Коли Сергій пішов, я сіла випити кави. У мене сьогодні був вихідний, і я планувала байдикувати. Сини якраз були в “лісовій школі” (літній табір), і я отримала цілий місяць свободи від моїх галасливих близнюків. Машинально заглянула в мобільний додаток банку в телефоні, і нахмурилася – знову була відсутня та сама фатальна сума в дванадцять тисячі гривень. Це вже третій місяць. І Сергій навіть не попереджає мене, на що знімає зазначену суму, ніби це тільки його особисті заощадження…
– Ти після роботи заїдеш до мами? – запитала я Сергія. – Так, вона
До тридцяти років Ніна так жодного разу й не була заміжня. Власне, вона не дуже переймалася, жила своїм життям. Працювала, займалася спортом, у неї було багато захоплень, вона часто подорожувала. В принципі, її життя було нормальним, навіть дуже цікавим. Ось тільки сім’ї не було. А коли Ніні виповнився тридцять один рік, вона познайомилася з одним чоловіком. Причому, досить банально – через сайт знайомств. Навіть не сподівалася, що може зустріти там когось гідного. Але зустріла, і все закрутилося. Роман був старший за Ніну на п’ять років. У нього було двоє дітей – двійнята, хлопчик і дівчинка. З дружиною він уже чотири роки був у розлученні, але з дітьми бачився часто, проводив з ними час, платив аліменти. І його не бентежило те, що Ніна не зможе мати дітей. Йому й своїх вистачало…
Ніна змирилася з тим, що у неї ніколи не буде дітей. Діагноз «безпліддя» їй
— Тату, ну чого ти? Ну не треба, тату… — Олена торкнулася батька за плече, він підвів на дочку зволожені очі. — Нічого, Оленко, трохи розчулився, не переймайся. Я тобі потрібен? — Та ні, сама впораюся, Машка-молодша скоро прийде, допоможе. — Гаразд, тоді ви з онучкою господарюйте, а я піду приляжу ненадовго. Михайло Іванович, як і раніше притискаючи до грудей халат дружини, поплентався до спальні. Там впав на ліжко й заплющив очі. Рідний запах розбурхував спогади…
— Боже, у вас у шафі, наче в магазині! Навіщо стільки мотлоху? — Олена
— У нього є коханка! — заявила мати Олени. — Ось як він побіг! Розкидаючи капці! — Мамо, ну не при дітях же! — Олена зробила страшні очі, поглянувши на Настю. — Ой, та їм все одно! Сидять у своїх телефонах. Чуєш, Настя! Ау! Земля викликає Настю! — Я м’ясо не буду! — відповіла дівчинка-підліток, не відриваючись від екрана. — А я що казала? — Мамо, він на роботі гарує! Ну яка ще коханка?…
— У нього є коханка! — заявила мати Олени. — Ось як він побіг!
Виявляється, у її чоловіка є старий друг, який кілька років тому овдовів. Йому п’ятдесят вісім років, живе у своїй великій трикімнатній квартирі зовсім сам. Чоловікові нудно на старості років, і він активно шукає собі нову супутницю життя. І Оля цілком серйозно запропонувала мені розглянути його кандидатуру. Я відразу сказала, що мені взагалі ніхто не потрібен. Мені зараз п’ятдесят чотири роки, і я вже три роки живу одна в повному спокої…
Минулої п’ятниці ми з моєю подругою Олею сиділи у неї на кухні й пили
Одного разу чоловік назвав Уляну Юлею. Це сталося вранці. Чоловік притиснувся до дружини, обійняв її й прошепотів на вухо: — Доброго ранку, Юле. І солодко заснув, продовжуючи спати далі. А Уляна прокинулася. Відкрила очі й лежала, боячись поворухнутися. Від жаху вона вся похолола всередині. Як це сталося? Що могло трапитися? Адже все було добре? Чи ні? Чоловік заворушився, позіхнув. – Уля, яка ти холодна, у мене навіть сон злетів. У тебе все гаразд?
Одного разу чоловік назвав Уляну Юлею. Це сталося вранці. Чоловік притиснувся до дружини, обійняв
— Добре, що ти стала спадкоємицею квартири в центрі, я в ній житиму, — повідомила свекруха, розмішуючи чай з таким виглядом, ніби обговорювала погоду. Марія завмерла з чашкою в руці. Глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. — Анна Петрівна, але це квартира моєї бабусі. Ми з Сергієм планували… — Планували що? — перебила свекруха. — Продати? Здати? Нехай хоч якась користь буде від цього спадку. Ви й так непогано влаштувалися у трикімнатній. А я, між іншим, свою квартиру вже віддала Олені. Моїй доньці. Твоїй зовицв, якщо ти забула. До кімнати увійшов чоловік Марії, Сергій. З його розгубленого вигляду було зрозуміло — він усе чув. — Мамо, ми ще нічого не вирішили щодо бабусиної квартири…
— Добре, що ти стала спадкоємицею квартири в центрі, я в ній житиму, —
— Ні, не хочу, у цьому абсолютно немає ніякого сенсу, — говорив він незадоволеним голосом. — Мені це не потрібно, я всі ці роки був їй не потрібен, що раптом змінилося? — Антоне, ну люди ж змінюються, може, вона усвідомила свої помилки, — намагалася переконати прийомного сина Вікторія Вадимівна. — Вона віддала перевагу своїм чоловікам, чому я повинен хотіти її бачити. Антон кинув спроби впоратися з пакетами і вирішив спершу закінчити розмову…
«Її не було в моєму житті, і слава Богу», — Антон не бачив сенсу
Марина і Діма одружилися трохи менше року тому, і з цього моменту багато чого в житті дівчини кардинально змінилося. Однією з таких змін було те, що в родині Діми було прийнято відзначати всі свята, збираючись усією родиною, пропускати такі заходи було не прийнято. — Ну це ж наш перший Новий рік у статусі чоловіка і дружини, може, нікуди не підемо? — з надією запитала Марина, коли Діма озвучив їй плани на майбутнє свято. — Ти що, мама нам цього ніколи не пробачить, — заперечив Діма. — Ну чому мої батьки пробачають, а твої не можуть? — ображено запитала Марина…
Марина наостанок оглянула велике приміщення й вимкнула світло — час було йти додому. Вона
Ніна заздрила таким сильним почуттям, яким уже не було місця в її шлюбі… З Віталієм вони одружилися майже двадцять років тому, і за ці роки вже не залишилося й сліду від початкового трепету та ніжної любові. Однак це усвідомлення прийшло до Ніни лише пару років тому, а до цього моменту її цілком влаштовували стосунки з чоловіком. Жінці подобалося їхнє спокійне й розмірене життя, позбавлене бурхливих емоцій, але зате таке, що не віщувало жодних потрясінь, у тому числі й хороших. Вона б і далі вважала свій шлюб щасливим, якби кілька років тому Віталій різко не змінив своє ставлення до неї. Ніна почала помічати, що чоловік почав дратуватися через будь-які дрібниці і виливати весь негатив на неї…
Ніна сиділа в кріслі й укотре перечитувала улюблену книгу. Останніми роками вона дедалі частіше

You cannot copy content of this page