Головна

Життєві історії

— Де ви працюєте, юначе? Батьки є? Де живуть? — Анна пильно вдивлялася в обличчя Саші, засипаючи його питаннями. —Аня-аа, — молодша подивилася на неї благально. — Нічого, Ася, — спокійно промовив Саша. — Твоя сестра ставить нормальні запитання. Вона ж за тебе турбується. Працюю в невеликій фірмі, яка займається програмним забезпеченням. Поки що зарплата невелика, але перспективи дуже хороші. Батьки живуть далеко, у нас з ними гарні стосунки, але у кожного своє життя. — Зрозуміло… — А я маю намір створити свою сім’ю з вашою сестрою, бо кохаю її, — раптом заявив Саша, здивувавши обох родичок. — Ви знайомі всього місяць, — підняла брови Анна…
Життєві історії 0
Ася дуже любила свою старшу сестру. Незважаючи на різницю у віці в 16 років, вони були подружками. Звісно, Анна регулярно «грала роль старшої» — як вони між собою
— Вона там?! У твоїй машині? — оскаженіло кричала від нахабства чоловіка, його байдужості Агата. Він не виявляє до неї елементарної поваги, мінімальної! Жінка тупала ногами у дверях вітальні. Рома спокійно, не звертаючи на неї уваги, шукав щось у ящику з документами. — Що тобі там потрібно?! Там тільки мої документи і дітей. — На машину… на машину договір. Не бачила? — повернувся до дружини Рома, з виглядом, ніби сидів удома перед телевізором, і раптом згадав. Треба знайти. Насправді його не було вдома з учорашнього ранку, Агата знала, де він ночував. — Не знаєш, де він? — Ні! — відвернулася вона, склавши руки на грудях. — Вона там? Ти привіз її прямо до нашого дому? — без крику, але з таким болем у голосі запитала Агата, камінь би розплакався, але Ромі все одно. — Не додому. Машина біля воріт. І, так! Вона там…
Життєві історії 0
— Вона там?! У твоїй машині? — оскаженіло кричала від нахабства чоловіка, його байдужості Агата. Він не виявляє до неї елементарної поваги, мінімальної! Жінка тупала ногами у дверях
— Віра? Ти сьогодні якось рано повернулася, — здригнувся Альберт, дивлячись на дружину, що стояла у дверному отворі кімнати. — Відпустили з роботи, бо все закінчила… а що відбувається? Ти знову збираєшся у відрядження? Альберт поглянув на відкриту валізу. Він не планував цю розмову. Розраховував, що вдасться піти раніше, а дружині збирався залишити записку, бо вести такі розмови він не вмів, та й просто боявся. Боягузтво завжди переслідувало чоловіка. Навіть тепер важко було набратися сміливості, щоб подивитися дружині в очі. — Н-ні… Це не відрядження. Це назавжди…
Життєві історії 0
— Я бачив результати твоїх аналізів, хвора дружина мені не потрібна. Я йду до іншої, — сказав чоловік, не знаючи, який «сюрприз» там на нього чекає…   …—
Аліса стояла у дверях і мовчки дивилася на них. — Іди геть, — тихо сказала вона Оксані. — Алісонько, ти не розумієш… — ІДИ ГЕТЬ! — крикнула Аліса. Оксана схопила свої речі й вибігла з квартири. Аліса сіла на край ліжка. Юрій спробував доторкнутися до неї, але вона відсунулася. — Алісо, послухай. Вона підлила мені щось. Я не міг… Я думав, це ти… — Ти думав, це я? — Аліса повернулася до нього. В очах стояли сльози. — Ти був з нею, думаючи, що це я?…
Життєві історії 0
Аліса стояла у дверях і мовчки дивилася на них. — Іди геть, — тихо сказала вона Оксані. — Алісонько, ти не розумієш… — ІДИ ГЕТЬ! — крикнула Аліса.
Яна з’явилася в їхній родині незабаром після весілля. — Моя племінниця! — оголосив Антон, легенько підштовхуючи збентежену дівчинку перед собою. — Ну, заходь, племінниця! — запросила усміхнена Ірина, якій, чомусь, захотілося сподобатися дівчинці. Нехай потім розповість рідним, яка в дядька Антона хороша дружина. Адже після весілля багато молодих дружин намагаються це зробити. І Іра не була винятком. Вони одружилися, коли обом уже перевалило за тридцять. Тобто шлюб був цілком усвідомленим. Кохання, звичайно ж, було. Але обоє чітко усвідомлювали, що кращих партнерів для шлюбу не знайти. Обоє були, на той час, розлучені, без дітей та самодостатні. До того ж, «пробна куля» у спільному житті виявилася вдало запущеною: пара до реєстрації пів року прожила разом. І їх усе влаштувало: і характер одне одного, і звички, і хобі, і душа, і думки. Разом їм було легко і комфортно. А якщо все добре, то навіщо щось ще шукати. Тому, вони й одружились…
Життєві історії 0
“Невже здалося? Або вона обмовилася? Це ж просто не може бути правдою!” Але, найімовірніше, це — правда: адже те, що відбувалося, вказувало саме на це…   …Яна з’явилася
