— Влітку на дачі житиме мама.
Федя перебирав рибальські снасті на столі у вітальні.
До початку дачного сезону залишався майже місяць, але чоловік уже діловито сортував поплавки та гачки, складаючи їх у зелений пластиковий ящик.
— З якого це дива?
Люда відклала ноутбук на край дивана.
— У якому сенсі?
Федя щиро здивувався і навіть відклав моток волосіні.
— Їй у місті душно. Потрібне свіже повітря. Я їй учора дзвонив, уже порадував.
Вона і розсаду помідорів у стаканчики посадила. Займе кімнату на першому поверсі, їй по сходах ходити важко.
Люда дивилася на чоловіка і намагалася зрозуміти, чи він справді такий турботливий, чи просто вирішив пограти в доброго сина виключно за її рахунок.
Кімната на першому поверсі була їхньою спальнею.
— Ніна Андріївна на дачі жити не буде.
— Я не зрозумів, тобі шкода, чи що?
Він незадоволено насупився.
— Місця там повно. Будинок величезний. Нехай людина на старості років порадіє природі, подихає. Мати — це святе, Людо. Ти зобов’язана це розуміти.
— Я зобов’язана розуміти тільки одне.
Вона схрестила руки на грудях і продовжила.
— Я працюю весь тиждень. З восьмої ранку до шостої вечора. У п’ятницю ввечері я приїжджаю на дачу, щоб перепочити, виспатися.
Щоб ні з ким не розмовляти і просто побути в тиші. Якщо там буде твоя мама, мого відпочинку не буде.
— Не вигадуй!
Федя роздратовано відмахнувся.
— Вона взагалі не заважатиме. Буде тихонько в грядках копатися, повітрям дихати. Ще й вечерю нам приготує до приїзду. Радіти треба, що така помічниця буде!
Люда посміхнулася. Пам’ять у її чоловіка працювала дуже вибірково, стираючи все, що було йому незручно.
Два роки тому Ніна Андріївна вже приїжджала до них на довгі червневі вихідні.
«Тихо копатися» тоді вилилося в те, що свекруха без дозволу вирвала Людині сортові хости, які та замовляла з розплідника.
Аргумент був залізний: «Від них користі немає, лопухи одні, краще я тут редиску посію».
А «готова вечеря» означала, що Люда два дні безвилазно стояла біля плити.
Свекрусі потрібно було готувати окремо: дієтичні супчики без солі, парові тефтелі та компот із сухофруктів.
Смаженого мамі не можна було, від покупних котлет у неї печія, а шашлик, який смажив Федя, вона називала отрутою.
— Федя, я прекрасно пам’ятаю її минулий візит.
Люда говорила рівно, але з натиском.
— Я тоді за два вихідних дні втомилася більше, ніж за місяць в офісі під час закриття кварталу.
То на неї дме з веранди, то сусідський пес занадто голосно гавкає, то ми пізно лягаємо спати і їй заважаємо. Я на своїй власній дачі по струнці ходити не збираюся.
— Це було давно!
Він уперто стояв на своєму.
— У неї тоді тиск стрибав, ось вона й нервувала. Зараз усе нормально. Лікар їй нові таблетки виписав.
— Значить так.
Дружина підвелася з дивана.
— Якщо все нормально, відправ її в санаторій. Купи путівку. Або зніми будиночок на літо десь у тихому місці.
У тебе, між іншим, є рідна сестра. У Даші будинок удвічі більший за наш, і сосновий ліс прямо за парканом. Чому мама до улюбленої донечки не їде?
Федя відвів погляд. Він почав запекло розплутувати застряглий гачок, хоча хвилину тому волосінь була ідеально рівною.
— У Дашки діти маленькі постійно кричать, — буркнув він собі під ніс. — Мамі там спокою не буде. Їй потрібна тиша. Сама знаєш, як племінники гасають.
— Зрозуміло. — Люда коротко кивнула. — Тобто Даша маму до себе не бере, бо не хоче напружуватися й підлаштовувати своє життя.
А ми тут безкоштовний пансіонат із цілодобовим обслуговуванням. Зручно ви влаштувалися, родичі.
