— Як ти посміла розпоряджатися моєю карткою! Я ж сказав тобі поїхати до батька й самій прибрати за собою!..
…— О котрій ти плануєш завтра вставати?
Ілона відклала робочий планшет на край дивана. Складання квартального балансу в транспортній компанії так виснажувало, що під кінець п’ятниці цифри просто миготіли перед очима.
— Як завжди у вихідний.
Вона потягнулася, розминаючи затерплі плечі.
— Десь о дев’ятій. А що?
Гліб сидів на заскленому балконі й перебирав нові рибальські снасті.
У вицвілій синій сорочці в смужку та домашніх штанях він виглядав максимально розслабленою людиною, чий робочий тиждень на віддаленій роботі складався здебільшого з переглядання паперів.
— Та тато дзвонив.
Він навіть не відвів погляду від яскравих поплавців.
— Просив на дачі навести лад. Там після зими повно пилу, вікна треба помити, підлогу вимити. Я йому пообіцяв, що ти завтра зранку приїдеш і все зробиш.
Ілона повільно кліпнула. Анна, колега з бухгалтерії, завжди казала, що такі вибрики чоловіків треба придушувати одразу.
Але Ілона, проживши в шлюбі п’ятнадцять років, звикла спочатку з’ясовувати масштаб лиха.
— Чудово. А нічого, що завтра субота?
Вона сперлася на спинку дивана.
— У мене квитки в театр із Ладою. Я тобі місяць тому казала.
— Та який театр, Ілоно!
Гліб відклав снасті й подивився на дружину так, ніби вона бовкнула відверту дурницю.
— Батько просить. Тобі важко, чи що? Ганчіркою помахала до обіду — і вільна. Що тут складного?
— З якого дива я маю у свій єдиний вихідний махати ганчіркою в чужому домі? Твій батько — ти й їдь.
— Я б і сам міг, але в мене спина, ти ж знаєш.
Він показово потер поперек.
— Я фізично не витримаю. Та й це не чоловіча справа — по кутках із відром рачкувати. Там потрібні жіночі руки. Господарський підхід.
Ілона встала й підійшла до балконних дверей.
— Давай порахуємо, Глібе. Я працюю рівно стільки ж, скільки й ти. Втомлююся не менше.
Мої вихідні — це мій особистий час. І витрачати його на безкоштовне обслуговування володінь твого тата я не збираюся.
— Ой, тільки не починай робити проблему з такої дрібнички.
Він незадоволено скривився.
— Ти ж жінка. Сім’я важливіша за будь-які там розваги. Тато в мене не молодий, йому важко. З’їздиш, допоможеш.
Ми ж його найближчі люди. А на свої забаганки, будь ласка, іншим разом витрачай час. Я батькові вже пообіцяв, не підводь мене.
Він знову уткнувся в поплавці, усім виглядом даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Гліб завжди так робив: видавав своє рішення за єдино правильне, тиснув на почуття обов’язку, а будь-які заперечення сприймав як особисту образу.
Ілона нічого не відповіла. Сперечатися з людиною, яка переконана, що дружина йде в базовій комплектації з функцією покоївки для всіх його родичів, було марно.
Вона розвернулася й пішла у ванну. Гліб сприйняв це як згоду.
У суботу вранці Ілона прокинулася без будильника. Чоловік ще спав. Вона одягла строгу лляну сорочку, яку берегла для виходу у світ, і сіла за обідній стіл із телефоном.
Відкрила застосунок побутових послуг. Той самий, який Гліб три місяці тому з великим пафосом встановив їй, прив’язавши свою зарплатну картку.
«Замовляй продукти сама, щоб мене не тягати по магазинах. Я ж годувальник, я забезпечую», — декларував він тоді.
Ілона вибрала розділ клінінгу: генеральне прибирання заміського будинку, миття вікон з обох боків, чищення килимів, вивіз дрібного сміття. Бригада з трьох осіб зі своїм обладнанням та хімією.
Вона вибрала максимальний тариф. Підсумкова сума на екрані була чималою. Ілона всміхнулася: грошей це коштувало багато, але нерви й самоповага коштують дорожче.
Натиснула кнопку оформлення на пів одинадцятої та вказала адресу дачі Германа Давидовича. Оплата пройшла миттєво.
Потім викликала таксі й поїхала до центру в салон на манікюр та на зачіску. Бо театр скасовувати вона не збиралася.
Вони зустрілися з Ладою у холі. Подруга, як завжди при повному параді, з бездоганною зачіскою та яскравою помадою, одразу помітила бойовий настрій Ілони.
— Подруго, ти сьогодні виглядаєш так, ніби щойно виграла суд і готова це відзначити.
Лада забрала в неї талончик із гардероба.
— Гліб усе-таки намагався загнати тебе на дачу?
— Намагався.
Ілона взяла з буфету келих ігристого.
— Сказав, що там потрібні жіночі руки, а театр почекає. Наполягав, що сім’я важливіша за мої розваги.
