Христина чекала на чоловіка з роботи. На плиті на нього вже чекали ароматні голубці, які він особливо любив.
Їх він міг з апетитом їсти безперервно. Тому дружина вкотре вирішила його порадувати цією стравою.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Христина здивувалася. З чого б це раптом Ігор став дзвонити? Адже зазвичай він відчиняє двері ключем, бо всім так зручніше.
Вона подивилася у вічко і не відразу зрозуміла, хто стоїть за дверима. Там була незнайома жінка і поруч із нею дівчина років 15.
— Хто там?
— Христино, це я. Олеся. Не впізнаєш чи що?
«Яка ще Олеся?» — промайнуло в голові у жінки. Однак двері відкрила. Раз жінка назвала її по імені, значить знає її.
— Вибачте, я вас не впізнаю. Ви точно до мене?
— Христя, та ти чого? Це ж я, Олеся Єрмолина. У 8 років ми з тобою у бабусі в селі в козаків-розбійників грали.
Тут жінка почала пригадувати, що це за Олеся. Дійсно, була у неї така далека родичка. Ось тільки забула вона її, бо багато років з нею не спілкувалися.
— Так, не впізнала. Багата будеш.
— Ой, добре б. Це нам потрібно. Так, Ксюша? — подивилася вона на дівчинку й посміхнулася.
Як з’ясувалося пізніше, Ксюша була її дочкою.
— Ну, то що, може, впустиш нас?
— Так, проходьте.
Тут Ксюша ні з того ні з сього заявила:
— Ой, як у вас смачно пахне.
— Так-так, навіть у шлунку заурчало, — тут же підхопила Олеся і попрямувала в бік кухні.
Вона уважно оглядала квартиру Христини.
— Щось хочеться їсти… Може, нагодуєш нас? Чим так смачно пахне?
— Голубцями. Єдине… їх мало. Скоро чоловік голодний з роботи прийде.
Тут Олеся відразу ж засміялася і замахала руками.
— Та ти не переймайся. Ми ж з Ксюшею не ненажери. Багато не з’їмо. Дай хоча б по одному голубцю.
У підсумку жінці довелося запросити гостей до столу. Не можна сказати, що вона не була гостинною людиною… Однак непроханих гостей вона не любила.
Саме тому навіть близькі родичі та друзі завжди заздалегідь попереджали про свій візит і узгоджували цей момент.
Відповідно, завжди було достатньо часу, щоб підготуватися до прийому гостей.
А тут виходить так, що в квартиру буквально ввалилися далекі родичі і ще й самі напросилися за стіл. Довелося пригощати.
Звісно ж, з’їли вони далеко не по одному голубцю і залишилося всього нічого.
Христина, звісно ж, засмутилася. Адже після роботи їй довелося простояти біля плити 2 години, щоб приготувати улюблену страву чоловіка.
При цьому Олеся і Ксюша не бачили в цьому нічого поганого і почувалися цілком комфортно. Швидко освоїлися і відчували себе вже мало не як вдома.
— Так, добре ви тут влаштувалися, — почала розмову Олеся відразу після вечері й зручно вмостилася в шкіряному кріслі.
— У якому сенсі? — уточнила Христина.
— Ну, квартира у вас гарна. Ремонт дорогий і меблі теж недешеві — промовила Олеся, погладжуючи спинку крісла.
— Так, є таке.
— Я чула, у вас своя фірма?
— Так, малий бізнес.
Олеся загадково посміхнулася.
— Ой, та годі. Не скромничай. Мені тітка Валя розповіла, що у вас справа дуже прибуткова, і, судячи з обстановки, бачу, що не обдурила.
Христина не розуміла, до чого й навіщо Олеся веде такі розмови, але всередині було чітке відчуття, що їй щось потрібно.
Передчуття не обдурило її. Бо незабаром гостя видала себе з потрохами й перейшла до суті справи.
— Ксюшо, тобі тут подобається?
— Так, дуже, — відповіла дівчинка.
