Катя розставила на столі красиві тарілки, ложки, виделки, келихи. Потім зайшла на кухню і перевірила ступінь готовності вечері.
Салат зроблений, закуски нарізані, м’ясо стоїть у духовці і чекає своєї зоряної години, гарнір готовий.
Ну ось і все.
Вона піднялась в спальню і одягла красиву вечірню сукню, розпустила своє волосся, яке водоспадом струмлило по її плечах, зробила легкий макіяж і взула туфлі на підборах.
Катя прискіпливо оглянула себе в дзеркалі, посміхнулася сама собі і підморгнула. А потім знову спустилася на кухню.
Через 15 хвилин повинен прийти Дімка і тоді вона приглушить світло, запалить свічки і влаштує йому святкову вечерю.
Сьогодні Дімці виповнилося 40 і хоча чоловіки цю дату не відзначають, їй все одно захотілося зробити для нього щось приємне.
Годинник пробив сьому годину вечора, а Діма все ще не під’їхав.
“Напевно потрапив у затор,” – подумала Катя і ще раз пройшлася по будинку.
Ближче до восьмої години вечора Катя занепокоїлася: так довго Діма ніколи не затримувався і завжди їй дзвонив.
Цього разу вона зателефонувала сама і почула сердитий голос Діми:
– Подивися, який затор!
“Ну і який там затор? – здивувалася Катя, дивлячись на інтерактивні карти. – Не бачу я ніякого затору…..”
О дев’ятій вечора від Діми прийшло повідомлення: не чекай мене.
Оце новина! Катя не знала, що й думати. А головне не знала, кому зателефонувати.
Вона прибрала розставлені з любов’ю на столі прилади, що пролежали до 11 на кухні, а потім пішла спати.
Чи треба говорити, що сон до неї не приходив і вона крутилася до ранку і пішла на роботу зовсім не виспавшись?
Наступного дня Дімка теж не прийшов додому ночувати. Катя обривала його телефон, але він був вимкнений. І Катя знову провела безсонну ніч.
Вранці вона сиділа на кухні і розуміла, що на роботу вона сьогодні не піде.
І тут в будинок зайшов Дімка.
– Привіт! – буркнув він.
Катя сиділа, дивилася на нього і мовчала. Вона думала, що почне кричати і з’ясовувати стосунки, але сил на все це у неї не було.
– Ти де був? – просто запитала вона.
– Катя… розумієш… я зрозумів, чого мені не вистачає для повного щастя.
– І чого ж?
– Дитини!
Катя дивилася на Дімку нерозуміючим поглядом. Дитини? Дитини?!
Він же ніколи не хотів дітей! Він і їй відразу сказав, що він її кохає, але до дітей не готовий. Але вона так сильно кохала його, що прийняла цю умову.
– Ти хочеш, щоб у нас була дитина? – насправді Катя завжди мріяла про дітей і ось. Може, зараз у неї з’явиться шанс.
– Катруся, розумієш, тобі скоро буде 40. Ну яка дитина у нас може бути? Ти прекрасна жінка, ми прожили з тобою 15 чудових років, але дитину від мене чекає інша.
Катя зблідла. Цією новиною Дмитро її приголомшив.
– Діма, і в 40 років народжують…
Але чоловік зупинив її.
– Катя, не треба. Почуй мене… У мене інша молода жінка, яка вже чекає від мене дитину. Ти вже стара. Будь ласка, просто збери свої речі і йди.
– Як йти? Це не тільки твій будинок, але і мій теж. Ми будували його разом.
– Помиляєшся. Цей будинок оформлений на мене. Ти мені не дружина. Значить будинок мій і ти ні на що претендувати не можеш. Якщо не підеш, то я викличу поліцію.
Як хотілося Каті одягнутися, взяти сумку і піти з гордо піднятою головою!
Так вона б і пішла. Зупинило те, що йти було нікуди і знімати квартиру було ні на що.
А якщо так піти, то доведеться ще й гардероб заново оновлювати.
Катя встала, піднялася в спальню, дістала валізу і почала складати в неї одяг. Потім настав час постільної білизни.
– Еее, а чому ти постільну білизну забираєш? – запитав Дмитро, який спостерігав за зборами.
– Тому що я її купувала, – відрізала вона.
– А чому мою куртку береш? Я її ще жодного разу не одягав. Ти мені її подарувала не так давно.
Катя посміхнулася:
– Купувала її я. Чек є у мене. Щось я не пам’ятаю, щоб я її тобі дарувала.
Діма лютував. Але Катя спокійно пакувала речі, покупку яких вона оплачувала.
Навіщо? Та просто вона не була готова до такого повороту подій.
Зайві гроші вона переказувала Дімці на картку: він давно сказав, що Катя не вміє заощаджувати, і відтоді на всі великі покупки збирав він.
