Максим погодився на побачення через додаток для знайомств без особливого ентузіазму.
Привабило лише те, що профіль Карини здавався живим: на фото вона щиро посміхалася, знімки не були надто постановочними, а в описі красувалося лаконічне — «шукаю свою людину».
Була не була! Домовився про зустріч у кафе на недільний вечір — чому б і ні.
Карина прийшла вчасно, що вже стало плюсом. Рудоволоса, у довгому пальті, з тією самою посмішкою, що й на фото.
Наживо вона виглядала навіть краще. Чудово!
Дівчина замовила келих рожевого, відкинулася на спинку стільця й одразу перейшла до справи.
— Максиме, слухай, я не люблю ходити по колу, — сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Одразу поставлю пряме запитання. У тебе є власне житло?
Він поставив чашку на блюдце.
— Є. Трикімнатна квартира в центрі. А що саме тебе цікавить?
— О! — вона просяяла, наче він повідомив їй про виграш у лотерею. — Слухай, тоді справи такі. Ми з подружкою зараз знімаємо «бабусину» квартиру за двадцять тисяч, а це, сам розумієш, гроші на вітер.
Можна було б… до тебе переїхати? Вона тиха, заважати нам не буде, ти її й не помітиш. Поставимо їй диван у вітальні — і все. Зате у тебе завжди буде прибрано, обід готовий і взагалі…
Вона замовкла з таким виглядом, ніби щойно запропонувала супервигідну угоду. Максим повільно провів пальцем по краю чашки.
Йому було сорок років. За ці роки він побачив та почув багато всього.
Бували дівчата, які ненав’язливо привозили зубну щітку, а потім з’ясовувалося, що разом із нею переїжджають мама й кіт.
Була одна, яка попросила «просто переночувати пару днів» і зникла через три місяці, прихопивши кавомашину.
Але щоб ось так, у перші двадцять хвилин знайомства, питати про переїзд, та ще й із подругою — це було щось новеньке.
Можна було просто встати й піти. Але Максим раптом подумав: якщо вона з самого початку така нахабна й цікава, то що ж буде далі? Треба підіграти!
— А що! Гарна ідея. І справді, жіночої руки в домі не вистачає, — сказав він. — Тільки ось що. Спочатку давай познайомимося ближче.
Пропоную план: перед заселенням летимо на вихідні до моря утрьох — ти, я і твоя подруга. Я плачу за все. Море, сонце, подивимося, як уживемося. Якщо все гаразд — ласкаво просимо.
Карина не вірила своїй удачі й від подиву ледь не перекинула келих.
— Ти серйозно?! Це не жарт?! — видихнула вона. — Боже, Максиме, ти просто золото! Як же нам пощастило! Я прямо зараз Соньці напишу!
В аеропорті Максим нарешті побачив Соню. Невисока, у бежевому светрі, з рюкзаком через плече й скромним хвостиком. Вона дивилася вбік, ніби боялася, що її щомиті можуть вигнати.
Коли він підійшов і простягнув руку, вона потиснула її обережно — як людина, яка не впевнена, чи має на це право.
— Ви справді не проти? — ніяковіючи, запитала вона. — Я можу повернути квиток або заплатити за себе сама прямо зараз, чесно…
— Соня, ну годі тобі! — Карина вже крутилася перед дзеркалом, поправляючи туш. — Він сам запропонував, не вигадуй. До того ж це твої останні гроші!
— Звісно, не проти, — підтвердив Максим. — Летимо. Усе, як домовилися. Сміливіше, дівчата.
У літаку він несподівано сів поруч із Сонею, а не з Кариною.
Карина влаштувалася через прохід, відкрила журнал і кілька хвилин удавала, що її все влаштовує, хоча всередині в неї все кипіло.
— Вперше летиш на курорт? — запитав Максим у Соні.
— Вперше на море взагалі, — зізналася вона й одразу ж почервоніла, наче сказала щось ганебне.
