— О, з’явилася! А я тут якраз розмірковую, куди хлопцям поставити стіл для навчання.
Аліна так і залишилася стояти в отворі відчинених дверей, стискаючи ручки важкого пакета з мийними засобами.
Посеред порожньої студії, де ще пахло свіжою фарбою та ґрунтовкою, по-господарськи ходила Галина Миколаївна.
У руках свекруха крутила металеву будівельну рулетку.
— Як ви тут опинилися? — Аліна опустила пакет на підлогу й увійшла до квартири.
— Як-як? Ключем відчинила, — свекруха недбало махнула рукою в бік передпокою. — Сергійко вранці заїжджав, дав ключики.
Попросив поливати квіти, поки ви мешканців не пустите. А я ось зайшла, оглянулася й зрозуміла — даремно ви вирішили її здавати.
Аліна притулилася до одвірка. Мешканці мали заїхати лише післязавтра. Сьогодні вона прийшла зробити фінальне прибирання після тривалого ремонту.
У порожній студії ніколи не було квітів, але чоловік, мабуть, вкотре не знайшов у собі сміливості відмовити матері в її дивних проханнях.
— У нас тут виникла серйозніша проблема, ніж ваші копійки з оренди.
Галина Миколаївна підійшла до голої стіни, приклала до неї рулетку й з тріском витягнула жовту стрічку.
— Яка ще проблема? — запитала Аліна рівним голосом, хоча всередині вже почало розпалюватися знайоме роздратування.
— Племінникам Сергія скоро вступати до університету. Женьці й Саші, пам’ятаєш таких? — свекруха подивилася на невістку поверх окулярів. — Моя двоюрідна сестра дзвонила, вся в сльозах.
Гуртожиток від інституту хлопцям не дали, сказали, місць немає. А орендувати зараз — це викидати неймовірні гроші. Ось, нехай поживуть тут. Слава Богу, є де.
— Яким хлопцям? Тут? — Аліна відірвалася від одвірка й зробила крок у кімнату.
— Вони ж уже дорослі, не на вулиці їм ночувати! — обурилася Галина Миколаївна, поправляючи комір своєї кримпленової кофти. — Родина все-таки.
А тут ціла квартира простоює. Ми вже з сестрою все обговорили. Завтра вони зі своїми речами приїдуть.
Це й зрозуміло… Сергій завжди любив замилювати очі родичам.
Коли вони тільки одружилися, він так розписував рідні цю студію, ніби особисто ночами розвантажував вагони заради її купівлі. Йому подобалося виглядати успішним годувальником в очах владної матері.
Аліна тоді не стала його ганьбити перед гостями й промовчала. Мабуть, даремно.
— Жодні Женьки та Сашки тут жити не будуть, Галино Миколаївно. — Аліна підійшла до вікна й відчинила його, впускаючи шум проспекту.
— З якого дива? — голос свекрухи злетів на октаву. — Сергійко сказав, що ви все одно хотіли здавати її чужим людям. А тут своїм допомога потрібна! Виділіть хлопцям куточок, від вас від цього не убуде.
— Ви помиляєтеся. Здавати — це за гроші. А родичам — це благодійність, яку я не можу собі дозволити. У нас іпотека за нашу спільну двокімнатну квартиру ще не закрита. Мені ці гроші потрібні.
— Ой, які ж ми меркантильні! — свекруха демонстративно сплеснула руками. — Гроші мають йти в сім’ю, а не чужим людям.
Квартиру купували під час шлюбу, значить, це спільне! Вона тепер тут господиня, чи що. Твій чоловік не проти, щоб хлопці тут пожили, він сам мені ключі дав!
Сперечатися зі свекрухою один на один було марною тратою часу.
Та свято вірила, що все майно сина належить їй за правом народження, а невістка — лише тимчасове непорозуміння, що заважає родині процвітати.
— Раз чоловік не проти, давайте у нього й запитаємо.
Аліна дістала телефон із кишені штанів, знайшла номер Сергія й натиснула кнопку виклику. Чоловік відповів не відразу.
— Аліно, я щойно вийшов від клієнта, сідаю в машину. Щось термінове?
