Головна

Життєві історії

— Ця молодша сестра мені як кістка в горлі! Краще б ти її не народжувала. За ці слова Маша отримала ляпаса від матері. Стосунки з молодшою сестрою Лесею з самого дитинства складалися не найкращим чином. Напевно тому, що мати вічно її виділяла. Все найкраще — Лесі. Ти зобов’язана їй поступатися. Ти повинна піклуватися про неї. І так все по колу. Все це Маша постійно чула від матері. А коли мати залишилася одна, то в неї взагалі дах зірвало. Нікого, крім Лесі своєї, бачити не хотіла…
Життєві історії 0
— Ця молодша сестра мені як кістка в горлі! Краще б ти її не народжувала. За ці слова Маша отримала ляпаса від матері. Стосунки з молодшою сестрою Лесею
— Даша, скажи мені, чому я повинен один тягнути сім’ю? — У якому сенсі? — У прямому! Ти який рік вже не працюєш, хоча декрет давно закінчився. — Але ж ти сам… — Що сам? — перебив її Михайло. — Сам спочатку був проти, щоб твоя дружина працювала. Чи ти забув про домовленість після весілля? — Ні, не забув. — А що ж тоді не так? — Обставини змінилися, — відповів Михайло. Даша до кінця не розуміла, що він мав на увазі, поділившись цією фразою. Здавалося б, вони жили у звичному ритмі і ніхто особливо не задирав носа. Апетити у них були помірні (і це зараз не тільки про їжу). Що ж тоді?…
Життєві історії 0
Кожен день Даша бачила незадоволене обличчя чоловіка і не розуміла, в чому справа. — Міша, що знову не так? — Все нормально, — пробурмотів собі під ніс Михайло.
Чоловік попереджав, що його дядько до нас заїде, але щоб з ночівлею, та ще й на пару днів. Довелося грати роль гостинної дружини. — Накрий нам там, на кухні, посидимо, поїмо, — мій чоловік Олексій зображував суворого і важливого главу сім’ї. В іншому випадку я б сказала: «Що де лежить, знаєш. Сам розберешся!». Але там же дядько. Родина! Він же потім всім розтрубить, як Сонька Льошкіна родичів зустрічає. Я накрила стіл. Благо, хлопчаки наші вже повечеряли, пішли в кімнату уроки робити. Покликала Льошу і дядька Валеру, сама хотіла втекти, посидіти у вітальні, свій улюблений серіал подивитися. Але тут Льоша втрутився…
Життєві історії 0
— Соня, це дядько Валера, він у нас поживе пару днів. Ти його пам’ятаєш? Він був на нашому весіллі. Я стою в передпокої, дивлюся на нахабне вусате обличчя
— Сергій, тут півтора кілограма м’яса було! Вона що, змогла за раз стільки з’їсти? І сир дорогий, який я на ювілей мамі берегла, теж «від стресу» допомагає? — Ти дріб’язкова стала, Оля. Сергій нарешті зволив повернути голову. Його обличчя було ображеним, як у дитини, у якої відібрали цукерку. — У сестри життя руйнується, чоловік-тиран вигнав, а ти шматок сиру шкодуєш. Все-таки рідна кров. Ольга повільно закрила холодильник. У грудях розливався знайомий тягар, а на шиї виступили червоні плями — вірна ознака стрибка тиску…
Життєві історії 0
— Сергію, а чому у нас в холодильнику порожньо? Я ж позавчора три пакети з магазинів принесла. Там однієї буженини майже на тисячу було. Ольга стояла перед відчиненими
Але дівчина ніколи не бачила у бабусі ніяких свічок, сушених жаб’ячих лапок або пучків трав, розвішаних під стелею. Навпаки, її бабуся була дуже доброю, віруючою людиною, жила в сучасній однокімнатній квартирі на третьому поверсі і на відьму ніяк не була схожа.  – Не знаю, – розповідала згодом своїм близьким Регіна, – Може, просто у бабусі до мене була якась надлюбов, яка мене охороняє досі! …
Життєві історії 0
Коли старенька бабуся Регіни говорила: «Хто нашу Регіну посміє образити, той і дня не проживе!», сама дівчинка цього серйозно не сприймала. Але згодом, згадуючи деякі події, що відбувалися
