Тамара впевнено відсунула ногою чужі кросівки у передпокої, всім виглядом даючи зрозуміти, що завітала не в гості, а з інспекцією.
— Який ще санаторій, Тамаро Миколаївно?
Марина притулилася плечем до одвірка. Пропонувати колишній свекрусі домашні капці вона навіть не збиралася.
Ранкове світло різало очі після нічної зміни, спина неприємно нила, а візит родички, з якою вони не бачилися більше року, ніяк не вписувався в плани на вихідний, присвячений відпочинку.
— Ну не прикидайся бідною, мила!
Літня жінка по-господарськи пройшла на кухню, дзвінко цокаючи підборами туфель прямо по чистій підлозі.
Вона кинула свій квітчастий пакет на обідній стіл, з презирством відсунувши вбік дитячу розмальовку.
— Денис мені дзвонив. Сказав, що ти нарешті перестала вимагати від нього аліменти. Заспокоїлася.
Марина мовчки схрестила руки на грудях. Сперечатися не було ні сил, ні бажання.
— Нарешті до тебе дійшло, — продовжувала Тамара, розстібаючи ґудзики свого неосяжного плаща, — що мій син тобі нічого не винен!
Ви розійшлися. У нього своє життя, у тебе своє. А то звикла, розумієш, на чужому горбу до раю в’їжджати.
З моменту розлучення минуло більше двох років. Денис тоді пішов гучно, з показовим збиранням речей і криками про те, що його тут не цінують.
Забрав куплену під час шлюбу машину, заявивши, що це його інструмент для заробітку.
Залишив колишній дружині іпотеку, яку сам же вмовив взяти, і двох хлопчаків дошкільного віку.
Сам він влаштувався неофіційно десь на будівництво, щоб платити дітям самі копійки.
Тамара тоді всім сусідкам вуха продзижчала, розповідаючи, як жадібна невістка обібрала її наївного хлопчика, залишивши його буквально на вулиці.
А останні пів року Марина справді перестала дзвонити колишньому чоловікові. Перестала лаятися, перестала вимагати переказати хоч пару тисяч на зимове взуття синам.
Просто поєднувала дві роботи — денну в офісі та нічні підробітки на складі маркетплейсу, де складала накладні.
— І раз ти вже усвідомила свої помилки, — гостя поправила комір нейлонової кофти, — я вирішила піти назустріч. Ми, слава Богу, не чужі люди. Все-таки тут мої онуки.
— Та що ви кажете, — сухо кинула Марина.
Вона спостерігала за тим, як колишня свекруха по-господарськи заглядає в раковину, перевіряючи, чи немає там брудного посуду.
— Саме так! Денис сказав, що ти відклала на рахунок значну суму. Премії, напевно, на роботі дали? Або знайшла багатого чоловіка?
Тамара хитро примружилася. Вона пильним поглядом оглянула стільницю, нову мікрохвильовку, немов оцінюючи чуже благополуччя.
— Отож, люба. Я готова тебе пробачити. За всі твої витівки й скандали. У мене, знаєш, тиск скаче. Суглоби болять, спати не можу. Лікарі настійно рекомендували термальні води. Карпати, лікувальні грязі.
— А до чого тут я?
Марина відступила на крок від дверей, відчуваючи, як абсурдність ситуації проганяє залишки сну.
— А до того! Раз ти вже мого сина без штанів залишила, путівка в Буковель — це найменше, чим ти можеш компенсувати мої розхитані нерви.
Свекруха сіла на стілець біля вікна, важко опустивши руки на коліна. Усім своїм виглядом показуючи, що питання вирішене й обговоренню не підлягає.
— Я навіть недорогий варіант знайшла. Оплати мені путівку — і хай уже так і буде, дозволю дітям до бабусі на вихідні приїжджати. Буду їх на дачу брати, повітрям подихати.
Вічна жіноча хитрість, яка завжди безвідмовно спрацьовувала з її сином. Спочатку наїхати, звинуватити у всіх гріхах, а потім великодушно запропонувати рішення, від якого жертва має бути просто щаслива.
Тамара свято вірила, що мовчання Марини в останні місяці — це ознака повної капітуляції. Раз не дзвонить і грошей не просить, значить, усвідомила свою нікчемність.
Марина струсила невидиму крихту зі столу, збираючись з думками.
