— Та не радій. Їхні сердечка вже не б’ються. Треба терміново до лікаря, якщо хочеш залишитися живою. У Віри випало з рук морозиво. Вона інстинктивно схопилася за свій величезний живіт. — Зачекайте! — крикнула Віра тітці в старому береті, але та вже зникла з поля зору. Жінка часто-часто кліпала очима, щоб сльози, що накопичилися в очах, або пролилися, або пішли назад. Значить, її чуття не підвело. Щось не так з малюками…
— Та не радій. Їхні сердечка вже не б’ються. Треба терміново до лікаря, якщо хочеш залишитися живою. У Віри випало з рук морозиво. Вона інстинктивно схопилася за свій
— Ти називаєш мене безсердечною?! Мене? Це ти спочатку забув про засоби захисту, потім про всі пристойності. А тепер притягнув до мене додому жінку при надії і вимагаєш більшої кімнати! Як тобі самому така ситуація, синку? Лариса говорила грубо, але правдиво. Вона зовсім не намагалася нападати. Ні, вона хотіла захистити своє. Віктор же ходив по кімнаті так, ніби потайки шукав зручну позицію для наступу, вираховував слабкі місця. По ньому було видно: він зовсім не вважає себе винним…
— Ти називаєш мене безсердечною?! Мене? Це ти спочатку забув про засоби захисту, потім про всі пристойності. А тепер притягнув до мене додому жінку при надії і вимагаєш
Я почала ходити на побачення, знайомитися з чоловіками, погоджуватися на зустрічі. Але практично жоден з них не зачепив мене настільки, щоб мені хотілося дізнатися про нього краще. — А де ти працюєш? — Запитала я світловолосого і худорлявого хлопця на черговому побаченні. — Як тобі сказати… З людьми працюю, — узагальнено сказав хлопець. — А конкретно? — Слухай, це хіба важливо? Я заробляю гроші — це головне. А де — вже неважливо…
Усі мої друзі вже давно одружилися, завели дітей, створили сім’ї, а я досі залишалася самотньою. Усе тому, що я завжди хотіла побудувати кар’єру й рухалася до цієї мети
— Привіт, донечко. Як справи? — Нормально, мамо. Посуд домиваю. — А Міша що? — Відпочиває. Тиждень важкий був. У слухавці запала пауза. Віка знала, що мама зараз стиснула губи. Не подобався їй зять. З самого початку не подобався. — До нас завтра прийдете? Тато шашлик хоче зробити. — Запитаю у Міші. Поклала слухавку, підійшла до чоловіка. — Мішка, мама кличе завтра на шашлики. — Знову? Ми ж минулих вихідних були. — Це два тижні тому було. — Все одно. Набридло щовихідних до твоїх батьків тягатися. Давай вдома посидимо. Віка кивнула. Сперечатися марно. Якщо Міша сказав «ні» — значить «ні»…
Віка мила посуд і слухала, як чоловік розповідає по телефону другові про вчорашній матч. Міша сидів на дивані, ноги на журнальному столику, у руці — банка пінного. Субота,
– Мамо, ти не могла б сьогодні посидіти з Максимом? – попросила Катя втомленим голосом. – Мені треба з’їздити на роботу, там терміново треба забрати документи. – Катеринко, у мене сьогодні зустріч із редактором призначена на сьому вечора, – відповіла Ольга, гортаючи щоденник. – Я не зможу. – Ну мамо, як не попросиш, ти завжди зайнята! Адже це твій онук! Невже робота для тебе важливіша? Ольга стиснула губи. Ось знову. Маніпуляція через почуття провини…
– Мамо, ти не могла б сьогодні посидіти з Максимом? – попросила Катя втомленим голосом. – Мені треба з’їздити на роботу, там терміново треба забрати документи. – Катеринко,
