж його старий мобільний був цілком нормальним, просто йому так забажалося. А вартість новинки взагалі була нечуваною.
А на день народження доньки — перший день народження! — він зажадав витратити копійки. Бачите, Анфісі все одно! Зате Ксюші не все одно.
— Все одно я хочу влаштувати свято, — впевнено промовила вона. — Для мене це важливо. Я хочу, щоб цей день був особливим, а не буденним.
Адже саме цього дня рік тому в нас з’явилася найголовніша людина в житті. І так, мені хочеться відзначити цю подію.
Валерій знову пирхнув. Насправді він узагалі забув про день народження доньки.
Навіть не те щоб забув, просто не думав, що це якась визначна дата. Гаразд, коли вона підросте, з’являться друзі, тоді ще можна якось святкувати. А зараз навіщо?
Ба більше, саме на цей день він уже домовився з друзями піти в бар. Вони давно все вирішили, адже сто років не бачилися. І столик уже заброньовано.
Щоправда, дружині Валера поки нічого не казав, думав поставити перед фактом.
А тут вона сьогодні завела розмову про іменини. І Валерій зрозумів, що це якраз той самий день, коли вони з хлопцями йдуть відпочивати.
Доньку він любив, але з нею ж нудно. Ну от що вони робитимуть на цьому святі?
Посміхатимуться для фотографій? Вестимуть світські розмови з родичами? Безкінечно мінятимуть Анфісі підгузки?
Було очевидно, що захід максимально нудний. І навіть телевізор не ввімкнеш — це ж нечемно. А чи чемно псувати собі вихідний?
А от із друзями — геть інша справа! Там буде пінне, виступ якоїсь групи. Потім вони, може, в більярд підуть.
Та й взагалі, з хлопцями весело. Вони теревенитимуть, жартуватимуть, підколюватимуть один одного. Словом, нудьгувати Валерій точно не збирався.
І зрозуміло, що тут і думати нічого. Та от тільки Ксюша не зрозуміє. У неї свої цінності.
Вона чомусь вважає, що Валерій завжди має обирати родину. Але ж доньці байдуже, чи буде з нею тато цього дня, чи ні! Вона ж іще нічого не тямить!
Звісно, чоловік міг просто сказати, що в нього інші плани, і піти.
Але тоді Ксюша образиться, ходитиме надута. А він цього терпіти не міг. Тому треба було діяти тонше.
Хлопцям він підтвердив, що все в силі і він якось вирветься з дому. А сам вирішив: трохи побуде з донькою, щоб не викликати підозр, а потім під якимось приводом піде.
Головне — придумати правдоподібну відмовку.
Більше він цієї теми не порушував. Погоджувався з усім, що говорила Ксюша, хоч грошей і було страшенно шкода.
Тільки подумати, сукня для однорічної дівчинки коштує майже дві тисячі! Дорожче за його футболки у два рази!
Тільки цю футболку він пару років носитиме, а донька ту сукню, дай Боже, якщо двічі одягне.
Але щоб Ксюша заздалегідь нічого не запідозрила, треба було її задобрити. І, згнітивши серце, Валерій фінансував усі примхи.
Привід, щоб піти, вигадали безпосередньо перед святом. І Валерій заспокоївся.
Навіть почав допомагати Ксюші з підготовкою, удаючи, ніби перейнявся урочистістю моменту.
Взагалі, звісно, Валерій дещо інакше уявляв собі сімейне життя. Як виявилося, мати дитину — не так уже й весело. Тому він із радістю тікав за першої-ліпшої нагоди.
Вважав, що в такому віці малечі потрібна мати, а батько — так, на підхваті.
І якби не день народження, він просто б пішов. Але тут усе так збіглося… Добре, що він виявився кмітливішим і все продумав.
Гостей було небагато: подруга Ксюші з дитиною, батьки Валерія та мама Ксюші. Власне, й усе товариство.
— Ти тільки поглянь, яка вона красуня, — розчулено промовила Ксюша.
Анфісу вбрали в сукню, якось спромоглися зав’язати резиночку з бантиком. Щоправда, волоссячка було мало, і бант ледь тримався. Але для фото якраз.
Валерій дивився на доньку й розумів, що жодного трепету в душі це не викликає.
Дитина як дитина. Він щодня її бачить. І те, що вона сьогодні в сукні, загальної картини не змінює.
Анфісі подарували купу всього. Валерій був незадоволений тим, що ніхто не здогадався просто дати грошей.
Знову ж таки, доньці байдуже, а витрати на свято хотілося б якось компенсувати.
Чоловік постійно зиркав на годинник. Скоро вже треба було йти, і він готувався зіграти свою роль так, щоб ніхто й не запідозрив утечі.
І саме тоді, коли винесли торт і зробили перші знімки, Валерію зателефонували. Він заздалегідь домовився з другом, щоб той підіграв.
— Перепрошую, — посміхнувся він, відходячи вбік.
А до столу повернувся вже з максимально стурбованим обличчям.
— Що сталося? — занепокоїлася Ксюша.
— Льоха в аварію потрапив.
— Та ти що?!
— Сам, здається, цілий, а от машина в кюветі. Попросив допомогти витягнути.
Ксюша розгублено озирнулася навколо.
— А як же… — вона обвела рукою стіл і гостей.
— Ну я ж не можу відмовити. Він там один, усі хлопці зайняті. Ще й головою сильно вдарився, раптом знепритомніє.
