— Я не зрозумів, через що цей галас? У Ілони новосілля. Ми що, з порожніми руками мали приїхати?…
Семен стояв посеред кухні, засунувши руки в кишені спортивних штанів. Він дивився на дружину з тим поблажливим виразом, який завжди з’являвся у нього в хвилини незручності.
— Де мій кухонний комбайн? — повільно й чітко вимовила Марта.
Вона дивилася на порожній куток стільниці. Ще в четвер там стояв масивний прилад із чашею з нержавіючої сталі, на який вона чекала з доставки майже місяць.
— У Ілони, — Семен перевів погляд на стелю. — Ну навіщо вона тобі щодня? Стоїть, місце займає. А сестрі треба готувати на велику родину. Їй вона потрібніша. У неї двоє хлопців ростуть.
— А гриль?
— І гриль теж.
Марта притулилася до дверного косяка. Вона лише пів години тому повернулася із області, де запускала новий логістичний центр для своєї компанії.
Планувала розпакувати речі, закинути одяг у прання й приготувати вечерю.
— Тобто, поки я була у відрядженні, ти виніс з дому мою техніку?
— Та чому одразу виніс! — обурився чоловік, сплеснувши руками. — Подарував! Від нас обох, до речі. Ілонка так зраділа, ти б бачила.
Мама теж сказала, що подарунок неперевершений. А я інакше, Марто. Брат повинен допомагати молодшій сестрі.
— Допомагати — це чудово, — погодилася Марта. — Тільки чому ти проявляєш щедрість за мій рахунок?
Семен скривився.
— Знову ти починаєш ці свої бухгалтерські підрахунки. Твої гроші, мої гроші. У нас спільний бюджет! Ми чоловік і дружина.
— Спільний?
Марта схрестила руки на грудях.
— Рік тому, коли я хотіла купити цей набір, ти сказав, що це марна трата. Що в тебе немає зайвих грошей на мої іграшки для кухні.
Семен відмахнувся.
— Хто знає, що я там казав. Ціни змінюються, пріоритети теж.
— Цифри не брешуть, Семене. Я купила це на свою квартальну премію. Сама. Вибирала, порівнювала моделі. А ти взяв мої речі й подарував їх своїй сестрі, щоб виглядати хорошим родичем.
— Яка ж ти дріб’язкова, — промовив чоловік, відвертаючись до раковини. — Просто неймовірно. Сестрі шматок заліза пошкодувала.
Я тобі новий куплю, раз це така трагедія. І дешевше знайдемо. Китайський якийсь, вони все одно всі однаково працюють. Впораєшся.
Він відкрив кран, сполоснув чашку й додав через плече:
— Завтра мама прийде на обід, не забудь приготувати стейки. Вона зранку дзвонила, казала, що скучила.
Марта нічого не відповіла. Вона пройшла до кабінету, який вони ділили на двох.
У нижній шухляді столу лежали папки з документами на побутову техніку. Вона дістала потрібну папку. Інструкції, товарні чеки, гарантійні талони. Скрізь було чітко вписане її прізвище.
Ця розмова назрівала давно. Марта й Семен жили разом п’ятий рік. Спочатку розмови про «спільний котел» звучали правильно й логічно.
Семен працював в автосалоні, отримував нестабільний відсоток від продажів. Марта працювала координаторкою у мережі постачань. Її зарплата була вищою, а премії — регулярнішими.
Спочатку Марта не звертала уваги на те, хто за що платить. Але поступово схема усталилася.
Продукти, комунальні платежі, бензин для обох машин і відпустки непомітно перекочували на картку Марти.
А доходи Семена йшли на «великі цілі», на кшталт тюнінгу його автомобіля або фінансової допомоги Ілоні, яка вічно сиділа в декреті й скаржилася на брак грошей.
Наступного ранку Семен поводився так, ніби нічого не сталося.
Він прокинувся пізно, довго приймав душ, голосно наспівуючи щось собі під ніс. Вийшов на кухню у свіжій футболці й потер руки.
— Ну що, чим годуватимемо маму? — бадьоро поцікавився він, заглядаючи в порожню раковину. — Ти м’ясо дістала?
Марта сиділа за обіднім столом із ноутбуком. Вона зводила графіки постачань для понеділкового звіту.
