Головна

Життєві історії

Ось тільки з віком проблем від Вальки ставало не менше, а більше. Марина вступила на бюджет, Валька – ні. Звичайно ж, її «прилаштували», і кілька років мама і дядько Слава виверталися навиворіт, щоб оплачувати її «навчання». Потім розгорівся скандал через цю саму квартиру. Це була спадщина Марининої бабусі. Саме Марининої, це була бабуся по батькові. І квартиру вона заповіла онучці, ніби відшкодовуючи їй зло, заподіяне непутящим сином, який полюбляв гуляти наліво. Тільки онучці, без жодних «але»…
Життєві історії 0
Побачивши на порозі о пів на одинадцяту ночі Вальку з валізами, Марина таки здивувалася. Ні, сестра і раніше періодично звалювалася, як сніг на голову, в тому числі і
— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю монет. Фармацевт похитала головою, не піднімаючи очей від монітора. На прилавку лежав білий пакетик з таблетками від тиску — тридцять штук, як прописав кардіолог. Анна Павлівна перерахувала дрібні гроші ще раз. Не вистачало вісімдесяти гривень. У кишені завибрував телефон. На екрані висвітилося «Наталка». — Мамо, — схлипнула дочка в трубку. — У Сергійка температура третій день. Антибіотики закінчилися. Анна Павлівна відійшла від віконця, пропускаючи наступного покупця. Серце кольнуло під лівою лопаткою. — А Вітя? Зарплату ж вчора мали… — Затримують. Мамо, я не знаю, що робити. Молодша теж кашляє. Анна Павлівна згребла монети назад у гаманець. Таблетки залишилися лежати за склом. — Зараз перекажу, — сказала вона, виходячи з аптеки на морозне повітря…
Життєві історії 0
— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю монет. Фармацевт похитала головою, не піднімаючи очей від монітора. На прилавку лежав білий пакетик
Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу подумки просив у неї вибачення. За те, що був не таким уважним, як слід було б, не завжди знаходив слова ласки і занадто рідко просто був поруч. Хоча останні роки він і жив з нею під одним дахом, так і не наважившись завести власну сім’ю. Формально він дбав про матір, але насправді, як йому здавалося тепер, це вона продовжувала дбати про нього. Робота займала майже весь його час — з ранку і до пізнього вечора. Адже жити треба було на щось. На особисте життя залишалися лише вихідні, і іноді він вибирався на побачення, які незмінно закінчувалися нічим. Як тільки жінки дізнавалися, що він живе з матір’ю, зустрічі припинялися. Згодом він до цього звик і перестав засмучуватися. А потім її не стало…
Життєві історії 0
Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу подумки просив у неї вибачення. За те, що був не таким уважним, як слід
— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до вітальні і опустилася на диван. Його гнів миттєво змінився жадібною цікавістю. — Від кого? — Від моєї двоюрідної бабусі, — відповіла Аня, все ще намагаючись усвідомити новину. Сумка так і залишилася стояти в коридорі, символ перерваної втечі. — Двоюрідною? Це та старенька, про яку ти раз у житті згадувала? І що вона тобі залишила? Сервіз? Скриньку?…
Життєві історії 0
— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до вітальні і опустилася на диван. Його гнів миттєво змінився жадібною цікавістю. — Від кого?
— А тепер слово бере мама нашого нареченого! Світлана Юріївна встала. На ній був строгий кавовий костюм, зачіска виглядала бездоганно. Вона вийшла на середину зали, взяла мікрофон і оглянула гостей уважним поглядом. Настала повна тиша. — Дорогі мої, — її голос зазвучав м’яко. — Сьогодні мій єдиний син починає новий шлях. Я довго спостерігала за Веронікою. І вирішила, що ця тиха дівчина буде йому вірною супутницею. Я зобразила подобу посмішки, хоча мені було вкрай незатишно. — Молодим непросто починати без свого куточка, — продовжувала Світлана Юріївна, говорячи голосніше. — Борги, чужі квартири. Я не хочу такого життя для своїх дітей. Тому я приготувала особливий сюрприз. Вона витягла з сумки коробочку. Кришка тихо клацнула. На підкладці лежала масивна зв’язка ключів…