Ксюша кивнула. Звісно, треба допомогти.
— Гаразд, їдь, а я залишуся з гостями. Потім сама все приберу.
— Я постараюся швидко, але ж сама розумієш…
Валерій у душі радів. Він навіть придумав, як пояснити те, що повернеться напідпитку.
Скаже, що вони страшенно втомилися, поки витягали машину, потім він підвіз Льоху додому, і треба було зняти стрес. А він просто підтримав друга, хотів переконатися, що з тим усе буде гаразд.
Друзі вже чекали в барі. І щойно Валерій переступив поріг закладу, настрій миттєво злетів догори. Усі ці домашні посиденьки страшенно його виснажили.
Гості ж посиділи ще пару годин і почали розходитися. Батьки допомогли все прибрати, за що Ксюша була їм дуже вдячна.
Вона кілька разів дзвонила чоловікові, але той казав, що все затягується, швидко повернутися не вийде.
А потім натякнув, що ще до Льохи заїде додому, бо дуже хвилюється за його стан.
Ксюша вклала задоволену Анфісу спати. Вона дивилася на донечку й посміхалася. Така красуня… І все-таки правильно, що вони влаштували свято.
Нехай мала до кінця всього не розуміє, вона все одно відчула, що сьогодні особливий день.
Ксюша й сама збиралася лягати. Валерій попередив, щоб вона його не чекала й не хвилювалася — з ним усе гаразд, а от Льоху треба підтримати, бо той дуже злякався.
І коли Ксюша вже застеляла ліжко, задзвонив її мобільний. Це була Тетяна, дружина одного з друзів Валерія.
— Привіт, твій ще не повернувся? — запитала вона.
— Ні… А що, Денис теж поїхав допомагати Олексію?
— Що? Кому допомагати? Вони всі в барі. Я просто до Дениса додзвонитися не можу, хотіла взяти у тебе номер Валери. А то хвилююся.
— У якому барі?
Таня зрозуміла, що бовкнула зайвого. Але відступати було пізно.
— Я думала, ти знаєш… Вибач. Вони місяць тому ще домовилися компанією піти в бар. Столик забронювали…
— Місяць тому?
— Ну так… А що, твій тобі не казав?
— Ні. У нашої доньки сьогодні перший день народження…
— Ой, вітаю!
— Дякую. І він поїхав зі свята, сказав, що Льоха потрапив в аварію.
— Ксюшо, я не знаю, що сказати. Пробач.
— Та тобі немає за що вибачатися. Нічого не кажи Денису, добре? Я хочу сама все з’ясувати у Валери.
Ксенія хотіла одразу набрати чоловіка, але потім вирішила цього не робити.
Валерій з’явився вдома о другій годині ночі. Напідпитку і в чудовому гуморі — вони відірвалися на славу.
У квартирі було прибрано. Про те, що сьогодні тут було свято, нагадували лише кульки та торт у холодильнику.
Валерій цьому зрадів: не хотілося, щоб зранку його змушували щось мити чи виносити.
Він зайшов до спальні й здригнувся. Горів нічник, а Ксюша сиділа на ліжку й явно не збиралася спати.
— А ти чого не спиш?
— Ти де був? — тихо запитала вона.
— Як де… Я ж тобі казав…
— Не бреши мені. Скажи правду.
Валерій не міг зрозуміти, чи знає дружина щось конкретне, чи просто влаштовує перевірку. Тому стояв на своєму: мовляв, рятував друга.
— А твій друг у канаву полетів поруч із баром? У тому самому, де ви місяць тому домовилися зустрітися?
Усе-таки знає… Валерій зітхнув.
— Ну вибач! Ми давно домовилися! І так, я хотів піти!
— А ви не могли домовитися на інший день? Не на той, коли у твоєї доньки перший день народження?
— Та я забув! А потім подумав, що ми не будемо святкувати. Я й зараз вважаю, що ми даремно викинули стільки грошей!
— А скільки ти щойно в барі залишив?
Валерій почав дратуватися:
— Досить уже! Між іншим, я заробляю гроші й маю право вирішувати, на що їх витрачати. І взагалі, я не збираюся виправдовуватися.
— Тобто тобі з нами настільки погано, що ти навіть один день на рік не зміг провести з родиною? — стримуючи сльози, запитала Ксюша.
— Мені з вами нудно! Так зрозуміліше? Ну справді, Ксюшо, погодься, що у нас вдома весело не буває! І мені треба якось розважатися.
Ксюша мовчки кивнула. А вранці, вставши раніше, зібрала свої речі, речі доньки й поїхала, поки Валерій ще відсипався після гулянки.
На столі вона залишила записку:
«Ми не будемо заважати тобі розважатися. Тепер ти вільний і в будь-який день можеш іти куди заманеться. На розлучення подам сама».
Валерій спочатку думав, що дружина просто вирішила його налякати й покарати. Він не вірив, що вона справді здатна розірвати шлюб. Але Ксюша це зробила.
І причина була не в брехні. І навіть не в тому, що він проміняв перший день народження доньки на пінне з друзями. І навіть не в його скнарості.
Причина крилася в його останній фразі. Йому нудно з родиною — і це прозвучало як вирок.
У той момент Ксюша чітко усвідомила, що нічого не зміниться. Навіть коли донька підросте, Валерій усе одно шукатиме приводів утекти на «свободу».
А переконувати дорослого чоловіка в тому, що сім’я — це найкраще, що могло з ним статися, Ксюша не збиралася.