— Я продаю свою квартиру, даю вам гроші на розширення житлової площі, а сама переїжджаю до вас, — категорично сказала свекруха. — І не сперечайся, так буде краще для всіх. Я постаралася стримати важкий видих. Ось воно, те, про що завжди попереджала мама… А вона казала: — Оленко, запам’ятай, свекруха ніколи не відступає і не здається. Може, через рік, може, через п’ять років, але вона обов’язково візьме своє…
Життєві історії 0
— Я продаю свою квартиру, даю вам гроші на розширення житлової площі, а сама переїжджаю до вас, — категорично сказала свекруха. — І не сперечайся, так буде краще
— Що вам потрібно? — сухо запитала Ліза, вже запідозривши, що жінка з’явилася не просто так. — Думаю, ти і сама знаєш. Прийшла подивитися на свого онука. Як ти могла його від мене приховувати? — З чого ви взагалі взяли, що це ваш онук?! І як нас знайшли?…
Життєві історії 0
— Що вам потрібно? — сухо запитала Ліза, вже запідозривши, що жінка з’явилася не просто так. — Думаю, ти і сама знаєш. Прийшла подивитися на свого онука. Як
Вікторії зателефонували з будинку престарілих: — Ваша мати, Юлія, пішла в засвіти. Похорон відбудеться завтра о дванадцятій. Вона повільно поклала телефон на стіл і опустилася на диван. Сліз не було — новину вона сприйняла спокійно, майже відсторонено. Пішла з життя жінка, яка дала їй життя, але матір’ю Вікторія її ніколи не називала. Більше того, за все життя вони бачилися всього двічі. Вперше — коли не стало бабусі, і вдруге — після того, як сусіди з села повідомили, що Юлію влаштували в будинок престарілих і передали адресу. Тоді Вікторія все ж приїхала. Їхня зустріч вийшла короткою і незручною: обмінялися поглядами, перекинулися парою фраз — і на цьому все…
Життєві історії 0
Вікторії зателефонували з будинку престарілих: — Ваша мати, Юлія, пішла в засвіти. Похорон відбудеться завтра о дванадцятій. Вона повільно поклала телефон на стіл і опустилася на диван. Сліз
— Я йду. Сьогодні. Богдан стояв у коридорі, стискаючи в руці дорожню сумку. Дарина щойно повернулася з нічного чергування в кардіології: дванадцять годин без перепочинку, два термінові виклики і втрата пацієнта під ранок. Вона навіть пальто зняти не встигла… — Ти мене взагалі чуєш? — підвищив він голос. — Я переїжджаю до матері! Дарина дивилася на чоловіка спокійно і раптом чітко усвідомила: цих слів вона чекала давно. Можливо, не один рік. — Добре, — тихо відповіла вона. Богдан, схоже, розраховував на скандал. Він завмер, витримав паузу, а потім з досадою кинув: — Ти хоч колись була живою? Двері зачинилися, і Дарина залишилася сама в порожній квартирі. «Адже я колись дійсно була живою… — промайнуло в неї. — Дуже давно. В якійсь іншій реальності…»…
Життєві історії 0
— Я йду. Сьогодні. Богдан стояв у коридорі, стискаючи в руці дорожню сумку. Дарина щойно повернулася з нічного чергування в кардіології: дванадцять годин без перепочинку, два термінові виклики
— Дарина, ти чого завмерла? Проходь до нас, не стій на порозі! Віталій сказав це так, ніби я випадково заглянула в чужу квартиру. Хоча я всього лише вийшла зі своєї ванної — у власному халаті, з рушником на вологому волоссі. Зробила крок у коридор і остовпіла. Там переминався з ноги на ногу чоловік років шістдесяти. Він був сивий, у старих спортивних штанях з витягнутими колінами і картатій сорочці, застебнутій дуже неохайно. Від нього тягнуло квашеною капустою і вогкістю. Обличчя — з тих, що багато чого побачили, з чіпкими та живими очима. Тоді я ще не знала, наскільки він виявиться безцеремонним…
Життєві історії 0
— Дарина, ти чого завмерла? Проходь до нас, не стій на порозі! Віталій сказав це так, ніби я випадково заглянула в чужу квартиру. Хоча я всього лише вийшла

You cannot copy content of this page