— Яке обслуговування?
Він знову підвищив голос, переходячи в наступ.
— Тобі тарілку супу рідній людині налити складно? Ти егоїстка, Людка! Тільки про себе думаєш.
Ми цей будинок разом будували, горбатилися, я там усі вихідні свої витрачав! Маю право матір привезти!
Слова про «разом будували» зачепили Люду за живе.
Сім років тому ця ділянка зі старою, похиленою хатинкою дісталася їй від покійної тітки.
Федя тоді плювався, кричав, що йому ці грядки даром не здалися, і відмовлявся навіть траву там косити, вважаючи за краще проводити вихідні на дивані в місті.
А чотири роки тому Люда отримала чималу премію на роботі. Зняла всі свої заощадження, додала відкладені з зарплати гроші й найняла бригаду досвідчених будівельників.
Вони повністю перекрили дах, обшили будинок сайдингом, провели водопровід у будинок і зробили септик.
Участь Феді у великому будівництві полягала в тому, що він приїжджав по суботах, смажив шашлики, пив пінне з сусідом Міхаличем і з важливим виглядом кивав, коли бригадир показував йому виконану роботу.
— Разом будували кажеш?
Люда примружилася і зробила крок до столу.
— Серйозно? Нагадай мені, скільки ти туди грошей вклав?
— Я там фізично пахав!
Випалив чоловік, червоніючи нерівномірними плямами.
— Хто паркан фарбував? Хто сміття вивозив на тачці? Якби не я, там би все взагалі розвалилося! Це наше спільне, сімейне!
— Ти пофарбував три прольоти паркану за чотири роки.
Вона почала згинати пальці.
— Потім у тебе заболіла спина, і решту дофарбовували найняті робітники. Сміття ти вивозив рівно один раз, після чого зламав колесо у тачки й кинув її за сараєм. Твоя фізична праця — це перевертання шампурів.
— Я контролював процес!
Не вгамовувався Федя.
— Без чоловіка тебе б ці будівельники обдурили за два рахунки!
— Бригадиру платила я. Договір оформлений на мене. Рахунки за матеріали оплачувала я.
Люда говорила жорстко, відсікаючи всі його аргументи.
— Твоїх грошей і сил там немає. Хочеш, я тобі за фарбування тих трьох прольотів переведу півтори тисячі на картку? І ми будемо в повному розрахунку.
Телефон на столі ожив вібродзвінком, перериваючи запеклу бесіду. На екрані висвітилося: «Мама».
Федя переможно подивився на дружину, немов отримав підкріплення.
— Ось, дзвонить.
Він схопив апарат.
— Зараз я їй прямо скажу, яка в неї гостинна невістка. Нехай знає, з ким я живу.
Він навмисно натиснув на кнопку гучного зв’язку.
— Так, мамо, алло.
— Феденько, синку…
З динаміка полився слабкий, вкрадливий голос Ніни Андріївни.
— Я тут подумала… Може, мені прямо на травневі свята до вас заїхати?
Я вам не заважатиму, чесне слово. Буду сидіти в куточку, книжку читати. Тільки розсаду висаджу і все.
Федя тріумфально глянув на Люду.
— Звичайно, мамо! Поїдеш. На все літо поїдеш, як домовлялися. Подихаєш свіжим повітрям.
— Ой, не знаю, синку…
Свекруха награно зітхнула у слухавку.
— Людочка, мабуть, проти? Вона ж мене не любить. Кому потрібна стара хвора жінка в домі. Я ж розумію, я тягар.
Люда не витримала. Вона підійшла впритул до столу й нахилилася до телефону.
— Ніна Андріївна, добрий вечір.
У динаміку на секунду запала тиша.
— Ой, привіт, Людо.
Сухо відповіла свекруха, миттєво втративши хворобливі інтонації.
— Ви мені абсолютно не заважаєте у вашій міській квартирі.
Продовжила Люда.
— І справа не в тому, що ви стара чи хвора. Справа в тому, що я на дачі відпочиваю. Ви ж знову почнете мої квіти викопувати й свої порядки на ділянці наводити.
Вам там буде некомфортно. Та й навіщо вам тулитися у нас, якщо в Даші величезний будинок?