А що тепер? Тепер він скаже: це моя картка і мені хто хоче, може на неї гроші перераховувати? Уф… А їй-то як бути? Так хоч щось продасть через ОЛХ.
Речей у Каті набралося чимало. Їй довелося навіть викликати машину, щоб вивезти все.
До речей додалося дещо з побутової техніки і кілька диванів і навіть шафа.
Випадково, у Каті залишилися кредитні договори, оформлені на ці покупки на її ім’я.
Коли все вже було завантажено і Дімка забрав у неї ключі і закрив двері, Катя попросила водія:
– Будь ласка, дайте мені 15 хвилин. Добре?
Водій кивнув. І Катя побігла до річки і, обійнявши стару вербу, нарешті дала волю сльозам.
“Коли ж ви одружитеся? Коли ж у вас буде дитина?
Я тебе кохаю, але навіщо одружуватися? Хіба нам погано разом?
Це наш дім! Ні, діти тільки зв’язують, ми втратимо свободу. Нам і так добре разом, нам ніхто не потрібен!
Донечко, а ти впевнена в цьому чоловікові?”
Купа думок відразу атакувала Катю. Тоді, 15 років тому, вона йому вірила.
А зараз? Зараз їй майже 40 і їй нікуди йти і нічого немає за душею.
***
Минув час. Катя продала частину речей, які стали непотрібними, зняла собі кімнату, працювала, збирала гроші і думала про те, щоб купити собі невеличку квартирку.
Ось правда, оточуючі її люди були не дуже тактовні і дуже часто розповідали їй, що її Дімка одружився.
Що його дружина скоро народить і, звичайно ж, язвили з приводу того, що вони катаються на її машині і живуть в будинку, в який Катя вклала половину суми.
Та й проходилися по її віку, що мовляв віддала людині свої найкращі роки і ось, тепер одна, а Діма зараз з нової дружини пилинки здуває.
– Ти сама винна, треба було наполягати на дитині…
– Ти сама винна, навіщо жила з людиною без офіційного шлюбу…
– Ти сама в усьому винна… Ти сама…
Кожен день для Каті був сповнений тортури. Звичайно, вона знала, що винна сама, що любила свого Дімку більше, ніж себе.
Але хіба вона не була щаслива з ним? Була! Хоча зараз їй чути все це було неприємно.
***
– Ну і що ти плануєш робити? – запитала Катю подруга.
– Не знаю. Хотіла купити квартиру.
– Катя! Скажи, навіщо? Навіщо тобі тут квартира? Ну купиш, все одно про тебе будуть пліткувати за спиною.
– Ну і добре.
– Як же “добре”, я ж бачу, що ти змінилася вся, постаріла, подурніла. А була такою красивою, веселою, квітучою жінкою.
За тобою скільки чоловіків бігало? А тепер що? Поховалися всі.
– Не розумію. І що ти пропонуєш?
– Їхати звідси. Їхати і починати все спочатку.
Катя з жахом дивилася на подругу: як можна кинути роботу і поїхати?
Та й взагалі куди можна поїхати? Тим більше, коли тобі так багато років!
– Ну добре, припустимо не їхати кудись дуже далеко, але тоді поміняти роботу на роботу в іншому місті. Побільше. Де більше чоловіків. Треба діяти!
Катя зітхала. Ну як діяти? Ну навіщо діяти?
Дімка такий чудовий, кращого за нього вона нікого не зустрічала і, напевно, не зустріне. І Катя знову починала плакати.
***
Минуло ще трохи час. Дружина Дімки народила, і він ходив задоволений і щасливий.
Про це кожен знайомий не забув сказати Каті. І від усього цього їй ставало все гірше і гірше.
“Напевно, подруга права. Треба їхати. У цьому місті мене переслідують примари нездійсненних надій. Але куди? І кому я потрібна в свої 40 років?”
– Катенька? – одного разу їй зателефонувала стара сусідка по будинку, в якому вона жила з Дімкою.
– Так, добрий день, Антоніна Павлівна.
– Привіт. Катя, я до тебе у справі. Хочу дізнатися рецепт торта, ну того, на медових коржах, пам’ятаєш?
– Так, пам’ятаю. Записуйте.
– Якщо чесно, я б хотіла, щоб ти його сама зробила, а я б за нього заплатила тобі.
– Добре, Антоніна Павлівна. До якого дня потрібен торт? – Катя не дуже хотіла з’являтися в тих краях, але не могла відмовити старенькій приємній сусідці.
– До суботи.
***
– Здрастуйте, дівчино. Ви до кого? – Катя з тортом підійшла до хвіртки Антоніни Павлівни і про це її запитав чоловік, який підійшов з іншого боку.
– Я принесла торт.
– А торт, проходьте.
Катя зайшла, а чоловік зайшов за нею.
“Цікаво, хто це? Може, син Антоніни Павлівни?” – подумала Катя.