— М’ясо в холодильнику, — рівно відповіла вона, не відриваючись від екрана.
— Чудово. Тільки з гарніром не вигадуй, зроби пюре. Мама любить звичайну їжу. І пиріг ти, здається, збиралася спекти? З яблуками, як минулого разу.
— Я замішувала тісто для пирога в кухонному комбайні, — Марта нарешті підняла очі на чоловіка. — В тому самому, який ти позавчора так вдало презентував Ілоні.
Руками я дріжджове тісто місити не буду. У мене алергія на борошняний пил, якщо ти забув.
Семен роздратовано видихнув.
— Ти знову за своє? Марто, ну досить дутися через дурниці. Купи готовий корж у пекарні внизу, хто там помітить різницю. Головне — увага.
Рівно о першій годині дня з боку майданчика пролунали голоси.
Лариса Петрівна завжди приходила хвилин на п’ятнадцять раніше домовленого часу, щоб встигнути перевірити, наскільки невістка готова до прийому гостей.
Свекруха зайшла до квартири, знімаючи на ходу легкий шарф.
— А чому це у нас зовсім нічим не пахне? — співучо поцікавилася родичка, окидаючи передпокій оцінювальним поглядом.
Вона пройшла на кухню, поправляючи масивне дерев’яне намисто поверх в’язаного жилета.
Семен зайшов слідом за матір’ю. Він кинув погляд на абсолютно чисту, холодну плиту й здивовано завмер.
— Марто? Чого ти сидиш? Вже перша година. Де обід?
Марта неквапливо зберегла файл, закрила кришку ноутбука й відсунула його на край столу.
— М’ясо в холодильнику, — повторила вона ранкову фразу. — Замариноване. У скляній формі на нижній полиці.
— А чому воно сире? — голос Семена почав набирати обертів. — Мама з дороги, ми домовлялися нормально пообідати! Я ж просив!
— Тому що мармурові стейки такої товщини смажаться на електрогрилі. Якого в мене більше немає.
Лариса Петрівна стиснула губи й важко присіла на краєчок диванчика.
— Ой, ну починається, — зітхнула свекруха, звертаючись до сина. — Сьома мені розповідав, що ти залишилася незадоволеною.
Марто, ну не можна ж бути такою меркантильною. Ілоночка влізла в іпотеку, ремонт у новобудові робить. Кожна копійка на рахунку. А у вас повний дім усілякої техніки.
— Моєї техніки, — уточнила Марта.
— У родині все спільне! — відрізала свекруха. — Жіноча мудрість і полягає в тому, щоб вміти поступатися. Ну, посмаж м’ясо на сковороді.
Що тут такого. Раніше якось без грилів обходилися, на чавуні готували, і нічого, з голоду не пухли.
Семен підбадьорливо кивнув матері.
— Отож-бо й воно. Встань і посмаж на сковороді. У нас є велика сковорода. Досить влаштовувати спектакль на рівному місці.
Марта дістала з-під ноутбука прозору папку з документами.
— Я не влаштовую спектакль. Я відновлюю хронологію подій.
Вона поклала папку просто перед свекрухою.
— Подивіться, Ларисо Петрівно. Це товарний чек. Зверніть увагу на суму й на ім’я платника в самому низу.
Свекруха неохоче опустила погляд на папір.
— Ну, бачу. Твоє ім’я. І що з того? У вас спільний бюджет, Сьома мені казав. Він усю зарплату додому приносить.
— А те, що ваш син не витратив на цей подарунок жодної копійки, — Марта вимовила кожне слово з наголосом. — Він просто взяв чужі речі, поки мене не було вдома. Щоб похизуватися перед вами та сестрою.
— Добирай слова! — гримнув Семен, спираючись обома руками на стіл. — Ніхто нічого чужого не брав! Це наша спільна власність, набута під час шлюбу!
— Спільна? — Марта злегка нахилила голову. — Гаразд. Давай порахуємо це твоє «спільне». Цифри не брешуть.
Вона відкрила банківський застосунок на телефоні й поклала апарат поруч із чеком.
— За останні пів року, Семене, ти переказав на наш спільний рахунок рівно двадцять дві тисячі. Цього вистачило на оплату комунальних послуг за чотири місяці.
