Коли вдома троє дітей, собака, стара шкідлива кішка, а ввечері ще й чоловік з роботи повертається, на себе часу зовсім не залишається.
— Мамо, нам у садочок треба завтра виріб принести, — о дев’ятій годині вечора заявила Наталі п’ятирічна донька.
— Шкода, що ти не сказала про це вранці, — відповіла мама. — Щоб на неї зовсім часу не залишилося.
— Гаразд, наступного разу скажу вранці, — відповіла слухняна донька.
«Так, із сарказмом їй знайомитися ще рано», — подумала Наталка, дістаючи посуд із посудомийної машини.
— Алісо, краще все ж таки заздалегідь про це говорити, — зітхнула вона.
— Ти вже визначся, мамо, заздалегідь чи вранці, — буркнула донька.
Наталя видихнула й усміхнулася милій дитині.
— Який виріб?
— З шишок. Осінній.
— А де ми зараз шишки знайдемо?
Аліса знизала плечима.
«Спокій, тільки спокій», — промовила подумки жінка. І, головне, вихователька їй сьогодні жодного слова не сказала, мабуть, щоб Наталі складніше жилося.
Вона прибрала посуд і пішла до кімнати старшого сина.
— Микито, піди погуляй із собакою та назбирай шишок.
Микита зняв навушники з голови й подивився на матір, мабуть, оцінюючи її душевний стан.
— Які шишки?
— А я звідки знаю, — розвела вона руками, — ялинові, соснові… Які вони ще бувають?
— Гаразд, я перефразую: де я їх знайду?
Хотілося відповісти, що в лісі, але Наталя вирішила не перегинати палицю. Все ж не варто зараз сваритися із сином, він їй ще потрібен. Як мінімум для того, щоб шишки знайти.
— Микито, у нас за будинком росте щось із голками, подивися там. І листя назбирай. Можеш гілок наламати.
— Мамо, — намагаючись зберігати спокій, промовив старший, — ти вирішила зробити собі гніздо, і тобі потрібні будматеріали?
— А ти знаєш, що всіх гумористів я здаю в дитбудинок? — роздратовано спитала Наталя.
— І багатьох здала? — хмикнув син.
— У мене було десятеро дітей, залишилося троє. От і рахуй. Марш із собакою! І назбирай ялинкових продуктів, Алісі виріб в садочок потрібний!
— Ааа, от ми й до істини докопалися, — розсміявся Микита. — Гаразд, врятую Алісину репутацію.
— І без шишок не повертайся! — крикнула йому навздогін Наталя.
— Пам’ятаю-пам’ятаю. Дитбудинок, — донеслося з передпокою.
«Виростила ж гумористів собі на голову», — подумала вона.
І тільки Наталка хотіла сісти на диванчик, щоб погортати стрічку новин у мобільному, як до неї підійшла середня. Можна сказати, найбезпроблемніша. І від неї Наталя ніяких підстав не очікувала.
А дарма.
— Матусю, завтра до школи приходить фотограф. Мені потрібна біла блузка.
— Неси, попрасую, — уткнувшись у телефон, відповіла Наталка.
— Мамо, є проблема…
Коли в домі звучала ця фраза, Наталі одразу ставало зле.
— Викладай, добивай матір, — зітхнула вона.
— У мене всі білі блузки брудні.
Наталка здивовано глянула на доньку.
— Лізок, я вчора прала білу білизну, і там не було твоїх блузок.
— Я їх забула кинути в кошик із брудною білизною, — винувато промовила донька.
— Усі три?!
У відповідь Ліза посилено закивала.
— Я тебе приб’ю, — спокійно промовила Наталя.
— Добре. Тільки зроби щось із блузкою, — зробивши сумні оченята, попросила донька.
Довелося відкласти телефон і піти швиденько прати блузку, а потім вішати її на обігрівач, щоб вона встигла висохнути.
Якраз повернувся Микита з повними кишенями шишок.
— Мамо, я більше не буду нічого збирати! Хай Аліска сама за своїми будматеріалами ходить!
— Я маленька! — донеслося з кімнати. — Мені одній не можна.
— А мене… — зло почав Микита, але потім промовив уже тихіше, — мало за волоцюгу не прийняли! Якась бабця з балкона кричала, що зараз поліцію викличе, якщо я не перестану під деревами лазити.
— Не страшно, — потріпала Наталя сина по голові, — забрали б тебе, а я б деньок хоч від однієї дитини відпочила. Наступного разу сестер візьми, щоб вас усіх пов’язали.
— Дуже смішно, — фиркнув Микита. — І Ріку я лапи мити не буду, хай Лізка миє.
— А чому я? — тут же почулося з кімнати питання. Як цікаво, коли Наталі щось від них потрібно, вони одразу глухнуть, а як відхреститися від роботи — так завжди все чують.
— Бо ти свинка, і це твоє покарання! — крикнула Наталка. — Будеш знати, як забувати кидати білизну в прання.
Забравши в сина шишки, якісь гілки та листя, Наталя прийшла на кухню, де в тиші та спокої попивав чайок її найцінніший чоловік.
— А це тобі! Зі святом! — поклала вона йому на стіл матеріали для виробу.
— І з яким же, можна спитати? — підозріло поцікавився чоловік.
— З донечкою Алісою тебе. І ще двох інших. Давай, майструй виріб.
— Який виріб? — злякано спитав він.
— Осінній.