Життєві історії 0
Блискавка на весільній сукні застрягла посередині спини. Я спробувала обережно поправити металеву собачку, боячись пошкодити тонку тканину. Екран смартфона на столику світився постійно, відображаючи ім’я Світлани Юріївни. Антон
– Олена, я передзвоню. Здається, це ріелтор прийшла, потрібно документи підписати. – Звичайно, мамо. Я заїду до тебе на вихідних, добре? Відчинивши двері, Валентина завмерла. На порозі стояла не ріелтор, а Віктор. – Думала, так просто підеш? – його голос був незвично тихим. – Що ж, я тобі влаштую нове життя. Таке, що не скоро забудеш…
Життєві історії 0
– Ти знову запізнилася… – Тамара Ігорівна суворо подивилася на дівчинку, яка стояла в дверях, винувато опустивши погляд. – Що цього разу? Бабусю через дорогу ти вже переводила,
Весь вечір Світлана проплакала. Жити самій на орендованій квартирі вона не потягне. Переїхати до матері не вийде, там братик з сім’єю влаштувався. Що робити, вона не знала. Безвихідне становище. Прожити на дитячу допомогу буде теж дуже важко. Мілаші всього вісім місяців, щоб виходити на роботу – це дуже рано.  Два дні Світлана шукала варіанти дешевшого житла, але нічого не вийшло підібрати. Все одно потрібні були гроші. І не малі. Увечері третього дня в двері подзвонили. На порозі стояла свекруха.
Життєві історії 0
Світлана стояла біля вікна, заколисуючи доньку Мілашу. По щоках текли сльози. Кілька годин тому з роботи повернувся чоловік Валерій. Він мовчки зібрав речі, забрав усі заощадження, які відкладали
– Ну, як провели час? Як дідусь? – обійняла і розцілувала їх мати. – Ми ходили гуляти в парк, годували голубів, їли морозиво, – доповів Андрій, старший. – А мені дідусь обіцяв навчити на велику кататися, якщо ти дозволиш, – похвалився Діма. – Мамо, можна? – Ось якщо дід купить тобі велосипед, тоді й поговоримо. – А він уже собі купив, – діловито повідомив Андрій. – Каже, йому треба бути в формі тепер. Олена здивувалася, але утрималася від коментарів. – Ідіть мийте руки. Будемо вечеряти. – А ми вже повечеряли у дідуся. Тітка Таня нас нагодувала. – Яка ще тітка Таня? – здивувалася вона…
Життєві історії 0
Тієї суботи Олена влаштувала генеральне прибирання. Тому синів відправила до дідуся, щоб вони не крутилися під ногами і не заважали. Вона вже все закінчила і розігрівала вечерю, коли
– Мені не подобається ця булочка, збігай, купи іншу, – говорила Юля Олені, і та бігла купувати іншу булочку. – Якщо ти негайно не припиниш співати, мене знудить! – говорила Юля, і Олена припиняла співати. – Іди геть. Мені не подобається твій запах. І Олена йшла. – Чому ти дозволяєш їй знущатися над собою? – запитав одного разу Рома, коли Юля пішла до вбиральні – не хотіла, щоб він бачив, як у неї відходить мокрота. Чужим про хворобу Юлі вони не говорили. Але чи був Рома чужим? Олені подобалося, як він сміється, подобалася ямочка у нього на щоці і те, як він прямо дивиться в очі. – У Юлі складний характер, – ухильно відповіла Олена. – Але я її все одно люблю…
Життєві історії 0
Всі знали, що Юлі скоро не стане. І вона теж знала. Тому й мучила всіх: батьків, сестру, лікарів… Не спеціально мучила, просто не могла інакше – хотіла встигнути
Виїжджаючи, він хотів сказати Ірині про те, що вже підготував всі документи для розлучення, але не став. Вирішив, що зробить це як тільки повернеться. І знову Іра не відчула навислої над собою загрози. Відрядження Олега проходило як зазвичай, за тим винятком, що через кілька днів до нього приєдналася Поліна і їхні вечори були наповнені все тією ж палкою пристрастю. Але одного разу з Олегом сталася біда. Він поспішав на ділову зустріч, коли побачив, що на тротуар летить машина, яка втратила керування…
Життєві історії 0
Уже кілька місяців Олег мріяв розлучитися зі своєю дружиною Іриною. Разом вони прожили сім років, дітей так і не завели, і в один момент Олег зрозумів, що йому

You cannot copy content of this page