Лариса заварювала чай на кухні. За вікном вирувало місто: повз проїжджали машини, поспішали у своїх справах люди, але її думки були зайняті зовсім іншим.
Останнім часом вона помітила, що зі скарбнички її дев’ятирічної доньки Єви почали зникати гроші.
— Мамо, у мене знову не вистачає трьохсот гривень!
Ледь не плачучи, промовила дівчинка, забігаючи на кухню й стискаючи в руках пластикового рожевого котика.
— Хтось цупить мої гроші! Я ж збирала на новий велосипед!
— Може, ти сама їх узяла й забула? — припустила Лариса, лагідно гладячи доньку по голові. — Згадай, можливо, заходила в магазин за солодощами з подружками?
— Ні, мамо, я точно пам’ятаю! — Єва заперечно похитала головою. — Я вже два тижні туди нічого не докладала і не брала. А їх стає менше!
Спершу жінка списала все на неуважність чи забудькуватість, але коли суми почали збільшуватися, Лариса зрозуміла: справа нечиста.
Вона обережно розпитала всіх членів сім’ї, чи не позичав хтось кошти зі скарбнички.
— Ілля, ти випадково не брав у малої дрібні гроші на заправку? — запитувала вона ввечері чоловіка.
— Та ти що, Лара, ображаєш? У мене свої картки є, навіщо мені дитячі копійки чіпати, — дивувався той.
Мати Оксана Миколаївна та свекруха Любов Олексіївна теж лише здивовано знизували плечима. Ніхто не зізнався.
Тоді Лариса вирішила самотужки знайти крадія. Вона почала приглядатися до друзів доньки та до всіх, хто приходив у гості.
Під підозру не потрапляли хіба що найближчі.
Однак, на її подив, невдовзі Єва знову не дорахувалася кількох купюр.
— Мамо, ще двісті гривень пропало! — бідкалася дівчинка. — Ну хто це робить?
Тоді Лариса вирішила звернутися до старшого сина Костянтина, який завжди вирізнявся спостережливістю та розважливістю.
— Костю, — сказала вона, зайшовши до його кімнати й прикривши за собою двері, — здається, у нас проблема.
Хтось постійно бере гроші зі скарбнички Єви. Ти не помітив нічого дивного останнім часом?
Костянтин відірвався від комп’ютера й уважно подивився на матір.
— Хтось краде? — перепитав він, знявши один навушник. — Серйозно? Я думав, ти пожартувала, коли вперше про це запитувала тиждень тому.
Ні, мамо, я нічого такого не помічав. Хто взагалі в нашому домі міг би це зробити? Усі ж свої.
— Не знаю, тому й звернулася до тебе. Може, допоможеш розібратися? — Лариса знизала плечима й важко зітхнула. — Або, чи маєш якісь здогадки? Мені вже просто ніяково перед малою.
Костянтин замислився. Він завжди захищав молодшу сестру й не міг допустити, щоб її ображали.
— Добре, мамо, — погодився хлопець, рішуче закриваючи зайві вкладки на моніторі. — Я постежу.
Є в мене одна ідея, як вирахувати “гостя”. Можливо, вдасться щось з’ясувати вже найближчими днями.
Лариса вдячно усміхнулася й вийшла, залишивши сина міркувати над планом дій.
Наступного дня Костянтин встановив у кімнаті Єви приховану камеру, спрямовану прямо на скарбничку. Також він завітав до сестри.
— Мала, тримай оцього блокнота, — сказав він, протягуючи їй яскравий записник. — Відсьогодні ведемо чіткий облік.
Записуй кожну гривню: скільки поклала, скільки взяла і на що. Зрозуміла? Нам треба порівнювати реальні витрати з сумами, які зникають.
— Добре, Костю, я буду дуже сильно старатися! — серйозно кивнула дівчинка.
Минув тиждень. Камера зафіксувала кілька випадків, коли Єва брала гроші, але всі вони до копійки збігалися з її записами.
«Купила морозиво — 45 грн», «шпильки для волосся — 60 грн».
Отже, дівчинка точно була ні до чого. Але хто ж тоді нишпорив у її кімнаті?
Онього вечора під час родинної вечері Лариса звернула увагу на поведінку молодшого сина Дениса.