Усі інші витрати — їжа, побутова хімія, бензин, зимові шини для твоєї ж машини, наша відпустка — усе це оплачувала я.
— Я плачу за ремонт у сервісі! — спробував захиститися чоловік, але його голос затремтів. — У мене непередбачені витрати!
— Ремонт машини, на якій їздиш тільки ти, — парирувала Марта. — А тепер ти береш техніку, куплену на мою премію, і даруєш її Ілоні. Ти хочеш бути щедрим братом? Будь ним. Але за свій рахунок.
У цей момент на столі завібрував телефон Семена. На екрані з’явилося ім’я сестри. Семен машинально відхилив виклик, але Ілона одразу ж передзвонила.
Свекруха потягнулася до телефону сина й натиснула кнопку прийому.
— Братику, привіт! — пролунав із динаміка бадьорий голос Ілони. — Слухай, ми тут м’ясо купили, вирішили ваш гриль випробувати.
А як там температуру налаштовувати? Інструкції в коробці не було. Марта, напевно, засунула кудись її, так?
Семен почервонів, намагаючись дотягнутися до телефону, але Марта встигла заговорити першою.
— Інструкція лежить у мене на столі, Ілоно. Разом із гарантійним талоном на моє ім’я. Гриль ти можеш залишити собі. Вважай це моїм прощальним подарунком вашій родині.
На тому кінці лінії запала довга пауза, після чого Ілона поспішно поклала слухавку.
Свекруха обурено ахнула, хапаючись за своє дерев’яне намисто.
— Яка неповага… Сьома, кого ти привів до хати! Та як так можна, зі старшими… Вона ж просто знущається з нас! При рідній матері чоловіка такі речі казати!
Марта підвелася з-за столу.
— Ви хотіли стейки? М’ясо в холодильнику. Сковорода в нижній шухляді гарнітура. Олія на полиці. Успіхів. А я поїду у справах.
— Ти куди зібралася?! — Семен перегородив їй шлях у коридор. — Мама до нас прийшла в гості! Ти зобов’язана накрити стіл! Ми ж сім’я!
— Я нікому нічого не зобов’язана, — сухо кинула Марта, обходячи чоловіка. — А в цьому домі я більше не обслуговуватиму ані ваші сімейні свята, ані твої величні жести. Хочеш годувати рідню — навчися готувати сам.
Марта накинула плащ, взяла сумку й вийшла на сходовий майданчик, не озираючись.
…Минув місяць. Традиційні недільні обіди за участю Лариси Петрівни припинилися самі собою.
Свекруха затаїла сильну образу й категорично відмовлялася приходити туди, де її не зустрічають накритим столом і вибаченнями.
Семен спочатку намагався влаштовувати скандали. Він вимагав розмови, погрожував, що переїде жити до сестри. Скаржився Ілоні по телефону на черствість і меркантильність дружини.
Марта не реагувала на провокації. Вона не подала на розлучення одразу, вирішивши спершу навести лад у побуті.
Жінка просто перестала купувати продукти на двох. У її раціоні залишилися легкі салати, кисломолочний сир, риба та доставка готової їжі з хороших закладів.
Полиці в холодильнику виявилися чітко розділеними.
Семену довелося поспіхом опановувати приготування дешевих пельменів і смаження яєчні.
Кілька разів він намагався посмажити ті самі мармурові стейки на сководі, щоб довести свою незалежність. Але лише зіпсував дороге м’ясо та забризкав жиром усю плиту, яку потім довелося відмивати самому.
Кухонний комбайн для дружини він так і не купив. Заявив, що назло її принципам не витратить на це ні копійки.
Марта сперечатися не стала. Вона замовила собі нову, сучаснішу й дорожчу модель. А заодно й новий поліпшений гриль.
Тільки тепер техніка стояла не на загальній стільниці в кухні. Марта звільнила окрему шафку на утепленій лоджії, поставила прилади туди й повісила акуратний кодовий замок.
Семен проходив повз цю шафку щодня. Він хмурнів, стискав щелепи, але нічого не казав.
Йому було простіше вдавати, що нічого не відбувається, і давитися перевареними пельменями, ніж визнати свою неправоту й почати вкладатися в сім’ю на рівних.