— Тамаро Миколаївно, ви дітей рік не бачили. Самі слухавку не брали, коли старший вам на день народження дзвонив.
— Та ти ж сама налаштовувала їх проти батька й проти мене! — одразу ж парирувала свекруха, анітрохи не збентежившись. — Денис усією душею тягнувся до них!
Хотів дарувати подарунки! А ти тільки гроші з нього витягувала. Дихати чоловікові не давала!
— Три тисячі на місяць? — Марина не витримала. — Це тепер називається «витягувала гроші»? Пачка підгузків і кілька пакетів молока.
— А скільки він має платити, якщо нормальної роботи немає? Через тебе, між іншим! Ти йому всю самооцінку знищила своїми причіпками!
— Через мене він почав пити й прогулювати роботу?
— Не вигадуй!
Тамара обурено сплеснула руками, блиснувши масивним перснем на вказівному пальці.
— Мій син працює цілодобово! Здоров’я псує на будівництвах, щоб хоч якось вижити. А ти тут шикуєш.
Іпотеку ось сплачуєш справно, нові мікрохвильовки купуєш. Значить, гроші є. А Денис у гуртожитку тулиться!
— Гроші є, — спокійно погодилася Марина. — Бо я ночами накладні зводжу, поки хлопці сплять. А вдень в офісі сиджу.
— Ну ось і молодець. Твої діти, тобі їх і тягнути. Не треба було розлучатися, раз сама не справляєшся.
Свекруха дістала зі свого квітчастого пакета згорнутий глянцевий буклет і розгладила його на столі долонею.
— Коротше, досить сперечатися. Я жінка не горда, але моє здоров’я для мене дорожче за твої образи.
Ось тут реквізити санаторію. Там два тижні, триразове харчування. Перекажеш їм сьогодні всю суму. А я вже сама потім підтверджу бронювання телефоном.
Марина не ворухнулася. Вона дивилася на буклет із краєвидами гір, потім на впевнене обличчя колишньої родички, і всередині в неї не було ані злості, ані образи.
Лише важка втома від цієї непробивної нахабності.
— Я справді відклала гроші на відпочинок, Тамаро Миколаївно.
— Ну ось бачиш! З роками розумнішаєш! — Тамара задоволено кивнула, поправляючи зачіску.
— Тільки ми з дітьми їдемо в Одесу. На три тижні. Квитки вже куплені, готель оплачений.
Настала коротка пауза. Свекруха перестала посміхатися, її рука так і завмерла в повітрі над буклетом.
— А я?
— А ви можете їхати куди завгодно, — Марина знизала плечима. — Хоч у Карпати, хоч у Туреччину. Але виключно за свій кошт.
— Ах ти ж хитра дівка!
Тамара різко нахилилася вперед, ледь не перекинувши стілець. Її голос зірвався на вереск.
— Я до неї з миром прийшла! Думала, у неї совість прокинулася! Думала, вона хоче покаятися! А вона знову за своє! Знову все під себе гребе!
— За яке своє? — Марина не відступила ні на крок, прямо дивлячись в очі колишній свекрусі.
— За жадібне! Денис мені все розповів! Ти спеціально замовкла пів року тому, щоб ми розслабилися! Щоб нашу пильність приспати! А сама за спиною інтриги плетеш!
— Які інтриги? Я вас не бачила й не чула пів року.
Марина притулилася стегном до пральної машинки, чекаючи, поки цей фонтан красномовства вичерпається.
— Мій син нарешті почав нормальне життя! — заявила Тамара з напором, ігноруючи логіку. — Зустрів гарну дівчину. Не те що ти, вічно незадоволена.
Вона його цінує, розуміє. Він вирішив ту стару розвалюху продати й машину оновити. У люди вибитися! Свій бізнес відкрити хотів!
— Дуже рада за нього. Нехай відкриває.
— Не прикидайся!
Свекруха помахала в повітрі глянцевим буклетом, ніби це був обвинувачувальний висновок.
— Денис учора знайшов гарну машину. Доглянуту, іномарку. Йому трохи не вистачало до потрібної суми.
Я зняла свої заощадження. Усе, що накопичувала на чорний день, усе, що відкладала з пенсії по крихтах! І переказала йому на картку. Щоб хлопчик став на ноги!