На цих словах Наталя вийшла з кімнати, сподіваючись, що від неї тепер відчепляться. Але не так сталося, як гадалося.
— Наталко, та я не знаю, як ці поробки робити…
— Мамо, а мені ще чорна спідниця потрібна, у мене така є?
— Мамо, Ліза так і не помила лапи Ріку, і він усюди натоптав!
— Мамо, у тата страшна композиція виходить, зроби ти!
Наталка стиснула кулаки, а потім встала посеред кімнати й голосно крикнула:
— Дорога родина!
Чомусь різко стало тихо, і всі домочадці, як мишки, зайшли до кімнати.
— Ви мені набридли. Так сильно, що мені хочеться вас усіх прибити. Але це заборонено кримінальним кодексом, тому я придумала вам покарання страшніше.
Микита хмикнув, і Ліза тут же штовхнула його ліктем у бік, мовляв, не бачиш, мати злиться.
Не час для веселощів.
— Віднині й до самої останньої дитини в цьому домі в нас діє правило. Четвер — вихідний матері. Тобто завтра. А це що означає?
— Що? — спитав чоловік.
— Що я не буду прибирати, готувати, допомагати вам із уроками та всякими поробками, шукати для вас одяг і припиняти ваші суперечки.
Я ходитиму по магазинах і, можливо, купуватиму собі дуже дорогі речі. Потім лежатиму годину у ванні з келихом, а після дивитимуся свій улюблений серіал у тиші.
І не дай Боже хоч хтось із вас підійде не для того, щоб принести мені чай чи шматок торта, а для того, щоб щось у мене спитати. Вам зрозуміло?!
— Мамо, а якщо в мене буде важливе питання? — спитала Ліза.
— З усіма важливими питаннями до другого дорослого, — вказала пальцем на тата Наталка.
— Мамо, тато не дорослий, — розсміялася Аліса, — він же тато!
— Якщо так буде зрозуміліше, цього дня вважайте що мене немає. Взагалі! — гаркнула мама.
Діти пішли, обговорюючи мамин дах, що поїхав. А от чоловік залишився.
— Ти ж це не серйозно?
— Серйозно, — усміхнулася жінка. — І так, щочетверга (розповідь спеціально для сайту Цей День) ти відвозиш їх у садок, школу, куди там ще їм треба…
— Так я Аліску забрати не встигну, я ж працюю, — обурився чоловік.
— Викручуйся, — розвела Наталка руками, — у тебе є старші діти й на двох ногах. Попроси їх.
Вранці, за звичкою, Ліза пішла до мами в кімнату, щоб вона заплела їй косу. І натрапила на приклеєний папірець на дверях спальні.
«Якщо хто забув, у мене вихідний. Мене немає, і не буде до завтрашнього ранку!»
— Тату, — підійшла Ліза до батька, — заплети мені косу!
— Е-е-е… А чому я, а не мама?
— Бо на дверях висить попередження, і якщо я туди зайду, боюся, в мене прилетить чимось важким.
— А ти сама не можеш? — намагався відхреститися від цієї справи батько.
— Не можу.
— Тобі одинадцять!
— А ще в мене волосся до пояса! Тату!
Коса вийшла страшною, і Ліза під глузування брата пішла до школи. Алісу повіз у садочок її батько, але за десять хвилин вони повернулися, бо забули витвір мистецтва.
Наталя ж виспалася, напевно, вперше за довгий час.
Зробила собі каву й, за інерцією, хотіла запустити посудомийну машину та прибрати все зі столу, але сама ж себе зупинила.
Не тільки дітям було складно усвідомити вихідний матері, а й самій Наталі.
В обід повернулася галаслива компанія.
І вже було роззявили роти, бажаючи дізнатися про обід, але, наткнувшись на гнівний погляд матері, тут же їх закрили.
Поїли вчорашній суп, і, що найдивовижніше, у них виявилися не криві руки, і вони самі змогли його розігріти.
До вечора Наталка пішла гуляти по магазинах. За звичкою хапала речі для дітей, але тут же сама била себе по руках.
Сьогодні її день.
Купивши собі футболку й труси та пообідавши на (розповідь спеціально для сайту Цей День) самоті в кафе, Наталя повернулася додому.
А там уже Микита привів Алісу з садочка.
— Мамо, я їсти хочу! — крикнула молодшенька.
— Ти тільки з садочка, ви там повечеряли. Потерпиш до приходу тата. Ну, або пошукай у холодильнику.
А ще можеш попросити приготувати тобі їжу брата чи сестру. Дарма я їх, чи що, вони в тебе є?
Аліса надулася, але невдовзі Наталя почула, як Ліза робить сестрі бутерброд.
— Ну й чудово, — промовила вона.
Кілька разів діти намагалися сунутися до неї з якимось питанням, але вона тут же вказувала на табличку на дверях.
І, що найдивовижніше, всі впоралися. Всі живі, ніхто не пішов наступного дня з невивченими уроками чи в брудному одязі.
Та й голодними діти не залишилися. Виявилося, що вони навіть готувати вміють і посудомийну машину завантажувати.
Але варто було Наталі прокинутися наступного ранку, як з усіх кінців квартири почулося:
— Мамо, мамо, мамо…
— Господи, скоріше б четвер, — зітхнула вона, встаючи з ліжка.
— Ура, мама повернулася! — крикнула Аліса.
— Так, ура… — пробурмотіла Наталка, дістаючи їй одяг у садочок.