— Чудово. Христино, я ось що подумала. У вас же трикімнатна квартира й місця достатньо.
— Та й до чого ти це кажеш?
У цей момент господиня напружилася, бо в голові вже з’явилися певні думки щодо цієї розмови.
— Загалом, не буду я ходити околяса. Ксюша у мене зібралася в місті в технікум харчування та торгівлі вступати.
— І що далі?
— І я подумала, що було б добре, якби вона у вас пожила. А що, центр міста. Дістатися можна пішки.
Христина була просто приголомшена такою нахабністю і хотіла переконатися, що їй не здалося.
— Олеся, ти зараз серйозно чи пожартувала?
— А хіба це схоже на жарт? Звісно ж, серйозно. Тільки уяви: їй буде зручно, а мені спокійно. І вам ми не завадимо.
Христина до останнього намагалася бути максимально ввічливою й поводитися коректно, але така нахабність вже переходила всі межі.
— Ні, так не вийде.
— У якому сенсі?
— У прямому!
— Тобто як?
— Олеся, я теж не буду ходити колами. Скажу прямо — Ксюша тут жити не буде. У нас з чоловіком своя сім’я, і сторонніх у своєму домі ми бачити не хочемо.
У цей момент Олеся різко підхопилася з крісла і почала кричати.
— Які це ми вам сторонні? Взагалі-то, ми родичі!
— Так, родичі, дальні. Але це не означає, що Ксюша може у нас жити. Одна справа — прийшли в гості, а зовсім інша — на постійній основі.
— Ось так ти заговорила. А де ж тоді їй жити?
Христина була просто приголомшена таким питанням і, більше того, такою поведінкою. І ще в її рідному домі.
Так, вона чудово розуміла, що Олеся з дочкою були з селища.
Однак якщо ти їдеш до міста і плануєш там жити, то потрібно заздалегідь подбати про місце проживання.
А не сподіватися на родичів, які фактично тобі нічим не зобов’язані.
— Багато варіантів. Можна зняти квартиру.
— Так, цікава ти така… А ціни бачила?
— Знаю, але це ж місто. Як ви хотіли? Тим більше, чим ближче до центру, тим буде дорожче.
— В тому й проблема, що у нас немає таких грошей. Не всі такі багаті, як ви! — не вгамовувалася Олеся.
Христина вже припускала, що її крик чують усі сусіди і потім ще їм доведеться пояснювати, чому ввечері було так шумно.
— Тоді є гуртожиток. Приїжджим студентам його завжди надають.
Тут Олеся сплеснула руками і знову була вже готова заперечити.
— Гуртожиток… Ти умови там бачила? Не для того я свою дівчинку народжувала і ростила, щоб вона по якихось вшивих гуртожитках моталася!
Звичайно ж, Олесі хотілося хорошого рівня життя для доньки. Однак її запити не відповідали поточній реальності.
Тут або розщедритися й знімати квартиру, або пристосовуватися до складніших умов.
Господиня прекрасно розуміла, що є люди, які звикли жити задешево і всюди шукали вигоду та комфорт для себе.
Ось і ці незвані родичі щиро сподівалися, що вона піддасться їхнім вмовлянням і поступиться.
Але вона була не такою простою, як здавалася на перший погляд, і звикла стояти на своєму.
Бо чудово розуміла, що в іншому разі сядуть на шию і ще довго не злізуть. Бо так зручно і головне — платити нікому не треба.
Звісно ж, після відмови вона вислухала ще багато неприємних слів на свою адресу.
З криками та скандалом Олеся разом із дочкою покинули її квартиру. І тепер вхід для них був назавжди закритий.
Христина анітрохи не шкодувала про своє рішення і була впевнена, що вчинила абсолютно правильно.
Шкодувала лише про одне — про витрачений час на цих людей і про голубці. Ще одні вона приготувати б не встигла. Тому довелося замовляти суші.
Чоловік залишеною кількістю їжі просто не наївся б. Зате вона була точно сита по горло своїми далекими родичами та їхніми витівками.