Марина раптом завмерла. Слова Тамари повільно доходили до її втомленого за ніч мозку.
Вона уважно подивилася на розлючену жінку. У голові швидко склався пазл. Усі ці дзвінки, звинувачення у крадіжці, раптовий візит.
— Ви… переказали йому на картку? Вчора?
— Так! Велику суму! — Тамара виклично підняла підборіддя, пишаючись своєю жертовністю. — І Денис мені дзвонить сьогодні вранці.
Ледь не плаче! Каже, ти всі його гроші вкрала! До копійки все списала! Залишила чоловіка без копійки в кишені!
Марина опустила очі, щоб не розсміятися вголос. Іронія ситуації була настільки абсурдною, що здавалася вигадкою.
— Я нічого в нього не крала, Тамаро Миколаївно. У мене навіть доступу до його карток немає з моменту розлучення.
— А хто ж списав усе під нуль?! Хто обчистив чоловіка?!
— Держава.
Марина підняла погляд. На її обличчі вже не було втоми.
— Я ж вам казала. Я перестала дзвонити Денису й сваритися. Це безглуздо. Тільки нерви псує. Замість цього я просто зібрала документи й віднесла їх туди, куди слід.
Обличчя свекрухи витягнулося. Нахабство змінилося нерозумінням.
— Куди… куди слід?
— До виконавчої служби, Тамаро Миколаївно. Денис же офіційно не працював майже два роки.
Сплачував по три тисячі, а мав би сплачувати відсоток від середньої зарплати. Там борг накопичувався щомісяця. Величезний борг.
Марина неквапливо підійшла до столу, відсунула квітчастий пакет убік.
— Йому просто заблокували картки виконавчими провадженнями. І тепер кожна копійка, яка туди потрапляє, автоматично йде на погашення боргу перед моїми дітьми.
До Тамари почало повільно доходити. Вона відкрила рот, але слова не знаходилися.
— Ти хочеш сказати…
— Так. — Марина вже не приховувала легкої усмішки. — Ваш син дав вам номер своєї картки, на якій висів величезний мінус за аліментами.
Ви переказали йому всі свої заощадження на машину, а банк одразу ж перекинув їх мені. У рахунок боргу.
— Це… це незаконно! Це мої гроші! Я на машину давала!
— Це звичайна законна процедура, Тамаро Миколаївно. Борги треба повертати.
Марина відступила на крок, схрестивши руки.
— Тож відпочинок в Одесі нам із хлопцями оплатив Денис. Ну, технічно — ви. Дуже дякуємо вам за спонсорську допомогу. Ми вам магнітик привеземо.
Тамара важко задихала. Її обличчя знітилося, щоки затремтіли від безсилої люті.
— Поверни гроші! Негайно перекажи назад! Я подам до суду! Я доведу, що це мій переказ!
— Не можу. І не буду, — Марина розвела руками. — Це законні аліменти. Ви ж самі сказали — дітям треба допомагати. Ось, допомогли.
Борг за двох дітей погашено. Можете вимагати ці гроші від свого сина. Він же дорослий чоловік, майбутній бізнесмен.
— Він же не знав! Він не знав про борг!
— Йому надходили листи за місцем реєстрації. Сповіщення в «Дії» приходили. Він просто їх ігнорував. Або думав, що найрозумніший і всіх перехитрить.
Свекруха так різко схопила свій пакет зі столу, що буклет санаторію впав на підлогу.
— Та я з тобою розберуся! Я по судах тебе затаскаю! Ти в мене ще поплачеш!
— Спробуйте. Тільки спочатку зателефонуйте Денису. Запитайте, чому він у матері останні гроші взяв, знаючи, що в нього всі рахунки заарештовані. Чи він справді думав, що держава йому все простить?
Тамара нічого не відповіла. Вона розвернулася й, голосно тупаючи підборами, вийшла у передпокій. Двері зачинилися з такою силою, що в коридорі задзвеніли ключі на полиці.
Марина втомлено опустилася на стілець. У квартирі стало тихо. В кімнаті валявся забутий глянцевий буклет.
Вона змахнула його у сміттєвий кошик, підійшла до вікна й відчинила, впускаючи в дім свіже повітря. Відпустка ще навіть не почалась, а вже обіцяла бути просто чудовою.
