– Я тобі повторюю: мені ця дитина не потрібна! Хочеш проблем? Народжуй, але до мене щоб жодних претензій!
Андрій кричав на Таню, зі злостю вигукуючи ці жорстокі слова.
Вона дивилася на нього й не могла повірити, що це говорить він — її коханий Андрійко, людина, до якої вона горнулася всією душею, якій довірила себе без залишку…
…Таня й Андрій познайомилися, коли вона зі своєю подругою Інною пізно ввечері поверталася з кафе, де вони святкували день народження Інни.
Подруга не розрахувала з напоями, тому до таксі змогла дістатися лише з допомогою Тані, яка взагалі не пила.
Таксист виявився веселим хлопцем: допоміг Тетяні посадити подругу в салон машини, довіз прямо до квартири й навіть допоміг передати її в руки батькам.
А вже потім вони познайомилися ближче. Андрій — саме так звали таксиста — був налаштований рішуче.
Наступного дня він зателефонував Тані й запросив на побачення. Потім ще на одне, і ще…
Вже за тиждень він почав вмовляти дівчину жити разом — у її квартирі, що дісталася їй від бабусі. Однокімнатна, з поганеньким ремонтом, але зате окрема, своя.
Таня вагалася: у свої двадцять років вона ще ні з ким не зустрічалася так серйозно.
Дівчина не вважала себе красунею, була тихою і дуже скромною.
Колись їй запропонував зустрічатися один симпатичний хлопець, але за кілька днів його переманила Інна.
Таня проплакала дві доби, а потім вирішила, що просто була його негідна, заспокоїлася і навіть вибачила подрузі.
Інна ж провини не відчувала, вважаючи, що гарні хлопці мають діставатися таким же гарним дівчатам, як вона.
Андрій щодня вмовляв Таню впустити його жити до себе і навіть пообіцяв незабаром подати заяву до ДРАЦСу. Просив лише трохи почекати, поки він заробить грошей на весілля.
Таня повірила й погодилася. Матері нічого не сказала, бо знала, що та цього не схвалить.
Батьки жили в селищі в іншому районі, до доньки майже не приїздили — весь час забирало господарство, та й зі здоров’ям мали проблеми. Тож дівчина не боялася, що вони дізнаються про Андрія.
Спочатку все було чудово. Таня летіла з роботи додому як на крилах, намагалася приготувати щось незвичайне, здивувати коханого й довести, що вона краща за будь-яких красунь.
Андрій був задоволений: його цінували, підносили до небес. До того ж він зрозумів, що був у Тані першим, і це дуже тішило його чоловіче самолюбство.
І головне — з нього не вимагали грошей, адже дівчина думала, що весь свій заробіток він відкладає на весілля.
Все скінчилося одного зимового вечора, коли Таня, сором’язливо посміхаючись, повідомила Андрію, що чекає на дитину.
І раптом почула страшне: «Позбудься її!» Навіщо, якщо вона хоче цього малюка?
Він же буде їхнім первістком — найрозумнішим, найкрасивішим і найулюбленішим!
— Ти що, хочеш, щоб я після роботи слухав крики й нюхав брудні пелюшки? — обурювався хлопець. — А хто мені готуватиме, якщо ти будеш зайнята дитиною?
І де ти візьмеш гроші на життя, ти ж підеш у декрет? На мої навіть не розраховуй, я не для того гарую на роботі!
Таня слухала, заціпенівши від жаху. Куди подівся той ласкавий і ніжний Андрійко? Як він міг за мить перетворитися на таке чудовисько?
Вона зібрала всі сили і як могла твердо відповіла, що дитини не позбудеться нізащо у світі.
Тоді Андрій і почав кричати, що ніколи не визнає маля своїм. Потім зібрав речі й пішов.
Тієї ночі в Тані піднялася температура. Вона прохворіла понад тиждень.
А одужавши, взяла себе в руки й вирішила думати тільки про дитину, адже головне — щоб вона народилася здоровою.
Дівчина повеселішала, у неї з’явився сенс життя.
Минуло сім з половиною місяців. Таня вже була в декреті, коли зустріла біля свого під’їзду Андрія.
