Головна

Життєві історії

— Пізно сьогодні будеш? — Ага. Об’єкт закриваємо, — він навіть не підвів очей. — Знову об’єкт. У суботу теж зайнятий? Він завмер на секунду. Потім продовжив жувати. — Не знаю ще. Може, вільний. Марина кивнула. Налила собі води, зробила ковток. Холодна, пекуча. Сергій допив, встав, поцілував її. — Увечері зателефоную. Двері грюкнули. Марина поставила склянку в мийку. Витерла руки. Пройшла в кімнату, дістала з ящика папку з банківськими виписками. Двадцять два роки. Кожен її переказ — за датами, акуратно. Вона завжди вела облік. Завжди. Шепотітися по телефону він почав місяці три тому. Виходив у коридор, прикривав двері, говорив напівголосно…
Життєві історії 0
Вона стояла біля відкритої шафи і дивилася на робочу куртку чоловіка. З кишені стирчав куточок паперу. Вона витягла аркуш, розгорнула. Роздруківка з фотографією цегляного будинку. Два поверхи, новий
Олег знайшов її вже під вечір – прийшов із заводу раніше, щось защемило в грудях, відпросився. Суп на плиті википів, по квартирі плив запах горілої моркви. У передпокої – тиша і жовта смужка світла з кухні. – Люда! – він так і завмер у дверях з пакетом хліба. Вона сиділа, притулившись до батареї, і механічно перебирала розсипану гречку. «Швидку» чекали мовчки. Людмила все намагалася пояснити про суп: – Ти поїж там що-небудь… У холодильнику котлети… Олег тримав її за руку – худу, з виступаючими венами, з обручкою, яка тепер бовталася на пальці…
Життєві історії 0
Людмила сиділа на кухні біля вікна перед тис, як це сталося. Просто встала за сіллю – суп доварити, і ноги раптом стали ватними, чужими. До столу не дійшла
— Твоя дорога сестричка ще місяць тому мала виїхати! — сказала я чоловікові. — А вона все ще тут! Як це розуміти? Антон винувато опустив очі. Він і сам розумів, що сестра у нас затрималася. Але мій м’якохарактерний і неконфліктний чоловік нічого не міг з нею вдіяти. Марина приїхала до нас «на пару днів» більше місяця тому. Сталося це після розриву з її черговим «кандидатом». З нею приїхав восьмирічний Дімка, милий хлопчик, який чомусь вважав, що мій ноутбук створений спеціально для його ігор…
Життєві історії 0
— Твоя дорога сестричка ще місяць тому мала виїхати! — сказала я чоловікові. — А вона все ще тут! Як це розуміти? Антон винувато опустив очі. Він і
— Мамо, ти не спиш? — пролунав голос дочки. — Вже ні. Марина встала, накинула халат і вийшла зі спальні. На кухні пахло яєчнею. Олена стояла біля плити — худенька, сутула, в старому спортивному костюмі. Коли вона обернулася, Марина помітила темні кола під очима. — Сідай, я тобі наллю кави, — сказала дочка. — Дякую. Вони сіли за стіл. Марина дивилася, як Олена їсть — механічно, немов виконуючи обов’язок. Раніше дочка любила поговорити за сніданком, розповісти щось смішне. Тепер мовчала. — Як справи на роботі? — запитала Марина. — Нормально. — А з ремонтом як? Скоро закінчать?
Життєві історії 0
Марина прокинулася від звуку зачинених дверей. Знову Максим пішов на роботу, не попрощавшись. Вона лежала в ліжку ще хвилин п’ять, прислухаючись до звуків з кухні — Олена готувала
Вадим завмер на секунду, його плечі напружилися, але він одразу надів на обличчя маску ображеної доброчесності і повернувся до дружини. — Це елементарна гігієна, Олена. І повага до партнерів. Ми зустрічаємося в ресторані, в закритому кабінеті. Я повинен виглядати і пахнути презентабельно. — У ресторані… — відлунням повторила вона. — Звичайно. А я думала, ти сказав, нарада в офісі. — Ми починаємо в офісі, потім їдемо на вечерю. Все, досить мене допитувати! — він роздратовано клацнув замком портфеля. — Я роблю це заради нас. Заради сім’ї. До речі, я там замовив кур’єрську доставку, привезуть тобі дещо. Дрібниця, але приємно. Щоб ти не дулася. Олена здивовано підняла брову. Подарунки без приводу Вадим не робив вже років п’ять…
Життєві історії 0
— Ти справді думаєш, що я повірю в «термінову нараду» в суботу ввечері, Вадиме? Олена стояла в дверному отворі, схрестивши руки на грудях, і дивилася, як чоловік метушливо