— Навіть заздрю, — похитав головою Максим. — Перший раз — це завжди найкращі емоції. Тобі точно сподобається, обіцяю.
Вона посміхнулася — несподівано відкрито й щиро. Зовсім не так на публіку, як Карина.
А Карина тим часом гортала журнал із такою швидкістю, наче шукала там відповіді на питання всесвіту, роздратовано насупивши брови.
Номер виявився двокімнатним люксом із балконом і видом на узбережжя.
Максим по-господарськи запропонував Соні кращу кімнату. Карина тихо, але уїдливо кинула: «Ах, ну звісно».
Під час вечері Максим розпитував Соню про роботу. З’ясувалося, що вона працює в міському архіві, перебирає старі документи й іноді знаходить листи початку століття, які читає, наче чужі таємні щоденники.
— Це ж неймовірно, — захопився він. — Ти, напевно, знаєш про людей те, чого вони самі вже не пам’ятають.
Але все ж у твоїй роботі замало свіжого повітря. Треба частіше виходити в світ. Добре, що в тебе є така активна подруга, як Карина.
Соня знову зніяковіла:
— Та ми насправді не так давно знайомі… А ще я малюю, до речі. Переважно портрети за фотографіями.
— Неймовірно цікаво! Покажеш якось?
— Якщо захочете…
— Максиме, — раптом втрутилася Карина, намагаючись перетягнути увагу на себе, — а ти сам давно тут був?
— Років п’ять тому, — розсіяно кинув він, не зводячи очей із Соні.
Карина роздратовано гупнула келихом об стіл.
Наступного дня на пляжі Максим приніс Соні великий ріжок морозива з полуничною та фісташковою кульками, бо дівчина так і не змогла визначитися з підходящим смаком.
— О, нормально! А мені?! — обурилася Карина з шезлонга.
— Там черга, а в мене руки були зайняті, — спокійно відповів він. — Сама сходиш, прогуляєшся.
— Ах ось як ми заговорили, — буркнула вона, ховаючи очі за сонцезахисними окулярами.
Соня їла морозиво, дивилася на хвилі й розповідала, що завжди мріяла намалювати нічне море — не туристичне з листівок, а глибоке, коли вже темно й не видно лінії горизонту.
— Тоді вставай завтра раніше, — запропонував Максим. — Складу тобі компанію. Зустрінемо світанок разом.
Увечері Карина перехопила його біля ліфта.
— Так, Максиме, нам треба серйозно поговорити! Що ти влаштував? — просичала вона. — Що це за цирк? Ти не забув, що на побачення кликав мене, а не мою знайому?
— Знайому? Ти ж казала, що це твоя близька подруга, яка чудово готує й прибирає, — незворушно парирував він. — І не забувай головного.
Ми ж домовилися про тест-драйв. Ти сама запропонувала варіант «утрьох». Ось я і приглядаюся.
— Тобто Сонька тобі цікавіша?! — у її голосі з’явилися жорсткі металеві нотки.
— Карино, — спокійно відповів він, — із нею хочеться розмовляти. Просто по-людськи розмовляти. Розумієш різницю?
Вона люто зміряла його поглядом, розвернулася й пішла геть.
Наступного дня на пляжі Максим лежав поруч із Сонею, гортав стрічку новин і «випадково» повернув екран до неї.
— Соня, дивись, яке кумедне фото в мережі знайшов.
Соня взяла телефон, глянула і вмить зблідла. Вона застигла, наче з її легень викачали все повітря.
На екрані був старий, майже занедбаний акаунт у соцмережі. Три місяці тому там з’явилося фото: Карина, чоловік років сорока і маленький хлопчик.
Підпис: «Мої найулюбленіші». Статус профілю: «У шлюбі».
— Це… — Соня не змогла договорити.
— Так, це Карина. Вона казала тобі, що розлучена? — запитав Максим.
— Ну так… Казала, що в минулому, — тихо відповіла Соня.
