Головна

Життєві історії

– У нас тут тільки дві кімнати, – пробурмотіла Свєта. – Ну так і нас ніби двоє? Або ти собі чоловіка знайшла? Мама не тільки активно спілкувалася з усіма родичами. Вона ще й активно розповідала їм подробиці свого і Свєткиного життя. І всі, звичайно, знали, що чоловік Свєтку кинув, шкодували її, мабуть, або зловтішалися. – У мене ж дочка ще є, – нагадала Свєта, проігнорувавши питання про чоловіка. Вона б, звичайно, не проти когось знайти, не була вона пристосована чоловічу роботу по дому виконувати. Та й хотілося тепла і ласки, піклуватися про когось, а то дочка останнім часом наїжачилася і віддалилася. Підлітковий вік, що тут скажеш…
Життєві історії 0
На порозі стояла жінка в сірій мутоновій шубі. Її обличчя було трохи знайоме Світлані, але згадати обставини знайомства вона не могла. – Свєтка! – вигукнула жінка так голосно,
Мати Галини з дитинства вселяла їй, що вона повинна ідеально утримувати в порядку свій будинок, і щоб чоловік не помічав її зусиль. Чоловіки не люблять, коли жінки влаштовують генеральне прибирання, прання та інші справи в їх присутності, особливо у вихідний день, тому треба всі справи переробити до приходу чоловіка. І Галина старалася. Вона вставала о п’ятій годині ранку, готувала сніданок і заготовлювала вечерю. Обідали вони в їдальні на роботі. Дружина приходила з роботи раніше за чоловіка і встигала навести порядок у квартирі, випрати, попрасувати, а ввечері готувалася до занять і перевіряла зошити…
Життєві історії 0
Майже всю ніч Галина не спала. О 2 годині ночі чоловік боляче штовхнув її кулаком у бік і вилаявся: «Припини хропіти, дістала!». Так, Галина почала хропіти уві сні,
З похорону своєї Валентини Олександр Степанович вирушив прямо до рідного села. У квартирі, в якій він жив з дружиною до останньої її години, він залишатися більше не міг, та й не було сенсу. Незабаром вона переходила у власність сина його дорогоцінної Валечки, а спільних дітей у них не було…
Життєві історії 0
З похорону своєї Валентини Олександр Степанович вирушив прямо до рідного села. У квартирі, в якій він жив з дружиною до останньої її години, він залишатися більше не міг,
— Ти що робиш? — запитала жінка, хоча вже почала здогадуватися. Геннадій підвів голову і подивився на дружину без жодного здивування, немов чекав її. — Збираю речі. Завтра їдемо з дітьми в село… Назавжди. Світлана притулилася до дверного косяка. Ноги раптом стали наче милиці. — Яке село? Про що ти говориш? — До матері. Вона давно кликала. Там великий будинок, господарство. Дітям на повітрі буде краще, ніж у цій бетонній коробці. — А мене ти запитав?
Життєві історії 0
Світлана повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай. У магазині зламалася каса, і директор відпустив усіх продавців до вечора. Вона піднялася на третій поверх, відчинила двері своїм ключем і
— Я вже доросла, мамо! Іди. Коля на мене чекає, — Руслана спробувала відсунути матір, але та не зрушила з місця. — Нема чого вночі до нього ходити! Зустрічайтеся вдень. Дмитро! Зроби щось! Ти її батько чи хто? — Припиніть кричати, заважаєте спати. Мені завтра на роботу рано вставати, — незадоволено сказав Дмитро Романович, виглянувши в коридор. — Спіть на здоров’я, а я поїхала до свого хлопця. Ви мене не зупините. — Ні. Поки ти живеш у цьому будинку, будеш жити за нашими правилами, — стояла на своєму Марина Станіславівна…
Життєві історії 0
— Подивимося, як твій коханий буде тебе утримувати. Але знай, підеш, назад не пущу, — сказала мати, зачинивши двері…   …— Куди зібралася? Надворі ніч. Я тебе не
Дружина пішла від мене до хлопця, який на 13 років молодший за неї. Рік я ненавидів їх обох. А вчора зустрів її — і вона сказала те, чого я не очікував почути…
Життєві історії 0
Дружина пішла від мене до хлопця, який на 13 років молодший за неї. Рік я ненавидів їх обох. А вчора зустрів її — і вона сказала те, чого
— Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?  Я нахилилася до тарілки, принюхуючись, як сомельє до ароматного букету. — Таке цікаве поєднання… Майонезу з майонезом, приправлене майонезом! За столом запала тиша, немов це була театральна завіса. Ложка тітки Віри застигла на пів дорозі до рота. Зовиця Ірка повільно повернула голову в мій бік, ніби боялася різкими рухами злякати галюцинацію. Мій чоловік Діма біля вікна завмер з келихом у руці. Галина Петрівна моргнула. Потім ще раз. На її обличчі проступив вираз людини, яка відкрила двері власної квартири не тим ключем. — Аліночка… ти що, дорогенька?
Життєві історії 0
— Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть
— Якщо протягом години не приїдете, я віддам її в дитбудинок. Піду прямо зараз заяву напишу — нехай в інтернаті живе, — сказав голос на тому кінці. Світлана Олексіївна в паніці викликала таксі і негайно поїхала за онукою…
Життєві історії 0
— Якщо протягом години не приїдете, я віддам її в дитбудинок. Піду прямо зараз заяву напишу — нехай в інтернаті живе, — сказав голос на тому кінці. Світлана
— Алла, я розумію твої почуття, але не дозволяй їм втручатися в наше життя! Вони хочуть викликати у тебе почуття провини! Але це твоє життя, твоя дитина, і ніхто інший не має права вирішувати за тебе… Жінка глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтися: — Я знаю, Стас, але ж це моя сім’я… Моя мама… — Твоя мама зробила вибір, коли сказала жахливі речі. Ніби це наша вина! Та ти ні в чому не винна! Алла відвела погляд убік і знову втупилася у вікно. Станіслав бачив, як важко їй дається ця ситуація.
Життєві історії 0
— Ви пропонуєте здоровій дочці на восьмому місяці перервати виношування? — сухо кинув зять…   … Алла подивилася у вікно і мимоволі доторкнулася пальцями до живота. Погляд жінки,
Квартира зустріла Ірину тишею і дивним, затхлим запахом, немов повітря тут не оновлювалося тижнями. Вона обережно переступила поріг, спираючись на палицю. Лікарняна палата, а потім два місяці в тісній «двушці» у матері, залишилися позаду. Ірині хотілося лише одного: лягти на свій ортопедичний матрац, витягнути ниючу ногу і дивитися в стелю, насолоджуючись самотністю до повернення чоловіка з роботи. Леонід мав прийти тільки ввечері. Він, як «провідний економіст відділу планування», вічно затримувався, рятуючи бюджет району від краху — принаймні, так він це подавав. Дзвінок у двері пролунав через пів години, коли Ірина тільки встигла заварити чай. На порозі стояла Олена Сергіївна, мати Леоніда. В руках вона тримала об’ємні пакети. — Іринка! Повернулася, наша страждальниця!
Життєві історії 0
— Ви, економісти, вічно забуваєте одну змінну у своїх рівняннях. — Яку саме? — Людську пам’ять. І злість. Знаєш, таку тиху, холодну злість, від якої молоко скисає в

You cannot copy content of this page