— Ви мій холодильник спустошуєте! — одного разу випалила свекруха. Олена в подиві відірвалася від плити. Дивна претензія, з огляду на обставини. Невістка спочатку навіть подумала, що їй почулося. — Вибачте, що? — Я кажу, ви мене об’їдаєте! — повторила Тамара. — Кожен день тягаєте йогурти, ковбасу, сир… У мене пенсія маленька, я не можу вас усіх прогодувати! — Але ж ми самі купуємо продукти… — Ага, самі ж їх з’їдаєте, а потім лізете в моє! — буркнула свекруха. — Ні вже, будемо ділити полиці…
Життєві історії 0
— Твоя мати знову кричала так, ніби ми весь її будинок обнесли! — поскаржилася Олена чоловікові. Андрій, який в цей момент сидів за ноутбуком, підвів голову і важко
Одного разу в вечірню зміну Ольги Львівни всіх дітей забрали, залишилася одна Аліночка. Тата дівчинки довго не було. Коли він нарешті прийшов, то вибачився перед Ольгою Львівною і пояснив, що його затримали на роботі. Щоб якось загладити свою провину, Сергій запросив симпатичну виховательку в суботу разом з Аліною поїхати за місто, на шашлики. Аліночка, почувши це, підтримала батька і дуже просила улюблену Ольгу Львівну поїхати з ними. Жінка не встояла і погодилася…
Життєві історії 0
Вранці в групу до Ольги Львівни зайшла завідуюча разом з незнайомим чоловіком і маленькою дівчинкою: – Ольга Львівна, до Вас нова дівчинка, Аліна. Приймайте, знайомтеся, ось тато Сергій
— Ти в своєму розумі, синку? Він збирається одружитися… З циганкою! Де ти її підібрав? На вокзалі? У таборі? У степу? Я не дам тобі благословення. Іди… — Лариса відвернулася від сина і заплакала. —  Мамо, де познайомилися, там познайомилися… Все буде добре. Ось побачиш. Русаліна буде чудовою дружиною, — Валерій погладив маму по плечу. Але Лариса тільки сильніше втиснула голову в плечі. Для неї, жінки, яка прожила тридцять років у суворому академічному мікрорайоні, саме ім’я «Русаліна» звучало як вирок спокійній старості. Вона бачила перед собою не «чудову дружину», а галасливі табори, строкаті спідниці і вічний обман, про який попереджали в старих фільмах. Через тиждень Валерій, проявивши невластиву йому впертість, все ж привіз наречену додому.
Життєві історії 0
— Ти в своєму розумі, синку? Він збирається одружитися… З циганкою! Де ти її підібрав? На вокзалі? У таборі? У степу? Я не дам тобі благословення. Іди… —
Але Мариночка все одно розповідає про наше майбутнє, фантазує. Буває, сяде на ліжко і давай вигадувати.  – У тебе, Славко, – це вона мені, – сім’я велика буде. Троє, ні, четверо дітей і дружина красуня…  – Нехай, – кажу, – вона лікарем працює, добре?  – Добре, нехай працює. Так ось, а ти відомим слідчим станеш, – це Мариночка мою пристрасть до книжкових детективів в реальність трансформує. – Будеш трубку носити і всі дівчата в тебе закохані будуть.  – Та кому я потрібен буду, лисий, – і рукою на свій голий, як коліно, череп показую.  – Це дурниця, Славко, волосся – не головне. Набагато важливіше те, що в душі у тебе…  Правильно, душа важливіша… 
Життєві історії 0
Мариночка… Так її називають діти. Може, тому, що вона не робить уколів, а найчастіше просто розмовляє. Посміхаючись, запитує про те, про се, хвалить малюнки. Мовляв, виростеш, твої картини
Наталю, свою наречену, з якою вони разом жили вже більше року в ситуації, що не залишала простору для уяви, в компанії свого кращого друга. Наталя, скрикнувши від несподіванки, дивилася округлими від страху очима. Друг, тепер уже, зрозуміло, колишній, теж напружився, мабуть, вирішив, що його будуть бити. Тільки в Олексія не було ніякого стану афекту! Замість цього раптом защеміло серце і до очей підступили сльози. Він шмигнув носом. — Забирайся! — кинув тому, кого майже за брата вважав. Коханець нареченої миттєво одягнувся і помчав. Наталка так і залишилася ховатися під ковдрою, яку разом вибирали в торговому центрі… Олексій хотів з акулами, а вона взяла з дурними рожевими сердечками. — Коханий… — жінка закліпала віями, — я не винна!
Життєві історії 0
Олексію доводилося слухати, читати історії про те, як чоловік, який застукав свою кохану з іншим, в стані афекту робив жахливі речі! Він анітрохи не виправдовував такі вчинки, але

You cannot copy content of this page