— Термінове, Сергію. Дуже. Підіймайся до студії, ми з твоєю мамою чекаємо на тебе тут.
— З мамою? А що вона там… — голос Сергія запнувся. — Я зараз буду. П’ять хвилин.
Він поспішно поклав слухавку. Аліна сховала телефон. Галина Миколаївна переможно посміхнулася, розцінивши цей дзвінок як свою беззаперечну перемогу.
— Ось бачиш? Чоловік їде. Зараз він тобі швидко пояснить, як треба поводитися з ріднею.
Треба займатися справами, а не влаштовувати концерти. Бери відро, хоч вікна помий до приїзду хлопців. А то скло все заляпане.
Аліна нічого не відповіла. Вона мовчки дістала з пакета губку, флакон із засобом і почала методично відтирати підвіконня від будівельного пилу.
Чекати довелося недовго. Через деякий час грюкнули вхідні двері, і в передпокої з’явився захеканий Сергій.
— Синку! — Галина Миколаївна одразу ж кинулася до нього. — А ми тут з твоєю дружиною плануємо, куди поставити диван для хлопчиків.
Я їй кажу, що біля вікна буде протяг, а вона уперлася! І взагалі, поводиться так, ніби я з вулиці прийшла милостиню просити!
— Мамо… навіщо ти сюди приїхала? — Сергій винувато поглянув на дружину. — Я ж дав ключі просто перевірити, чи не тече кран після ремонту.
— Який кран, Сергію? — Аліна кинула губку у відро й випросталася. — Твоя мама вже викликала таксі з речами для твоїх племінників. Завтра сюди заїжджають двоє здорових хлопців, щоб жити безкоштовно.
— Ну навіщо відразу безкоштовно… — пробурмотів чоловік, уникаючи прямого погляду. — Тітка Аня обіцяла оплачувати комунальні послуги.
Аліно, там справді безвихідна ситуація. Хлопцям ніде жити. Я подумав, ну нехай побудуть місяць-другий. Нам же не шкода?
— Кому «нам», Сергію? — Аліна схрестила руки. — Ти обіцяв матері заселити сюди її родичів за моєю спиною?
— Я не обіцяв! — Сергій підхопився. — Я просто сказав, що в нас є вільна площа, і теоретично можна було б… Мамо, ну я ж просив тебе спочатку зі мною все точно обговорити!
— А чого там говорити? — Галина Миколаївна щиро здивувалася, перевівши погляд із сина на невістку. — Ти чоловік у домі, ти заробив на житло, ти й вирішуєш.
Чого ти перед нею виправдовуєшся? Іпотеку ви разом сплачуєте, отже, і студія спільна. Маєш повне право допомогти своїй родині!
У повітрі зависла важка тиша. Аліна дивилася на чоловіка, і всередині все остаточно прояснилося. Боягузтво Сергія перейшло всі межі.
Він не просто віддав ключі, щоб відчепитися від наполегливої матері. Він роками підтримував легенду про те, що ця студія — їхнє спільне придбання, куплене під час шлюбу на його кровно зароблені гроші.
— Сергію, скажи своїй мамі правду, — тихо вимагала Аліна.
— Яку правду? — насторожилася свекруха.
— Аліно, припини, будь ласка, — зашипів чоловік, роблячи крок до дружини. — Не роздувай скандал з нічого. Прийдемо додому, все обговоримо. Мамо, їдь додому, ми самі розберемося.
— Нікуди я не поїду! — Галина Миколаївна гордо підвела голову. — У мене там внизу сусід скоро вивантажуватиме мої коробки.
Я привезла хлопцям старі штори, трохи посуду. Не на голій же підлозі їм спати! Ти мені син чи хто? Ти обіцяв допомогти!
— Сергію, я чекаю. — Аліна не зводила з чоловіка пильного погляду. — Поясни мамі, чия це квартира.
Сергій важко зітхнув, потираючи перенісся. Його обличчя вкрилося червоними плямами.
Йому було болісно соромно зізнаватися у власній брехні перед матір’ю, заради якої він так довго намагався здаватися господарем свого життя.
— Мамо… це не наша студія, — нарешті витиснув він.
