Головна

Життєві історії

Юра обмотував скотчем чергову коробку, і Рената бачила, як непевні його рухи. Він немов намагався відтягнути момент, немов чекав, що хтось скаже йому: «Стоп! Баста! Сталася помилка! Залишаємося на своїх місцях!» Але ні… Вони дійсно втратили все.
Життєві історії 0
Вони стояли в кімнаті в оточенні спакованих речей і обом було на душі погано. Рената намагалася не дивитися на чоловіка. Він не винен. Він не спеціально, але… Все
Коли Анна підходила до квіткового кіоску, перші важкі краплі впали на її плечі. Варто було стати під навіс, як дощ посилився. — Не хвилюйтеся, я добре упакую букет, — сказала продавчиня квітів. Поки вона упаковувала в щільний целофан улюблені мамині гербери, Анна з тривогою поглядала, як від зупинки від’їжджають один за одним автобуси.  Нарешті, вона отримала букет, розплатилася і побігла до зупинки, прикриваючи голову пакетом.
Життєві історії 0
— Лідочка, подивися, є ще хтось у коридорі? Хотіла раніше піти сьогодні. У мами день народження, — сказала Анна. — Зараз, Анна Львівна. Молода симпатична медсестра встала з-за
Анна підійшла до дверей, але не зачинила їх щільно, залишила щілинку, почувши розмову на майданчику. — Чому ти з нею так грубо розмовляєш? Пахне смачно, я б не відмовився від котлет. — Ходімо. У кафе перекусимо. Набридли мені її котлети, — пробурмотіла дочка.
Життєві історії 0
Анна смажила котлети, коли в двері подзвонили. Вона вийшла з кухні, щоб відкрити. — Мамо, це до мене, — зупинив її на півдорозі голос дочки. — Я відкрию.
Олена стояла біля вікна своєї порожньої квартири і дивилася на двір, де колись гралися її діти.  Тепер Міші двадцять років, він працює в Луцьку, а Каті вісімнадцять — вчиться в університеті.  Квартира здавалася величезною і незатишною без їхнього сміху, без постійної метушні, без гори підручників на столі. Багато років тому, коли народився Міша, вона залишила роботу…
Життєві історії 0
Олена стояла біля вікна своєї порожньої квартири і дивилася на двір, де колись гралися її діти. Тепер Міші двадцять років, він працює в Луцьку, а Каті вісімнадцять —
– А за вами, Неллі Олексіївна, напевно, в молодості кавалери не ходили пішки? – пожартував він, взявши печиво. Бабуся раптом пожвавішала. – Чому ж? Ходили. І навіть одного разу… – вона запнулася і знову подивилася на Вадима тим же пронизливим поглядом. – Вибачте за нетактовність…
Життєві історії 0
Ірина нервово поправляла вазу на журнальному столику. Квартира бабусі Нелі Олексіївни пахла свіжою випічкою і легким ароматом лаванди, який завжди витав у повітрі. Бабуся, жінка зі строгою елегантністю
— Іра! — пролунав гучний голос з кухні. — Коли ж ти помиєш цю пательню? Пальці завмерли над клавіатурою. Пательня. Та сама, на якій свекруха готувала обідні оладки, поки Іра була на терміновому зв’язку з командою розробників. — Галина Михайлівна, я зайнята роботою. Проект дуже терміновий, — відповіла вона, не відриваючись від монітора. — Працюєш?
Життєві історії 0
Іра підняла погляд від екрану — код програми знову різав очі помилками. До здачі проекту залишалося три доби, а клієнт вже з ранку дзвонив не рідше ніж раз
— Донечко, ця квартира – твоя впевненість у майбутньому. Що б не сталося, ти нізащо її не продавай. Зате тобі завжди буде, куди повернутися. Цю настанову мама сказала Яні, коли віддавала їй ключі від квартири. — Ти знаєш, що в житті трапляється всяке. І що все може обернутися зовсім не так, як хочеться.  А для мене важливо, щоб ти була захищена. Тому ця квартира тільки твоя.
Життєві історії 0
Яні на двадцятиріччя батьки подарували шикарний подарунок – квартиру. — Донечко, ця квартира – твоя впевненість у майбутньому. Що б не сталося, ти нізащо її не продавай. Зате
— А хочете морозива? — не чекаючи відповіді, незнайомець кинувся до кіоску з морозивом. Валентина хотіла піти, але подумала, що це незручно. Він повернувся і простягнув їй крем-брюле у вафельному стаканчику. — Ой, це моє улюблене, — сказала Валентина. — Як ви дізналися? — Просто я теж його люблю, — відповів чоловік.
Життєві історії 0
Коли наступного дня Валентина прийшла після роботи додому, Євген пив з мамою чай на кухні. А на столі стояв букет троянд. — Донечко, а ми з Євгеном чай
— Знову сидиш без діла? — Андрій зайшов на кухню, потягуючись після денного сну. Він працював у нічну зміну і звик відсипатися вдень. — Резюме пишу, — втомлено відповіла Олена, не піднімаючи голови. — На яку посаду цього разу? — в голосі чоловіка пролунала ледь вловима іронія.
Життєві історії 0
Олена сиділа за кухонним столом, крутячи в руках ручку. Перед нею лежав чистий аркуш паперу, на якому вона ніяк не могла написати перше слово резюме. Уже третій місяць
Мамі було 68, коли я її побачила вперше. Вона останнього сина народила в 47 років. Пізня дитина. Я за останнього і вийшла… Сільські жінки відцвітають рано. І якось раптово. Вчора ще була кров з молоком, яскрава, густобровою — і ось сива і життям згорблена. 
Життєві історії 0
Мамі було 68, коли я її побачила вперше. Вона останнього сина народила в 47 років. Пізня дитина. Я за останнього і вийшла… Сільські жінки відцвітають рано. І якось

You cannot copy content of this page