У руках молодого чоловіка були квіти та пакет із фруктами.
— Привіт, — якось аж надто весело привітався він. — Я тобі тут дещо смачненьке приніс. Сама купити, мабуть, не можеш, грошей бракує?
– Нічого, я даю собі раду, — тихо відповіла Таня.
Вона зраділа, побачивши Андрія, і навіть була готова йому вибачити. Можливо, він схаменувся, і тепер вони житимуть як справжня родина?
Але Андрій і не думав повертатися. Натомість він почав наполягати, щоб вона вписала його батьком малюка.
Казав, ніби зрозумів, яке це щастя — мати рідного сина чи доньку, обіцяв давати достатньо грошей і часто приходити на допомогу.
Дівчині таке раптове батьківське диво здалося дивним, але вона поміркувала й не знайшла в цьому для нього жодної вигоди, тому невдовзі погодилася.
Андрій і справді почав часто приходити, приносити овочі, фрукти, молоко. Надовго не затримувався, але постійно повторював, що дуже чекає на появу малюка.
Тьомочка народився дуже схожим на тата. До Тані приїхала мама, Віра Іллівна, щоб допомогти дочці на перших порах.
Коли Таня розповіла, що Андрій просив записати сина на нього, згоден платити аліменти й хоче бачитися з дитиною, мати засумнівалася:
«Чи треба це робити? Якось усе підозріло. Якщо він так хоче дитину, чому не пропонує одружитися?»
Але Андрій зміг переконати і Віру Іллівну в своєму щирому бажанні бути законним батьком Артема.
Навіть пообіцяв подумати про весілля, попросив тільки не квапити його.
Після виписки з пологового будинку Таня й Андрій сходили до ДРАЦСу й записали Тьому на прізвище батька.
Віра Іллівна пожила у дочки ще два тижні й, так і не вмовивши її поїхати з нею в селище, повернулася додому.
Кілька місяців усе йшло добре. Тьомочка ріс спокійним, молока у Тані вистачало. Андрій ненадовго забігав раз на тиждень.
Він питав про здоров’я сина, давав трохи грошей і обов’язково брав у Тані розписку. Вона не могла збагнути цієї дивної звички.
Усе прояснилося в той жахливий день, коли Тьомочці виповнилося дев’ять місяців. Увечері до Тані завітала Інна з пляшкою червоного.
Вона запропонувала відсвяткувати, але Таня нагадала, що взагалі не вживає таких напоїв, до того ж годує грудьми.
– Ну й молодець, — похвалила подругу Інна, — тоді давай келих, я сама святкуватиму.
Таня знизала плечима, дістала гарний келих і поставила на стіл фрукти.
Інна випила, почала щось емоційно розповідати, розмахуючи руками, і випадково розлила напій на підлогу. Вона голосно зареготала й не давала Тані прибрати.
Раптом у двері подзвонили. На запитання «Хто там?» чоловічий голос відповів, що шукає Інну.
Таня зраділа, що подруга зараз піде, і відчинила. Але чоловік швидко пройшов на кухню і затіяв сварку з нетверезою дівчиною. Вони почали кричати й бити посуд.
Тьомочка прокинувся й заплакав, і саме в цей момент до квартири увійшли поліцейські, а з ними чомусь і Андрій.
Таня нічого не розуміла. Їй заявили, що дитину забирає батько, оскільки малюк не може залишатися в квартирі, де тхне напоями, усе розбите, а в холодильнику порожньо.
Сусідка тітка Тоня, відома своєю злісною вдачею, прибігла аж із п’ятого поверху і з вереском доводила, що в цій квартирі постійно влаштовують скандали, і вона піде до суду свідком, щоб Таню позбавили батьківських прав.
Таня хотіла попросити Інну підтвердити, що вона не пила, що вдома завжди чисто, а дитина сита, але подруги з її супутником уже й слід простиг.
Коли Андрій виносив Тьому, Таня кричала, благала залишити сина, крізь сльози доводила, що все це помилка, але марно.
Вона залишилася одна. Дівчина безсило опустилася на диван, озирнулася на порожню кімнату й знепритомніла.