Завтра Саші виповнюється вісімнадцять. А це означає, що її забере сестра. Вона обіцяла, коли втекла з дому чотири роки тому: розбудила рано-вранці й прошепотіла стрімко: — Я купила квиток до Вінниці. Подала туди документи, думаю, що вступлю. До того часу, коли вони мене знайдуть, мені вже буде вісімнадцять, і вони нічого не зможуть зробити. Ти тримайся, люба, вибач, що кидаю тебе, але я тут більше не можу. Я заберу тебе, обіцяю, що заберу! Як тільки тобі виповниться вісімнадцять, я приїду за тобою. Раніше вони тебе все одно не відпустять. Саша слухала мовчки і кивала. Дивно, але з тих пір, як Саша втратила зір, говорити вона теж стала мало, немов здатність говорити була якось пов’язана зі здатністю бачити. Обличчя сестри вона пам’ятала нечітко, і воно, напевно, зараз змінилося. Адже сестра тепер зовсім доросла. А коли Саша перестала бачити, Ліні було тринадцять…
Завтра Саші виповнюється вісімнадцять. А це означає, що її забере сестра. Вона обіцяла, коли втекла з дому чотири роки тому: розбудила рано-вранці й прошепотіла стрімко: — Я купила
Сімейне життя Соні залишало бажати кращого. Причому з самого початку. У той момент, коли перед самим весіллям між нею та її нареченим Вітею пробігла чорна кішка. Причому Соня була настільки забобонною, що розплакалася, а її найкраща подруга заспокоювала її того ж дня. — Припини вже вірити в усіляку нісенітницю! — Але ж чорна кішка… — схлипувала Соня. — І що? Це все дурниці. У підсумку минув тиждень, і Соня вже не згадувала про те, що сталося…
Сімейне життя Соні залишало бажати кращого. Причому з самого початку. У той момент, коли перед самим весіллям між нею та її нареченим Вітею пробігла чорна кішка. Причому Соня
Коли Сергій пішов, я сіла випити кави. У мене сьогодні був вихідний, і я планувала байдикувати. Сини якраз були в “лісовій школі” (літній табір), і я отримала цілий місяць свободи від моїх галасливих близнюків. Машинально заглянула в мобільний додаток банку в телефоні, і нахмурилася – знову була відсутня та сама фатальна сума в дванадцять тисячі гривень. Це вже третій місяць. І Сергій навіть не попереджає мене, на що знімає зазначену суму, ніби це тільки його особисті заощадження…
– Ти після роботи заїдеш до мами? – запитала я Сергія. – Так, вона купила нові багети, я обіцяв прибити їх ще минулого тижня. Але на роботі був
До тридцяти років Ніна так жодного разу й не була заміжня. Власне, вона не дуже переймалася, жила своїм життям. Працювала, займалася спортом, у неї було багато захоплень, вона часто подорожувала. В принципі, її життя було нормальним, навіть дуже цікавим. Ось тільки сім’ї не було. А коли Ніні виповнився тридцять один рік, вона познайомилася з одним чоловіком. Причому, досить банально – через сайт знайомств. Навіть не сподівалася, що може зустріти там когось гідного. Але зустріла, і все закрутилося. Роман був старший за Ніну на п’ять років. У нього було двоє дітей – двійнята, хлопчик і дівчинка. З дружиною він уже чотири роки був у розлученні, але з дітьми бачився часто, проводив з ними час, платив аліменти. І його не бентежило те, що Ніна не зможе мати дітей. Йому й своїх вистачало…
Ніна змирилася з тим, що у неї ніколи не буде дітей. Діагноз «безпліддя» їй поставили у двадцять років, коли вона вирішила пройти обстеження. Подруга запропонувала це, бо мала
— Тату, ну чого ти? Ну не треба, тату… — Олена торкнулася батька за плече, він підвів на дочку зволожені очі. — Нічого, Оленко, трохи розчулився, не переймайся. Я тобі потрібен? — Та ні, сама впораюся, Машка-молодша скоро прийде, допоможе. — Гаразд, тоді ви з онучкою господарюйте, а я піду приляжу ненадовго. Михайло Іванович, як і раніше притискаючи до грудей халат дружини, поплентався до спальні. Там впав на ліжко й заплющив очі. Рідний запах розбурхував спогади…
— Боже, у вас у шафі, наче в магазині! Навіщо стільки мотлоху? — Олена перебирала пакети, що шаруділи. Нові, нерозпаковані. — Ось це візьму на ганчірки. Вона зняла

You cannot copy content of this page