Вона рішуче підвелася, взяла телефон і пішла до шезлонга, де відпочивала Карина. Максим не рушив із місця, лише спостерігав.
— Карино, — тихо, але впевнено покликала Соня. — Ти ж казала, що пішла від чоловіка?
Карина підняла очі, побачила екран і помітно знітилася.
— Ну і що? Навіщо ти це витягла? Це старе фото, — огризнулася вона. — Ми не разом.
— Але під фото всього три місяці тому ти написала «мої найулюбленіші».
— Це для пристойності, Соня, ти не розумієш! Що ти взагалі влаштувала?
— Я тобі більше не вірю. Подзвони йому, — зажадала Соня. — Прямо зараз. Або я сама наберу.
Карина відвела погляд. Тоді Соня знайшла позначку чоловіка на фото і набрала його через додаток.
— Вікторе? Доброго дня, — її голос майже не тремтів. — Я знайома вашої дружини. Вона просила надіслати документи по роботі, а я не можу до неї довдзвонитися. Підкажіть, де вона зараз?
Максим бачив, як змінювався вираз обличчя Соні.
— Тобто вона поїхала до хворої мами в село? Зрозуміло… Я перекажу їй. Вибачте за турботу.
Вона повернула телефон Карині так, наче він важив тонну.
— Чоловік думає, що ти допомагаєш хворій матері. Карино, ти брехуха! І, схоже, збиралася обдурити не лише мене, а й Максима!
Соня повернулася до чоловіка:
— Максиме, я мушу зізнатися. Вона знайшла мене в пабліку з оренди житла. Я думала, ми просто зніматимемо квартиру навпіл.
Але потім вона втягнула мене у свій план: знайти багатого дурника з квартирою, втертися в довіру, заселитися вдвох, а потім винести з дому все цінне й зникнути.
Я погодилася від безвиході, бо зовсім не мала грошей. Але тепер я бачу, що вона б обікрала тебе, а підставила б мене!
— Та що ти верзеш, дурна?! — Карина підхопилася з шезлонга.
— Чудова історія, — озвався Максим. — Пропоную покликати твого чоловіка сюди. Нехай приїде, я якраз розкажу йому про твої «відрядження». Чи він теж у долі? Коротше, я дзвоню йому сам.
Уже ввечері Віктор прилетів першим же рейсом. Невисокий, розгублений. Скандал у їхньому номері чули всі сусіди.
Максим стояв на балконі й спостерігав, як Віктор тягне валізи до таксі, а Карина істерично кричить щось про зраду.
Соню Максим відправив додому наступним літаком, сплативши їй квиток.
А за десять днів Соня написала йому:
«Максиме, привіт. Я нарешті з’їхала від неї. Знайшла кімнату — дорогу, в поганому районі, але зате тепер я серед чесних людей. У мене все гаразд, якщо тобі це цікаво».
Він запросив її на каву. Вона погодилася.
Вони сиділи біля вікна в затишній кав’ярні, пили лате, і Соня показувала свої малюнки в телефоні — витончені й дуже точні олівцеві портрети. Він розглядав кожен малюнок дуже уважно.
— Я тільки одного не розумію: навіщо ти взагалі погодився на пропозицію Карини прихистити двох незнайомок? — запитала вона. — І навіщо вигадав цю поїздку?
— Надивився я на таких «Карин», — чесно зізнався він. — Захотів провчити шахрайку. Не думав тільки, що вона тебе втемну використовує. Добре, що ти вчасно схаменулася.
— Дякую, що зрозумів мене, — тихо сказала Соня. — Досі не вірю, що ледь не вляпалася в кримінал. Добре, що все так закінчилося і я зустріла тебе.
Увечері Максим опублікував анонімну історію про цю аферу в соцмережах, додавши замальовані фотографії Карини. До ранку пост став вірусним, зібравши тисячі лайків та репостів.
А через місяць Максим знову зателефонував Соні й запитав, чи вільна вона в суботу. Тільки цього разу — без третіх осіб і хитрих планів. Вона була вільна.
