— Ти тут ніхто, Марино. І твоїх речей тут немає. Все, що ти носиш на собі, все, до чого ти торкаєшся — куплено на мої гроші. Тож закрий рота і будь вдячна, що я взагалі дозволяю тобі тут жити. Сказавши це, він різко розвернувся…
— Ти тут ніхто, Марино. І твоїх речей тут немає. Все, що ти носиш
— Мамо, у тебе борг за комунальні послуги? Я ж тобі переказувала гроші. Тиша в трубці тривала секунду, але цього вистачило. — Ой, донечко, ти не переймайся, я їх Лідії Іванівні відправила… У них знову біда. Катя стояла в передпокої, не роззувшись, з пакетом продуктів в одній руці й телефоном в іншій. Пакунок був легкий — макарони, хліб, пачка чаю. Вона спеціально не взяла м’ясо, бо цього місяця знову переказала матері дев’ять тисяч…
— Більше ні копійки тобі не перекажу, мамо. Ти все одно витрачаєш не на
Дружина приїхала до гіпермаркету замість чоловіка й дала прочухана його колишній… …Суботній ранок розпочався з винуватих дзенькотів ключів у передпокої. Аліса вийшла зі спальні. Чоловік старанно вдавав, що просто перевіряє кишені куртки. Тимофій сутулився більше, ніж зазвичай. Кожен рух давався йому з явним трудом. Він раз у раз хапався за поперек. — Куди зібрався? — прямо запитала Аліса. Тимофій миттєво знітився. — Та я всього на пару годин, — пробурмотів він. — У свій єдиний вихідний? — уточнила дружина. — Алісочко, ну Анфіса дзвонила. — І що цього разу у нашої безпорадної сталося?…
Дружина приїхала до гіпермаркету замість чоловіка й дала прочухана його колишній… …Суботній ранок розпочався
— Я тебе не кидала! — заявила мати. — Ти ж не сама жила, а з рідною бабусею! — Це нічого не змінює. — Я тут прописана, — висунула Юлія Матвіївна найголовніший аргумент і, нахмуривши брови, сердито подивилася на дочку. Аріна відвернулася, важко зітхнула і мовчки відступила від дверей, пропускаючи матір у квартиру. — Ось бачиш, — буркнула Юлія Матвіївна, по-хазяйськи заходячи в коридор і знімаючи взуття…
— Я тебе не кидала! — заявила мати. — Ти ж не сама жила,
— Жартуй далі, не відволікайся, — втомившись терпіти глузування чоловіка, вона кинула йому це прямо при гостях. Обручка дзенькнула об край келиха й покотилася по білосніжній скатертині, залишаючи за собою крихітну доріжку, перш ніж впасти на підлогу. У ресторані на секунду стало так тихо, що було чутно, як за вікном шумить дощ. Потім Настя підняла сумку, випрямила спину і вийшла — ні слова, ні оглядки. Віктор дивився їй услід з виразом людини, яка щойно виявила, що сама спиляла гілку, на якій сиділа. Але це був фінал. А історія починалася зовсім інакше…
— Жартуй далі, не відволікайся, — втомившись терпіти глузування чоловіка, вона кинула йому це
— Тож завтра вони притягнуть сюди свої вузли й баули? Іро, ти в своєму розумі? Сергій стояв посеред вітальні, з огидою розглядаючи плямку на рукаві свого дорогого светра. У кімнаті пахло його туалетною водою — різкою, самовпевненою, з нотками сандалу. — Сергію, це мої батьки, — Ірина намагалася, щоб голос не тремтів. — Стався нещасний випадок, електропроводка в їхньому старому будинку не витримала. Стіни почорніли від кіптяви, дах провалився. Їм нікуди йти, розумієш? Варіант тільки до нас. — У нас двокімнатна квартира, Іро. Мій кабінет — це мій простір. Там я створюю стратегії, там я інвестую…
Отримавши величезний спадок, Ірина вирішила перевірити чоловіка і сказала, що її батьки залишилися без
— Ти з глузду з’їхав? Ілля, на вулиці мінус п’ятнадцять! У дитини ніс уже синій! Світлана міцніше притиснула до себе півторарічного Артема, намагаючись укрити його під пахвою свого пуховика. Хлопчик хникав, розмазуючи сльози по холодних щоках. — Свєта, не починай, — Ілля вже відчиняв дверцята машини, не дивлячись на дружину. — Мама подзвонила, у батька тиск підскочив, а ліки закінчилися. Мені потрібно терміново в аптеку, а потім відвезти їх до них…
— Ти з глузду з’їхав? Ілля, на вулиці мінус п’ятнадцять! У дитини ніс уже
Біля розкішних кущів блакитного ялівцю були вбиті іржаві залізні кілки. На них, перекосившись, трималися брезентові намети часів перебудови, від яких тхнуло сирістю та старими підвалами. На веранді, яку Ольга власноруч проектувала в стилі скандинавського мінімалізму, де кожна лінія мала дихати простором, хтось зсунув важкі дубові столи в один довгий, незграбний ряд. — Ой, куме, наливай ще по вінця! Шо ми, не люди чи шо? — загорланив кремезний чоловік у заляпаній жиром майці. Його голос легко перекривав хрипкий, надривний шансон, що валив із дешевої китайської колонки. — Та постривай, Колю, м’ясо ж підгорить! Треба вогонь контролювати! — відгукнувся Денис. Ольга відчула, як серце пропустило удар. Її законний чоловік, Денис, завзято махав шматком картонки над мангалом, який він поставив прямо на світлу декоративну плитку…
Важкий коморний замок, на якому ще вранці виблискувало заводське мастило, тепер безпорадно валявся у
План Ігоря був бездоганним. Принаймні, саме так він самовдоволено міркував, дивлячись на своє відображення у дзеркалі заднього виду новенького позашляховика. Вдома на нього чекала дружина Анна, виснажена безсонними ночами, з тримісячним Тьомочкою на руках. А в телефоні, не захищеному паролем, а прихованому від чужих очей, на нього чекала Карина — ефектна брюнетка, юристка його ж власної фірми, з якою вони вже пів року плели своє таємне гніздечко. Ігор не просто збирався піти. Він вважав себе занадто розумним, щоб ділитися чесно заробленим (як він щиро вважав) капіталом із жінкою, яка «просто сидить у декреті»…
План Ігоря був бездоганним. Принаймні, саме так він самовдоволено міркував, дивлячись на своє відображення
— Що це значить — вона мені не належить? Ця дача теж належить моєму синові. Свекруха розпоряджалася на моїй ділянці, а я більше не збиралася це терпіти…
— Мамо, а колготки з зайчиками чи з квіточками? Аліса стояла в коридорі з

You cannot copy content of this page