– Мамо, ну чому ти контролюєш кожен мій крок?! Я обідала, обідала. Якщо зможу, заїду ввечері після роботи. Це тобі на пенсії нічим зайнятися! А я кручуся, як білка в колесі. Все! У мене немає часу! Інна з роздратуванням поклала слухавку й знову занурилася в папери. Але зосередитися не виходило. На її думку, мати останнім часом поводилася неприпустимо. Наприклад, учора вона відмовилася забрати з дитячого садка Мілу, свою дворічну онуку. А сьогодні весь день чіпляється до неї з проханнями зайти в гості. Стверджує, що їй потрібно серйозно поговорити! Ну, які розмови? Тим більше, серйозні? Може, вона відкрила новий спосіб варити кашу або пекти пироги?
Життєві історії 0
– Мамо, ну чому ти контролюєш кожен мій крок?! Я обідала, обідала. Якщо зможу, заїду ввечері після роботи. Це тобі на пенсії нічим зайнятися! А я кручуся, як
Вони познайомилися на сайті знайомств. І їй відразу сподобався відставний військовий: гідний, дотепний і не дріб’язковий. Обидва були, на той час, розлучені й вільні. У нього була доросла дочка, у неї — дочка-підліток, яка жила з її батьками в столиці. До цього у Зої були спроби створити сім’ю: після розлучення минуло вже три роки. Але вона – красива, розумна і заможня – цього зробити, чомусь, не змогла. Або вимоги у красуні були завищені, або кавалери траплялися суцільно не ті. То – мамині синочки, то – інфантильні молоді люди, то, взагалі – зі шкідливими звичками. І тоді Зойка вирішила пошукати собі партнера старшого: від нинішніх однолітків — ніякої користі. Точніше, ніякої користі, окрім шкоди. І це їй вдалося: Миколі Петровичу нещодавно виповнилося сорок дев’ять років. А їй було тридцять три…
Життєві історії 0
Зоя поправила бант на блузці й задоволено клацнула язиком: «Гарна!» Вона, справді, виглядала чудово: молода жінка готувалася до побачення… І не просто до побачення: сьогодні Микола натякнув, що
Лариса важко зітхнула, дістала ключі й відчинила двері. Увійшовши до квартири, вона відразу почула, що в спальні хтось розмовляє. Жінка залишила сумки в передпокої, підійшла до дверей спальні і стала слухати. — Ну що смішного, Елеонора, що такого смішного ти знаходиш у тому, що я кажу? — сердито запитав Денис. — Лариса може прийти з хвилини на хвилину. Ти не уявляєш, що може статися. А ти смієшся. — Ти смішний, Денисе, ось я й сміюся, — відповіла Елеонора. — Що такого смішного, цікаво, ти в мені знаходиш? — дивувався Денис. — Ти так кумедно боїшся своєї дружини, — відповіла Еля, — що це розсмішить кого завгодно. Навіть мене. Чому ти її так боїшся?…
Життєві історії 0
Відразу після роботи Лариса зайшла до магазину. Купила картоплю, моркву, капусту, цибулю, сметану та багато іншого, що потрібно для свіжого борщу. Денис учора ввечері сказав, що скучив за
– Та що ви, Світлано Василівно? Яка дача у вашому віці? Краще б про здоров’я подбали! Печіть пироги на дозвіллі, допомагайте з онуками! Чого вам тут не вистачає? А з дачею — одні проблеми! І навіть не смійте про це думати! — обурювалася невістка. Ольга була категорично проти задуму свекрухи. А та оголосила про свій намір купити дачу і вирощувати овочі. Нібито, це було її заповітною мрією. Виходило, що невістка відібрала у неї не тільки єдиного сина, а й мрію. Доведеться Світлані Василівні сидіти в задусі, у міській квартирі й задовольнятися рідкісними зустрічами з рідними. Ну, як таке терпіти?…
Життєві історії 0
– Та що ви, Світлано Василівно? Яка дача у вашому віці? Краще б про здоров’я подбали! Печіть пироги на дозвіллі, допомагайте з онуками! Чого вам тут не вистачає?
Повернувшись увечері до бабусиного будинку, Галина довго стояла перед старовинним комодом. На стіні висів пожовклий портрет бабусі – суворе обличчя з теплим поглядом, сивий вузол волосся, комір святкової блузки. Галина провела пальцями по рамці: – Як же ти тут жила, бабусю… – прошепотіла вона. – А я ось повернулася, і начебто не дарма. Телефонний дзвінок розірвав тишу. – Мамо, як ти там? – голос дочки звучав стурбовано. – Нормально, Світланко, – Галина присіла на край ліжка. – Моя сусідка сильно кашляє, а лікуватися відмовляється. Хоч силоміць її до лікарні тягни. – То може, це не твоя справа? Ти й так уже пів року там застрягла. У місті хоч цивілізація, а там…
Життєві історії 0
– Та що ж це таке, Валентино Андріївно?! Знову кашляєте, а до лікаря й нога не ступає? Колись ви мою бабусю з хвороби витягували, а тепер себе берегти

You cannot copy content of this page