— І що ти зробила? Відправила його під три чорти?
— Краще. Я делегувала повноваження.
Вона зробила ковток.
— Викликала бригаду професіоналів. Герман Давидович отримає ідеально чистий дім.
— Ого. Оце ти вигадала! А Гліб знає?
— Гліб поки, напевно, відпочиває. Дізнається, коли йому батько зателефонує.
Перший акт минув чудово. Гра акторів змусила Ілону забути про побутові проблеми.
Але щойно у залі спалахнуло світло й оголосили антракт, телефон у сумочці завібрував. На дисплеї засвітилося ім’я чоловіка.
Ілона не поспішаючи вийшла в коридор, де було тихіше, і відповіла на дзвінок.
— Ти де?! — голос Гліба зривався від напруги.
— У театрі, Глібе. Антракт. А ти чого так кричиш?
— Який, до біса, театр! Я щойно побачив сповіщення з банку! Списали купу грошей! За якийсь клінінг! Що відбувається?!
Ілона подивилася на своє відображення у дзеркалі.
— Виконується твоє прохання. Я організувала прибирання на дачі в Германа Давидовича.
— Ти з глузду з’їхала?! — він кричав так, що довелося відсунути динамік від вуха. — Я сказав тобі поїхати й прибрати! Самій! А не витрачати мої гроші на прибиральників!
Батько дзвонив у шоці — каже, там якісь незнайомі люди з професійними пилососами по всьому будинку ходять!
— Ти сказав, що там потрібні жіночі руки, Глібе, — Ілона говорила спокійно й чітко, як звикла спілкуватися з проблемними підрядниками. — У бригаді дві жінки. І один чоловік для важких робіт.
Усе, як ти замовляв. Господарський підхід. А я після робочого тижня безкоштовно пахати не наймалася.
— Це мої гроші! Як ти посміла розпоряджатися моєю карткою!
— Ти сам її прив’язав для господарських потреб. Прибирання дачі твого батька — суто господарська потреба. Насолоджуйся результатом.
Вона вимкнула виклик і повернулася до Лади, яка запитально підняла брову.
— Усе нормально?
— Більш ніж. Ходімо, скоро почнеться другий акт.
Вдома ввечері на неї чекала справжня вистава. Гліб зустрів її в передпокої й одразу пішов у наступ:
— Ти хоч розумієш, що накоїла? — він заблокував прохід. — Ти витратила на це прибирання стільки, скільки я за місяць витрачаю на бензин!
Ілона зняла туфлі, відсунула чоловіка й пройшла до кімнати. Поклала сумочку на крісло.
— Я вирішила проблему твого батька. Будинок чистий? Чистий. Герман Давидович задоволений?
— Батько, звичайно, задоволений! — огризнувся Гліб, ідучи за нею. — Йому там усе вилизали так, як ти б у житті не відмила. Але ж платив за це я!
— Давай порахуємо, — вона повернулася до чоловіка. — Місяць тому ти купив собі спінінг і нові снасті. Витратив суму, співмірну з цим прибиранням.
Я тобі й слова не сказала, бо це твоє хобі. А сьогодні ти спробував відібрати мій вихідний, щоб я безкоштовно мила чужі вікна.
— Це інше! — спробував перебити Гліб. — Це для батька!
— Отож. Для твого батька. І якщо ти так сильно хотів йому допомогти, але не міг через свою «хвору спину», то мав сам найняти людей і оплатити їхню працю. А не намагатися виїхати за рахунок мого вільного часу.
Гліб набрав у груди повітря для нової порції звинувачень, але Ілона не дала йому сказати й слова:
— Мій час коштує дорого, Глібе. Я заробляю стільки ж, скільки й ти. І якщо ти вважаєш нормальним розпоряджатися моїми вихідними, то будь готовий, що я компенсуватиму це грошима. Твоїми.
Раз ти вже позиціонуєш себе як годувальника. Наступного разу, перш ніж роздавати обіцянки родичам, поцікався моїми планами. Або одразу готуй готівку.
Вона залишила його посеред кімнати й пішла переодягатися…
За два тижні атмосфера в домі помітно змінилася.
Гліб спілкувався з Ілоною стримано, намагався не провокувати конфліктів і більше жодного разу не заїкався про допомогу своїй родині.
А Герман Давидович залишився в повному захваті. У суботу Ілона чула, як чоловік розмовляв із ним по гучномовцю.
— Так, тату. Радий, що сподобалося, — бурмотів Гліб.
— Сину, ти в мене просто золото! — лунав голос свекра з динаміка. — Мені сусіди по ділянці так заздрять!
Не пошкодував грошей, найняв професіоналів! Ось це я розумію — господарський підхід!
Ілона стояла у коридорі, поправляючи комір плаща, і лише посміхалася.
Безкоштовну працю дружини ніхто й ніколи не цінує. Зате вчасно оплачений рахунок творить справжні дива.