Уранці, заледве зібравшись із силами, Таня пішла до поліції. Там із нею ніхто не захотів розмовляти.
Усі в один голос твердили, що її позбавлять прав і що дитині буде краще в забезпеченій родині законного батька.
Нічого не добившись, Таня в сльозах вийшла з відділку. Вона безпорадно притулилася до стіни й раптом побачила жінку у формі, яка прямувала до неї.
– Мені дуже шкода вас, повірте. Я бачу, що ви хороша мати, — тихо сказала та. — Річ у тім, що батько вашої дитини одружений із донькою дуже заможної людини.
Його дружина не може мати дітей — наслідки бурхливої молодості. Ось вони все це й підлаштували. Думаю, вони підкупили багатьох, не лише вашу подругу та сусідку.
Але є один варіант… — жінка замовкла, а Таня завмерла. — Якби ви були одружені з поважною людиною, наша суддя могла б вирішити питання на вашу користь.
Вона непогана жінка, до того ж п’ять років тому сама втратила доньку. Подумайте, чи є у вас хтось на прикметі?
Нехай би це був якийсь фіктивний шлюб, він міг би вас урятувати.
Таня опустила голову: у неї нікого не було. Вона подякувала жінці й побрела додому.
Заходити в порожню квартиру не було сил, тому вона сіла на лавочку біля під’їзду й гірко заплакала.
– Вибачте, у вас якесь горе? – почувcя приємний чоловічий голос. — Я можу чимось допомогти?
– Одружитеся зі мною, — крізь сльози з гіркою іронією відповіла Таня, підвела голову й здригнулася.
Перед нею стояв високий, широкоплечий чоловік років тридцяти п’яти, через усе обличчя якого проходив страшний шрам.
– Якщо це вас урятує, я згоден, — просто відповів він і посміхнувся.
Таня дивилася на нього як заворожена. Спершу вона злякалася, але потім побачила, як посмішка буквально осяяла його понівечене обличчя.
Синє, надзвичайно добре серце світилося в його очах. Цей погляд притягував і дарував надію та силу.
– А ви поважна людина? – запитала вона і вмить злякалася, що могла образити незнайомця.
– Сподіваюся, що так, – засміявся він. – Недарма ж сам президент мені орден вручав.
– Тоді одружіться зі мною, будь ласка, – схлипнула Таня. – Мені це дуже потрібно.
За годину Таня вже все розповіла Максиму. Вони сиділи на його затишній кухні й пили гарячий чай із смородиною.
Максим почервонів від обурення — він не міг змиритися з такою підлістю щодо матері та дитини.
Вислухавши дівчину, він упевнено взяв її за руку й повів до ДРАЦСу. Як військовому, йому не довелося чекати місяць — їх розписали вже наступного дня…
Суд урахував усі обставини й став на бік Тані. До того ж під час допиту лжесвідки заплуталися.
Їх збентежила присутність кількох офіцерів у формі, які прийшли захистити дружину свого товариша.
І вже під вечір Тьомочка спокійно засинав поруч із мамою.
Таня обережно накрила сина ковдрою і вийшла на кухню, де на неї чекав Максим. Вона не знала, як поводитися далі, адже їхній шлюб був фіктивним.
Але їй так не хотілося розлучатися з цим надійним, сильним чоловіком!
Дівчина зрозуміла, що встигла закохатися, і тепер він здавався їй найкрасивішим у світі, попри страшний шрам.
Таня підійшла до дверей, глибоко вдихнула, щоб набратися сміливості й приготувалась говорити, але він випередив її:
— Таня, а що ти відповіси, якщо я запропоную подарувати Тьомі ще кількох братиків чи сестричок?
Я завжди мріяв, щоб у моїх дітей була така чудова мама. Я довго шукав її… Довго шукав тебе. Залишся моєю дружиною, благаю.
Таня посміхнулася, заплющила очі й притиснулася до широких, надійних грудей Максима.
Вона не бачила його обличчя, лише відчувала, як м’яко й міцно обійняли її сильні руки, які більше нікому й ніколи не дозволять її скривдити.