Вона знала, що він у неї є, але жодного разу не бачила його, оскільки Антоніна Павлівна завжди їздила до нього сама.
– Мамо, це до тебе, – почула Катя.
“Ну точно, син.”
– Катеринко, привіт. Давно я тебе не бачила. Андрій, знайомся – це Катя. Катя – а це мій син, Андрій. Дякую за торт, мила. Сідай з нами чай пити.
Каті стало ніяково і вона почала відмовлятися.
– Ні, ні. Відмови не приймаються, – сказала Антоніна Павлівна і попрямувала на кухню ставити чайник.
– Та ви не переживайте, – пролунав голос Андрія. – Мама любить мене знайомити з усіма. Всі сподівається, що я одружуся.
– А ви що?
– Та я не проти шлюбу. Тільки поки мені ніхто не подобається настільки, щоб одружитися.
Вони пили чай і мило розмовляли. У Антоніни Павлівни було затишно і тепло. Катя розслабилася і ніби повернулася років на 10 назад.
– А я ж не просто так тебе, Катя, запросила.
Катя здригнулася.
– Просто ти дуже хороша. І те, як обійшовся з тобою Дмитро, мені зовсім не сподобалося.
Ну ось, атмосфера затишку і тепла відразу зникла.
– Я просто вважаю, що тобі треба поїхати звідси. Життя спокійного тобі тут ніхто не дасть. Андрій, ти казав, тобі потрібен помічник? Ось, візьми Катю.
– Ну що ви, Антоніна Павлівна. Та навіщо? – Катя була збентежена.
– А що ви вмієте? – запитав Андрій. – Мені ж дійсно потрібен помічник.
І Катя розповіла, що вона – бухгалтер і знає всі офісні програми і любить спілкуватися з людьми.
– А давайте спробуємо, – сказав Андрій. – Якщо вам потрібно виїхати з цього містечка, я вам залюбки допоможу.
І дійсно допоміг.
***
Минуло ще трохи часу. Катя відчула, що життя повертається до неї.
Потихеньку вона стала більше посміхатися, покращала і навіть почала спілкуватися з чоловіками.
– Катя, ось дивлюся на тебе і ух! – до Андрія якось зайшов його друг, Сергій.
Катя розсміялася:
– Що означає “ух”?
– “Ух” означає, що треба брати і тягнути до себе в печеру.
– Ти мені тут без серйозних намірів до Каті не чіпляйся, – сказав Андрій.
– А може у мене серйозні наміри, – сказав Сергій. – Катя, вийдеш за мене заміж?
Катя знову розсміялася:
– Вийду, – сказала вона.
– Ну і чудово. Тоді пішли заяву подавати. Тут недалеко.
“Ось жартівник,” – подумала Катя. Але вирішила підтримати жарт.
Вона одягла плащ, взяла сумку і вони вийшли з офісної будівлі.
На її подив, вони дійсно пішли і подали заяву в РАГС. Жарт затягнувся.
– Сергій, а ви добре подумали? Ви ж мене зовсім не знаєте.
– Вся справа в тому, Катя, що чоловік відразу приймає рішення про одруження, коли бачить жінку.
Я вирішив зробити це в той момент, коли вперше побачив вас. Може перейдемо на “ти”?
Так, можна сказати, що випадково Катя вийшла заміж, а через деякий час народила дитину.
Іноді вона дивилася на свою сім’ю і не вірила, що це сталося з нею.
***
– Катя, привіт! – Катя гуляла з донькою і задзвонив телефон.
Номер був незнайомий, тому Катя і відповіла. На тому кінці дроту був Діма.
– Привіт!
– Потрібно зустрітися.
– Навіщо?
– Потрібно.
– Добре, приїжджай.
***
Катя сиділа в кафе навпроти Діми. Він був таким самим – гарним, підтягнутим, але чужим.
– Ти виглядаєш приголомшливо, – сказав Діма, побачивши Катю.
Він хотів обійняти її, але Катя зупинила його.
– Катя, я був неправий. Я все зрозумів. Повертайся!
– А що сталося? – здивовано запитала Катя.
– Вона мене обдурила. Одружила мене силою.
– Прямо руки викручувала? – посміхнулася Катя.
– Шантажувала дитиною. А виявилося, що дитина не моя. Розлучаємося зараз.
– Зрозуміло.
– Я готовий одружитися з тобою, як тільки розлучуся.
– Дивно, – Катя дивилася на Діму. – Просто дивно. А тебе не бентежить мій вік? Мені звичайно приємно, що ти згадав про мене, але я вже заміжня і щаслива.
– Ти вийшла заміж?
– Так.
– А може, у тебе і діти є?
– Поки що тільки одна дитина, дочка. Вибач, Діма, але мені треба йти.
Катя підвелася і вийшла з кафе.
Вона вдихнула на повні груди, посміхнулася теплим, сонячним променям і поспішила додому, до люблячого чоловіка і доньки.