— Тобто як не ваша? — свекруха здивовано кліпнула очима. — Ви ж її три роки тому купували. Ти сам розповідав, як з ріелтором бігав!
— Бігав… — Сергій опустив очі на підлогу. — Але купував не я. Цю студію Аліні подарувала її тітка. За договором дарування. Ще до того, як ми одружилися. Я до цих метрів ніякого стосунку не маю.
Рулетка в руках Галини Миколаївни з гучним клацанням змоталася. Жінка завмерла, перевівши здивований погляд від сина до невістки й назад. Уся її колишня впевненість і напористість миттєво зникли.
— Як подарувала? — слова застрягли у свекрухи в горлі. — Ти ж казав… спільними зусиллями… Ви ж на весіллі самі хвалилися!
— Сергій багато чого каже, коли хоче здаватися кращим, ніж він є, — перебила Аліна, підходячи до табурета й забираючи з нього зв’язку ключів. — А насправді, Галино Миколаївно, ви зараз перебуваєте в чужій квартирі.
І намагаєтеся заселити сюди чужих мені людей. Дзвоніть сусіду, нехай везе речі назад. І жодні племінники тут жити не будуть. Невдовзі сюди заселяються мешканці, які вже внесли заставу.
— Дитинко, та ти ж розумієш, у яке становище нас ставиш? — спробувала змінити тон на улесливий свекруха, хоча її голос помітно тремтів. — Родина ж не зрозуміє! Скажуть, вигнали на вулицю! Вони ж уже квитки купили дітям!
— Не моя справа, — відрізала Аліна. — Ви зі мною не радилися, коли розпоряджалися чужими квадратними метрами. А ваш син, Галино Миколаївно, волів брехати нам обом, аби тільки залишитися хорошим.
— Але ж Сергійко… він же не міг так вчинити! — свекруха благально поглянула на сина, шукаючи підтримки.
Але Сергій лише відвернувся до вікна, вдаючи, що дуже зацікавився машинами, які проїжджали внизу.
Обличчя Галини Миколаївни спотворила образа. Вона зрозуміла, що сперечатися марно, а син, на якого вона так розраховувала, просто боягузливо підставив її під удар.
— Хитра змія, — процідила свекруха крізь зуби, підхоплюючи свою сумку. — Я так і знала, що ти все гребеш під себе. Нічого, життя довге, відгукнеться тобі ця жадібність!
Вона різко розвернулася й кинулася до передпокою. Двері зачинилися, відрізаючи її обурене сопіння.
У студії стало тихо. Лише з вулиці долинав гул машин. Сергій, як і раніше, стояв спиною до дружини, не наважуючись обернутися.
— Аліно, ну навіщо ти так жорстко? — нарешті тихо запитав він. — Могла б просто сказати, що ми вже здали. Навіщо було при ній мене так принижувати?
— А тому, що я втомилася сплачувати іпотеку за нашу двокімнатну квартиру, поки ти розігруєш із себе пана за рахунок моєї тітки.
Аліна кинула зв’язку ключів у свою сумку.
— І знаєш що? Раз ти такий добрий і так хочеш допомогти рідним — будь ласка. Можеш сам оплатити Женьці й Саші орендовану квартиру. Зі своєї зарплати.
— Ти ж знаєш, у мене зараз скрутно з грошима… — почав виправдовуватися чоловік.
— Значить, саме час подорослішати й навчитися казати мамі «ні».
Аліна підхопила рюкзак і попрямувала до виходу. Настрою та сил прибирати вже не було.
Увечері Сергій повернувся додому з величезним букетом хризантем, намагаючись зам’яти скандал і перевести все в жарт.
Він довго метушився на кухні, заварював чай і розповідав, як йому було ніяково перед матір’ю.
Аліна прийняла квіти, мовчки вислухала чоловіка. Та ніяких висновків уголос вона робити не стала.
Вона просто дістала телефон і переказала половину платежу за іпотеку на рахунок Сергія, супроводивши переказ коротким повідомленням: «Цього місяця платимо порівну».
І замок у студії вона замінила наступного ранку. Так, про всяк випадок.