Хлопчик поводився дуже дивно: постійно озирався, крутив у руках виделку, нервував і поспіхом ковтав їжу, майже не жуючи.
Лариса переглянулася з Костею — той ледь помітно кивнув, підтверджуючи, що теж це помітив.
Після вечері Лариса попросила Дениса допомогти їй на кухні. Поки вони мили посуд, вона заговорила здалеку:
— Денисе, як справи в школі? Як там твоя компанія? — спитала вона, витираючи тарілку рушником.
— Та нормально все, мамо… Як завжди, — буркнув під ніс хлопець.
— А ти випадково не знаєш, чому в Єви постійно зникають гроші? — раптом м’яко запитала вона.
Хлопчик завмер, тримаючи в руках мокру тарілку, яка ледь не вислизнула на підлогу, і перелякано подивився на матір. Його щоки миттєво спалахнули червоним.
— Я… я не знаю, — пробурмотів він, намагаючись сховати погляд і раптово зацікавившись раковиною з піною. — Чому ти мене питаєш?
Лариса зрозуміла, що потрапила в ціль, але тиснути не стала — дала синові час зібратися з думками. Вона вимкнула воду й повернула його до себе.
— Дениску, — м’яко продовжила вона, заглядаючи йому в очі. — Якщо ти щось знаєш або зробив помилку, краще розкажи мені зараз. Я не буду кричати. Я все зрозумію і допоможу знайти вихід.
Хлопчик винувато опустив голову, його губи затремтіли, і він тихо зізнався:
— Це я брав гроші, мамо. Вибач мені, будь ласка… Я не хотів, щоб так вийшло.
У Лариси стиснулося серце. Вона знала, що син у неї добрий, тож якась вагома причина мала штовхнути його на цей вчинок.
— Навіщо ти це робив? — тихо запитала вона, сідаючи на стілець поруч. — Тобі на щось не вистачало?
Завагавшись і витираючи сльозу рукавом, Денис розповів:
— Мені… мені Аліна з шостого «Б» подобається. У неї був день народження, і я хотів купити їй великого ведмедика з кульками.
Але просити грошей у вас із татом… мені було так соромно. Я думав, трохи позичу в Євки, а потім з кишенькових поверну.
Лариса зітхнула й тепло обійняла сина за плечі:
— Денисе, брати чуже без дозволу — це неправильно. Навіть заради хорошої справи і заради дівчинки. Ти поставив під удар довіру в усій родині.
Зараз ти повинен повернути сестрі все, що взяв, і більше ніколи так не робити.
Якщо тобі потрібні гроші на подарунки чи особисті справи, просто підійди й скажи мені або татові. Ми щось придумаємо. Домовилися?
— Домовилися, мамо. Я все поверну, — тихо, але полегшено відповів хлопчик і кивнув.
Він пішов до своєї кімнати, забрав усі свої заощадження з шухляди й повернув кошти в скарбничку сестри, додавши акуратно складену записку: «Єво, вибач мені, я більше так не буду. Денис».
Увечері Єва знайшла послання. Лариса спокійно пояснила їй ситуацію, без зайвих драм, і дівчинка вирішила пробачити брата.
Костя з полегшенням прибрав камеру, радіючи, що проблема вирішилася мирно.
Але, як виявилося, історія на цьому не закінчилася…
Через кілька днів Єва знову прийшла до матері зі сльозами на очах.
— Мамо! Це якась містика! Знову пропали п’ятсот гривень! — плакала дівчинка. — Денис каже, що не брав, але грошей немає!
Лариса спершу суворо подумала на Дениса. Вона викликала його на розмову.
— Денисе, ми ж домовлялися! — з докором сказала вона.
— Мамо, клянуся чим завгодно, це не я! — мало не плакав хлопець. — Я тримаю слово! Я до її кімнати навіть не підходив!
Жінка знову звернулася по допомогу до старшого сина, і Костя повернув приховану камеру на місце.
Кілька днів спостережень не приносили результатів. Проте одного вечора, переглядаючи свіжі записи на ноутбуці, Костя раптом застиг від несподіванки.
Його очі округлилися. На відео чітко було видно силует жінки, яка обережно, озираючись, увійшла до дитячої кімнати під час обіднього відпочинку родини.
