— Ну ти, доню, й даєш! Перший чоловік у тебе був хворий на всю голову, другого ти знайшла ще чуднішого! Набагато старший за тебе й з “причепом”, навіщо він тобі потрібен? Навіщо тобі чужа дитина? Я думала, ти порозумнішала, а ти
Недалеко від їхнього будинку відкрився невеликий магазинчик “М’ясо на будь-який смак”, на дверях оголошення: “Терміново потрібен продавець”. Ніна подумала: — А чому б і ні? Я майже годину
— Ти он яка стала. Чому ти раніше такою не була? Я б не проміняв тебе на Свєтку. — Павло, давай ближче до діла. — Вона мені зраджує… Не можу, я пішов, щоб не наробити лиха. Знаєш, як боляче…. — Знаю, — Лариса дивиться впритул, — знаю, коли життя з тебе по крапельці виходить… кап, кап, кап
Сукня була просто неймовірно красива. Лариса крутилася перед дзеркалом, розглядаючи себе з усіх боків. — Світланко, ти весь вечір якась невесела, — Лариса дивиться на подругу, яка прийшла
Ну, приїхали ми з Михайликом, з татом твоїм, з приводу Каті поговорити, щоб у них пожила дівчина. Ця, пава його, все хмурилася та мружилася. А я ж, як завжди, курей навезла, м’яса, олії, картоплі, цибулі, сала, ковбаски домашньої
Ольга Петрівна прокинулася рано, ще до сходу сонечка, не спалося їй. Згадала, як говорила бабуся, ось мовляв, мріяла по молодості, доживу до старості, ух і висплюся. Вставати до
— У мене є варення грушеве, мед, пряники до чаю, цукерки начебто десь були. Якби я знала, що ви сьогодні прийдете, то що-небудь ще прикупила б… — запропонувала Світлана, намагаючись бути гостинною. — Гаразд, давай своє варення, і мед теж! — заявив він, як маленький король
З ранкової задуми Світлану вивела мелодія вхідного дзвінка. Дзвонила мама, отже, знову треба чекати якогось підступу. Вже так склалося, що її з матір’ю пов’язували досить напружені стосунки, вони
У мангалі потріскували дрова, м’ясо шкварчало на шампурах, випускаючи апетитний сік. Усі були трохи напружені й чекали з нетерпінням розв’язання ситуації. Нарешті всі замовкли, й слово взяла Олена. — Мій дорогий Артемчику! Сьогодні не твій день народження і не наша річниця весілля, але я хочу зробити тобі подарунок, ти заслужив на нього, мій соколе. Хлопці, будь ласка, допоможіть
Оленка ще раз піднесла телефон ближче до очей, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях, щоб роздивитися як слід цифри. Їх було багато, різних, вони плуталися, розбігалися, ховалися одна за
Річ у тім, що й «товар», і «купець» не були взірцями молодості, краси та багатства: Вальці виповнилося двадцять сім, що за мірками їхнього малесенького містечка було мало не старістю
Валька Морозиха виходила заміж. На цю п’ятницю було призначено повноцінне дійство: недорогий, вельми підтриманий лімузин, розпис у РАЦСі, вінчання, фотосесія та банкет у кафе з усіма належними атрибутами
У мене, братику, зайвих грошей немає, я вигребла всі свої заощадження. Але тобі, вибач, я не довіряю й не дам ні живих грошей, ні власності на квартиру. Живіть скільки потрібно, прописуйтесь і таке інше. Але нікуди ви цю квартиру не прилаштуєте, вона моя. Років через двадцять, коли моїй майбутній дитині знадобиться житлоплоща, я вас звідти виставлю
– Софійко, привіт, донечко! Як ти там? Мама дзвонить. Взагалі-то, її питання, особливо останнім часом, не передбачають реального інтересу до життя Соні й означають зовсім інше. Після кількох
Таким чином незабаром Світлана виявилася одноосібною власницею їхньої з матір’ю квартири з меблями і речами. Також новий татко переказав їй трохи (за німецькими мірками) грошей і обіцяв надсилати ще – за умови, що «донька» житиме в рідному місті
Зовнішність у Свєтки була зовсім нікудишня: невисока, повна, з явними надлишками ваги на боках і нижче спини, завеликий ніс і маленькі оченята, надто випираючий живіт під передчасно обвислими
— Ого! А ти добре подумав? Адже я старша за тебе, та ще й із сином. Проблемним сином — зауваж. Ти можеш знайти гіднішу пару. — Ой, старша вона, — Ігор розсміявся, — на цілий рік! І не потрібна мені гідна пара, як ти висловлюєшся. Я тебе люблю. І сина твого полюблю
Ліна довго терпіла витівки Вадима. На притирку характерів, а притиралася здебільшого тільки вона, пішло більше десяти років. До того часу Ліна вже чудово знала всі звички та вподобання
– Відпочивай поки, мамочко, ми все приберемо, посуд помиємо. А потім ще чайку разом з тобою поп’ємо, та побалакаємо. Добре, мамо? Ніна Михайлівна прилягла на диванчик, поки діти хазяйнували на кухні
Одного разу Ніна Михайлівна зовсім випадково підслухала розмову своїх дітей. Так вже сталося. Але краще б вона цього, звісно, не чула! На її шістдесят вісім діти підготувалися краще

You cannot copy content of this page