— У Дашеньки діти!
Обурилася свекруха.
— Їм треба бігати, кричати! А мені потрібен спокій.
— В тому й справа.
Підкреслила Люда.
— А спокій вам Даша забезпечувати не хоче, бо це важко. Тому ви з Федею вирішили, що забезпечувати його буду я. Але я не буду.
У слухавці почулося обурене сопіння.
— Ось як ти заговорила!
Ніна Андріївна пирхнула у слухавку.
— Квіточки їй важливіші за живу людину! А те, що мати чоловіка в чотирьох стінах у місті задихається, тобі байдуже!
Федя, ти чуєш, що твоя дружина мені каже? Вона ж мене з твого дачного дому виганяє!
— Чую, мамо.
Федя почервонів від злості.
— Не звертай уваги на ці істерики. Я сказав, ти їдеш, значить їдеш. Збирай речі на травневі. Я сам за тобою заїду.
— Чудово.
Люда спокійно відійшла до вікна.
— Ви можете збирати речі скільки завгодно.
— Я її привезу!
Федя підхопився зі стільця, ледь не перекинувши коробку з поплавками.
— Це й моя дача теж! Я чоловік! Я привезу!
— Привозь.
Вона дивилася на нього абсолютно спокійно.
— Тільки давай відразу домовимося на березі. Я тоді на ці травневі, та й на всі літні вихідні, туди не поїду. Залишуся в місті.
Федя знітився.
— У сенсі не поїдеш? А хто готуватиме?
— Ти, — Люда лукаво примружилася. — Ти ж хороший син? Отож і будеш хорошим сином від початку до кінця.
Мамі потрібні парові котлетки з індички — будеш готувати фарш. Мамі потрібен компот без цукру — будеш варити. У неї тиск стрибає від спеки — будеш сидіти поруч і вимірювати.
Він стояв з відкритим ротом, намагаючись осмислити почуте.
— Зачекай… — пробурмотів він. — Я взагалі-то на дачу їду з хлопцями пінне пити й шашлики смажити. Коли мені ще цей фарш крутити?
— Ну, значить, не питимеш пінне.
Вона знизала плечима.
— І ще. Грядки мамі копати теж будеш ти. І полоти. І поливати щовечора з лійки, бо вона шланг не підніме.
А якщо у неї заболить спина — відвезеш її до міської поліклініки через всі затори.
— Людо, ти що верзеш?
Його голос помітно знітився. Від впевненості глави сім’ї не залишилося й сліду.
— Я на дачі відпочиваю! Я ж працюю весь тиждень у місті, щоб на вихідних розслабитися!
— Оце так новина!
Люда розсміялася.
— А я, значить, у місті не працюю? Я маю приїхати й стати біля другої плити? Ні, мій дорогий.
Хочеш маму на природу вивезти — обслуговуй її сам. Можеш хоч завтра за нею їхати. Ключі на тумбочці.
У телефоні, який Федя так і не вимкнув, було підозріло тихо. Ніна Андріївна все чудово чула.
— Федя…
Пролунало з динаміка.
— Щось у мене й справді спина сьогодні розболілася. Напевно, не поїду я на ці грядки. Тиск ось починає підніматися.
— Так, мамо. Добре. Одужуй.
Він поспішно скинув дзвінок, наче телефон обпалював йому пальці.
Люда мовчки дивилася, як чоловік повертається до своєї скриньки зі снастями. Його плечі поникли.
— Ну чого ти відразу в багнети?
Спробував він віджартуватися, не дивлячись їй в очі.
— Могла б просто сказати, що втомлюєшся. Домовилися б якось.
— Ми вже домовилися.
Вона розвернулася й пішла на кухню ставити чайник.
На травневі свята Люда поїхала на дачу сама. Вона висадила нові квіти, довго сиділа на веранді з книжкою і насолоджувалася абсолютною тишею.
Федя залишився в місті. Сказав, що поїде до матері лагодити кран на кухні, а потім зустрінеться з друзями в барі.
До речі, до розмови про літній відпочинок для Ніни Андріївни він більше жодного разу не повертався.
