Олександра Тимофіївна гордовито постукала у двері однокімнатної квартири, де жили її син Іван та невістка Галина.
Обраниця молодшого сина була на п’ять років старшою, що не особливо подобалося дбайливій матері, у якої були зовсім інші плани на синочка.
Після першого знайомства з майбутньою невісткою Олександра Тимофіївна шепнула Іванові, що йому варто подумати щодо їхньої різниці у віці.
Однак син відповів матері жартом, і на цьому розмову було завершено.
Через пів року Іван одружився з Галиною. Олександра Тимофіївна зітхнула й змирилася з його вибором.
— Що поробиш? — байдуже знизала плечима жінка.
Однак і після свого смирення вона не горіла бажанням контактувати зі своєю новоспеченою невісткою.
Після того як у молодій сім’ї зʼявилася дитина, Олександра Тимофіївна вирішила налагодити стосунки з Галиною.
Вона ніколи не приходила в гості з порожніми руками. Однак невістка помітила, що свекруха купує багато гостинців, але всі вони або дешеві, або з обмеженим терміном придатності.
Коли жінка дісталася до дитячого харчування, Галина вирішила натякнути свекрусі, що для онучки варто купувати продукти кращої якості.
— Чим же тобі ці не догодили? — з образою спитала Олександра Тимофіївна.
— Вони не дуже хорошої якості, — зніяковіло промовила невістка, боячись образити свекруху, з якою тільки-но почали налагоджуватися стосунки. — Краще тоді взагалі нічого не брати й не витрачати гроші.
Жінка скоса глянула на невістку й із досадою підтиснула губи.
Було очевидно, що хоч би як Галина не старалася, але їй усе-таки вдалося зачепити матір чоловіка за живе.
Справді, після цієї розмови Олександра Тимофіївна перестала купувати пюре та дитяче харчування.
Зате вона почала приносити до хати інші продукти, які теж були не першої свіжості.
Галина довго думала над тим, як би так змусити свекруху перестати тягати їм непотрібні продукти.
— У вас хіба дуже велика пенсія? — вирішила натиснути на питання про фінанси невістка.
— Та ну, яка велика, — махнула рукою Олександра Тимофіївна й голосно розсміялася. — Така пенсія, що смішно просто.
— Тоді навіщо ви витрачаєте гроші на продукти? Ми самі все купимо, — перейшла до головного Галина.
— Мені не шкода, — заусміхалася свекруха.
Однак після цієї розмови вона стала рідше приносити харчі до хати невістки, й Галина з полегшенням зітхнула.
Але, як виявилося, дуже навіть даремно.
Через два тижні Олександра Тимофіївна навідалася в гості з пакетом, який із порога потягла на кухню.
— Я тут гостинців принесла! Дитині особливо корисно буде, — з важливим виглядом промовила свекруха й витягла з пакета заморожену печінку. — Тут і печінка, і легені, й нирки.
— Христині ще рано таке їсти, — заперечила Галина. — А ми з Іванком таке не їмо.
— За себе кажи! Мій синочок дуже любить лівер, — запротестувала Олександра Тимофіївна. — Розморозь давай і посмаж йому на вечерю, як треба, з цибулькою.
Невістка невпевнено взяла пакет і поклала його в мікрохвильову піч на розморожування.
Свекруха попила чай із вафлями, покрутилася біля онучки й знову втекла додому.
Галина витягла з мікрохвильовки лівер і скривилася. Від нього йшов не тільки знатний душок, а й позеленілий вигляд продукту не викликав у жінки довіри.
З наївності вона зателефонувала Олександрі Тимофіївні й повідомила про те, що лівер виявився зіпсованим.
— Не може такого бути! Я все свіже принесла! Він був заморожений! — недовірливо відповіла свекруха. — Не кажи дурниць.
— Мені немає чого брехати, я можу надіслати вам фотографію, — спокійним тоном запропонувала Галина.
— Не потрібна мені твоя фотографія, — несподівано вибухнула жінка. — Уже не знаєш, що вигадати й у чому б мене звинуватити. Я до тебе з усією душею, а ти… змія!
— Олександро Тимофіївно, я думала, що ви не… — невістка не встигла договорити, бо свекруха кинула слухавку. — От тобі й маєш! — додала здивовано Галина.
Поведінка жінки їй не сподобалася, однак вона й гадки не мала, що та може поскаржитися Іванові.
Повернувшись із роботи, чоловік із порога почав висловлювати дружині своє невдоволення.
— Ти навіщо мою маму образила? — гаркнув чоловік.
— Як я її, цікаво, образила? — нахмурилася Галина.
— Ти звинуватила її в тому, що вона принесла зіпсований лівер! — Іван роззувся й із невдоволеною міною пройшов на кухню.
— Ваш лівер у раковині. Можеш подивитися й понюхати, — сухо промовила Галина.
Чоловік недовірливо скоса глянув на дружину, але все-таки (розповідь спеціально для сайту Цей День) підійшов до розмороженого продукту.
— І що тобі не подобається? — сердито спитав Іван. — Лівер як лівер.
— Давай я його приготую? — починаючи закипати, запропонувала Галина.
— Приготуй! — радо погодився чоловік.
— Тільки приглянь за донькою, — відповіла жінка й, навстіж відчинивши вікно на кухні, почала нарізати лівер.
Їй насилу далося готування, бо вона цілком чітко відчувала, який тухлий запах ішов від субпродукту.
За годину вона покликала чоловіка на дегустацію. Той задоволено потер долоні й сів за стіл.
— Тільки накладай собі сам, мене й так нудить від запаху від цього запаху, — швидко промовила Галина й утекла до доньки.
Вона чула, як чоловік, весело наспівуючи собі під ніс, почав колупатися ложкою в сковороді.
Однак уже за хвилину його радість миттєво кудись зникла. Галина почула, як він видав дивне завивання й кинувся до туалету.
Жінка насилу стримала сміх, зрозумівши, що чоловікові не припав до душі приготований лівер.
За кілька хвилин Іван вийшов із вбиральні й голосно покликав Галину. Та вдала, ніби не зрозуміла, навіщо саме він її покликав.
— Викинь цю гидоту. Їсти неможливо. Мерзота повна, — скривився від спогадів чоловік, і його мимоволі пересмикнуло. — Скільки йому років…
— Ось про це я тобі й казала, — захоплено промовила Галина, — а ти на мене став кричати…
— Вибач, що мамі повірив, — зніяковіло пробурмотів Іван. — Зараз зателефоную й попрошу пояснити, — додав він і набрав номер Олександри Тимофіївни.
Розмова з жінкою видалася важка. Мати відмовлялася визнавати, що віддала Галині протухлий субпродукт.
— Я їла сьогодні, й усе добре! — з гордістю промовила мати.
Однак ближче до ночі вона передзвонила й попросила сина привезти таблетки від живота.
— Не знаю, що з’їла, але це точно не від ліверу, — поспішила виправдатися жінка.
Незважаючи на це, і Іван, і Галина чудово зрозуміли, чому припекло Олександру Тимофіївну.
— Я їй сказав, щоб вона більше не приносила до нас подібні продукти, — повернувшись від матері, впевнено заявив чоловік.
Мати, справді, почула сина й більше нічого не приносила до них додому.
Однак на порозі щоразу поспішала пояснити, чому прийшла з порожніми руками.
— Не ношу вам нічого, а то потім звинувачуватимете в усіх гріхах, — усміхалася Олександра Тимофіївна.