Це була мати Лариси — Оксана Миколаївна. Бабуся підійшла до полиці, зняла знизу скарбнички гнучку кришку, витягла кілька купюр, акуратно повернула все на місце й так само тихо пішла геть.
Приголомшений хлопець одразу покликав матір.
— Мамо, іди сюди… Швидше. Ти мусиш це побачити, — покликав він глухим голосом.
Лариса підійшла, подивилася на екран і в шоці прикрила рот долонею.
— Господи… Це що, мама? — прошепотіла вона, не вірячи своїм очам. — Як це? Як могла наша добра, турботлива бабуся піти на таке?
— Мамо, ми мусимо поговорити з нею й дізнатися, що сталося, — серйозно сказав син, закриваючи ноутбук. — Сама розумієш, так залишати все не можна.
Наступного дня Лариса разом із сином завітали в гості до бабусі. Оксана Миколаївна зустріла їх на порозі, але помітно насторожилася, помітивши серйозні вирази їхніх облич.
— Ой, доню, Костику, а ви чому тут? — запитала вона, метушливо протираючи руки фартухом і намагаючись приховати тривогу. — Щось трапилося? Якось дивно виглядаєте.
Лариса мовчки пройшла до кімнати, сіла за стіл і поклала перед матір’ю телефон із увімкненим відеозаписом. На екрані якраз повторювався момент біля скарбнички.
— Ми довго не могли зрозуміти, чому в Єви зникають гроші, — тихо, з невимовною гіркотою сказала донька. — І, чесно кажучи, мамо, до останнього не вірили своїм очам, поки не передивилися це разом кілька разів.
Оксана Миколаївна миттєво зблідла й важко опустилася на диван. Зрозумівши, що її викрили, вона безсило опустила руки на коліна.
— Вибачте мені… — ледь чутно, зриваючись на шепіт, промовила вона. — Я не хотіла нікого образити чи обікрасти. Просто… так склалося.
— Просто що, бабусю? — з болем запитав Костя, дивлячись на неї. — Навіщо було красти у власної онуки?
Вона ж дитина, кожну гривню рахувала! Якщо потрібні були гроші, чому просто не сказали батькам?
Літня жінка завагалася, її губи затремтіли, але врешті вона розповіла правду, ховаючи очі.
— Я давно мріяла купити новий мобільний телефон… — зізналася вона, витираючи сльози, що покотилися по зморшках. — Мій старий зовсім поламався.
Він постійно вимикається, екран тріснув, я навіть вам подзвонити іноді не можу. А просити допомоги у вас… соромилася. Ви й так за все платите, Кості на навчання треба, Денис росте.
Я вважала себе тягарем! От і наважилася потроху брати кошти у внучки… Я думала, що такі маленькі суми ніхто й не помітить, а потім я б їх непомітно повернула з пенсії.
Лариса відчула, як гнів миттєво змінився на глибокий жаль і сум. Вона підсіла до матері на диван і міцно узяла її за тремтячу руку.
Їй було неймовірно прикро, що через безглузду гордість і страх здатися тягарем найрідніша людина пішла на такий вчинок.
— Мамо, — м’яко, але впевнено сказала Лариса, заглядаючи їй в очі, — ти повинна повернути Єві всі гроші. Прямо зараз.
Це справа принципу, дитина має знайти їх там, звідки вони зникли. І пообіцяй мені, мамо, що ми більше ніколи в житті не будемо мати таємниць одне від одного.
Ти не тягар, ти наша родина. Якщо тобі щось потрібно — ми з Іллею завжди постараємось допомогти, тільки скажи.
Оксана Миколаївна слухняно кивнула, шмигаючи носом. Вона встала, винесла з іншої кімнати сервантну скриньку і віддала всі взяті гроші Кості.
Того ж вечора хлопець непомітно повернув їх у скарбничку сестри.
А за кілька місяців, на день народження Оксани Миколаївни, Лариса з чоловіком подарували бабусі новенький, сучасний смартфон з великим екраном.
Бабуся плакала від радості й довго вибачалася перед усіма, а таємничі зникнення зі скарбнички Єви припинилися назавжди.
