На мої прохання бути тихішим він роздратовано фиркав: «Я у себе вдома, як хочу, так і ходжу». Але найнестерпнішою стала його нова одержимість. Приблизно три місяці тому в Ігоря з’явилася ідея-фікс — йому вкрай необхідний позашляховик. Не просто машина, щоб їздити на роботу, а величезний рамний джип…
На мої прохання бути тихішим він роздратовано фиркав: «Я у себе вдома, як хочу, так і ходжу. Лікуй нерви». Але найнестерпнішою стала його нова одержимість. Приблизно три місяці
— Андрію, уявляєш, навіть із твоїм підробітком у таксі ми не можемо накопичити потрібну суму, — Варя повернулася до чоловіка, який сидів у кріслі з телефоном. — А що ти хотіла? — чоловік підвів очі. — Я багато працюю на двох роботах. Потрібен час. Якщо ти, звісно, не наважишся зробити перший крок. Може, варто нарешті поговорити з матір’ю? Нагадаю, у неї трикімнатна квартира в центрі, а вона живе сама. — Тільки не починай! — Варя швидко встала зі стільця. — Ми вже багато разів це обговорювали…
Варя второвано дивилася на екран ноутбука, вкотре перераховуючи сімейний бюджет. Цифри не сходилися. Перший внесок за іпотекою знову доводилося відкладати. Жінка зітхнула й прикрила кришку комп’ютера. — Андрію,
Конверт лежав у поштовій скриньці серед рекламного спаму та квитанцій за комунальні послуги — найпростіший, білий, без марки. На ньому були лише ім’я та почерк, який Олена впізнала одразу. Почерк Ольги Миколаївни — округлий, з таким сильним натиском, ніби вона навмисно втискала кожну літеру в папір. Так вона зазвичай підписувала листівки до свят — скупо, офіційно, так само байдуже, як за столом зауважувала: — Суп пересолений. Сім років шлюбу — сім схожих коротких листівок, і жодного ласкавого слова. Олена піднялася до себе на третій поверх. Кинула купу макулатури разом із квитанцією на тумбочку в передпокої. Постояла трохи, дивлячись на білий прямокутник, повернулася назад і все-таки розірвала край конверта…
Через тиждень після розлучення вона знайшла у поштовій скриньці конверт. Усередині — ключі та записка…   …Конверт лежав у поштовій скриньці серед рекламного спаму та квитанцій за комунальні
— Поки що нічого не підписуй, тітонько Галю! Вони ж тебе обманюють! — Марина вирвала папери з рук літньої жінки й різко відступила до вікна. — Поверни документи! — Сергій зробив крок до сестри. — Що ти влаштовуєш? Ми вже сто разів усе обговорили…
— Поки що нічого не підписуй, тітонько Галю! Вони ж тебе обманюють! — Марина вирвала папери з рук літньої жінки й різко відступила до вікна. — Поверни документи!
“– Олеже, Павлик уже кілька разів питав, коли приїде тато? Може, ти завітаєш до нього на день народження? Він сумує, і я теж. Приїжджай! Ми так на тебе чекаємо. Сподіваюся, ти прослухаєш цей запис і сам зв’яжешся зі мною”… Олена заціпеніла. Вона щойно прослухала запис, зроблений на автовідповідач багато років тому. Пів години тому свекруха привезла Олені цілу сумку речей. Вона передала їх невістці й заявила: – Розбирала шафи на дачі. Тут багато речей Олега. Можливо, вони мають для нього цінність. Не наважилася викинути. Нехай сам подивиться, коли матиме час…
“– Олеже, Павлик уже кілька разів питав, коли приїде тато? Може, ти завітаєш до нього на день народження? Він сумує, і я теж. Приїжджай! Ми так на тебе
— Ти всього лише касирка! — свекруха спробувала зачепити мене перед гостями, але моя відповідь змусила її почервоніти… …У квартирі Ніни Григорівни завжди пахло лавром, сушеною м’ятою і тим особливим, ледь вловимим ароматом зверхності, який виходить від людей, що щиро вважають себе сіллю землі…
— Ти всього лише касирка! — свекруха спробувала принизити мене перед гостями, але моя відповідь змусила її почервоніти…   …У квартирі Ніни Григорівни завжди пахло лавром, сушеною м’ятою
— Терпи мовчки! Мама житиме тут до кінця своїх днів! — просичав чоловік. І тоді дружина дістала папери… …Чайник закипав повільно, з тим протяжним гулом, який Марія завжди впізнавала навіть з іншої кімнати. Тарас сидів за столом, гортаючи щось у телефоні, і від нього віяло звичним вечірнім спокоєм — тим самим, заради якого, напевно, і варто було виходити заміж вдруге в житті. — Слухай…
— Терпи мовчки! Мама житиме тут до кінця своїх днів! — просичав чоловік. І тоді дружина дістала папери…   …Чайник закипав повільно, з тим протяжним гулом, який Марія
Наталя була старшою. Розумна, відповідальна, серйозна. Батьки завжди могли покластися на Наталю: якщо вона казала, що щось зробить, то так і буде. Звісно, після такої доньки, з якою ніколи не виникало проблем, вони захотіли ще одну дитину. І ось тут усе й пішло інакше. З дитинства Катя була неслухняною. Могла зробити те, що забороняли, могла піти туди, куди не дозволяли. Її словам ніколи не вірили, бо не можна було бути впевненим, що вона каже правду…
Чи то молодших дітей справді балують більше, чи то просто люди вже народжуються з різними характерами, але Наталя дуже відрізнялася від своєї сестри Катерини. Наталя була старшою. Розумна,
— Так, Марино, саме так, — перервав мовчанку Ігор, і його губи розтягнулися в широкій, упевненій усмішці. — Я переписав дачу на маму. Договір дарування оформлено й зареєстровано. Тож тепер це офіційно власність Рогової Зінаїди Павлівни. Якщо справа дійде до розлучення — а до цього все й іде, — ділити нам нічого. Нерухомість повністю виведена з нашого спільно нажитого майна. Зінаїда Павлівна задоволено кивнула, поправляючи комір блузки…
— Я переписав дачу на маму, щоб під час розлучення її не ділили, — посміхнувся чоловік…   …Ігор сидів на дивані, вальяжно закинувши ногу на ногу. На його
— Привіт, донечко, — мовила свекруха медовим, але прохолодним голосом, важко ступаючи в кімнату і одразу прямуючи до крісла у вітальні. — Чим пригощатимеш? Я виснажена, ну й погода на вулиці! Іра мовчки заварила чай і принесла його на таці. Вона намагалася дихати рівно. Всі ці відпрацьовані манери свекрухи завжди були лише прелюдією до чогось неприємного. — Дякую, люба, — Надія Михайлівна відкинулася на спинку крісла, зробила крихітний ковток і скривилася, ніби чай був із полином. — Як ваші справи? — спробувала дотриматися етикету Іра, сідаючи навпроти. — Та як справи… — свекруха повчально підняла вказівний палець. — Вирішуємо дорослі питання…
За вікном п’ятничного вечора мрячив холодний дощ, а на кухні затишно шкварчала пательня. Іра нарізала овочі на салат, насолоджуючись рідкісними хвилинами спокою після важкого робочого тижня. Син Артем

You cannot copy content of this page